Пригоди Шерлока Холмса. Том IV - Дойл Артур Игнатиус Конан (книги без регистрации .txt) 📗
— О Боже! Однак ви мимоволі виказали ім’я свого клієнта. Це, безперечно, генерал де Мервіль?
Наш відвідувач засовався на стільці.
— Я міг би ошукати вас, сказавши так, містере Холмсе, але це неправда. де Мервіль — людина надломлена. Цей випадок зовсім пригнітив колишнього дужого вояка. Він утратив самовладання, яке ніколи не зраджувало його на полі битви, й перетворився на немічного, кволого старця, що анітрохи не здатен чинити опір натиску такого блискучого, сповненого сил негідника, як цей австрієць. Мій клієнт — давній друг генерала, один із тих, хто знав його довгі роки й по-батьківському піклувався про дівчину ще з тих літ, коли вона надягала дитячі сукенки. Він не може дивитись на цю трагедію, не зробивши жодної спроби зупинити її. До Скотленд-Ярду звернутися не можна — ця справа надто делікатна. Тож мій клієнт запропонував піти до вас, але в жодному разі, як я вже казав, він не повинен бути причетний до цієї справи. Поза всяким сумнівом, містере Холмсе, ви, з вашими видатними здібностями, легко дізнаєтесь, хто він такий, коли простежите за мною. Але я прошу вас, як чесну людину, утриматись від цього, щоб не порушити його таємниці.
Холмс вередливо посміхнувся.
— Гадаю, що можу вам це твердо пообіцяти, — мовив він. — Можу також додати, що ця справа зацікавила мене і я ладен за неї взятися. Як мені шукати вас надалі?
— Шукайте мене в клубі «Карлтон». У разі негайної потреби телефонуйте за моїм приватним номером: ХХ-31.
Холмс, записавши номер, усміхнено сидів, поклавши на коліна розгорнутий записник.
— Назвіть, будь ласка, теперішню баронову адресу.
— Вернон-Лодж, біля Кінґстона. Це велика садиба. Барон надбав чималі гроші на якихось темних оборудках і розбагатів. Це, звичайно, робить із нього ще небезпечнішого супротивника.
— Він зараз удома?
— Так.
— Ви можете додати якісь відомості про нього, крім того, що вже розповіли мені?
— У нього вишукані смаки. Він любить породистих коней. Раніше грав у поло в Гарлінгемі, але після тієї пригоди в Празі, коли здійнявся галас, мусив це облишити. Колекціонує книжки й картини. Людина досить тонкої натури. До того ж, відомий поціновувач китайської порцеляни й написав про неї книжку.
— Різнобічний талант, — зауважив Холмс. — Таке було в усіх великих злочинців. Мій давній «приятель» Чарлі Пейс був чудовим скрипалем, Вейнрайт — непоганим художником. Можу навести багато інших прикладів... Отож, полковнику, передайте своєму клієнтові, що я зосереджу увагу на бароні Ґрюнері. Більше нічого не можу сказати. Я маю деякі власні джерела відомостей і наважуся запевнити вас, що ми зможемо більш-менш з’ясувати цю справу.
Коли наш відвідувач пішов, Холмс довго сидів у глибокій задумі; здавалося навіть, що він забув про мене. Аж нарешті мій друг оговтавсь і немовби спустився на землю.
— Ну, Ватсоне, що ви про все це думаєте? — спитав він.
— Гадаю, що вам слід віч-на-віч переговорити з тією леді.
— Любий мій Ватсоне, якщо її не зворушують слова бідолашного немічного батька, то що зможу я, стороння людина? І все-таки дещо у вашій пропозиції є, коли все інше виявиться намарним. Але мені здається, що починати нам треба з іншого боку. Сподіваюся, що Шинвел Джонсон зможе нам допомогти.
Я досі не мав нагоди згадати в цих спогадах Шинвела Джонсона, бо нечасто описував ті справи, до яких мій друг брався наприкінці своєї кар’єри. На початку століття Джонсон став нашим неоціненним помічником. Мушу, однак, із сумом сказати, що спочатку він уславився як найнебезпечніший лиходій і відсидів два терміни в Паркгерсті. Згодом, проте, він розкаявсь і близько зійшовсь із Холмсом, ставши його агентом у великому кримінальному світі Лондона; відомості, які він збирав, часто мали вагу життя або смерті. Якби Джонсон був поліційним «нишпоркою», його швидко викрили б. Але оскільки він брався до справ, які ніколи не потрапляли до суду, його товариші ніколи не відали про справжній зміст його занять. Слава людини, що двічі побувала на каторзі, відчиняла перед ним двері всіх нічних клубів, нічліжок та гральних домів у місті, а спостережливість і кмітливість робили його чи не найкращим агентом. До нього Шерлок Холмс і мав намір звернутися.
Я не міг простежити за всім, що застосував мій друг, бо був заклопотаний своєю практикою, але цього ж вечора, як ми й домовились, зустрівся з ним у Сімпсона; сидячи за маленьким столиком біля вікна й поглядаючи на Стренд, де вирувало життя, Холмс розповів мені дещо з того, що сталося цього дня.
— Джонсон вибрався на полювання, — мовив він. — Може, йому пощастить дещо розкопати в найпотаємніших куточках злочинного світу, бо якщо ми пильнуємо баронові таємниці, то їх слід шукати там, серед чорного коріння всіх злочинів.
— Але коли ця леді не хоче прислухатись до відомих фактів, то невже нові відкриття відвернуть її увагу від задуманого?
— Хто знає, Ватсоне? Жіночі серце та розум — незбагненні речі для чоловіків. Вони можуть сприйняти й пояснити вбивство, але дрібний грішок примушує їх страждати. Як зауважив у розмові зі мною барон Ґрюнер...
— Зауважив у розмові з вами?!
— Так, про всяк випадок я не оголошував вам своїх намірів. Що ж, Ватсоне, я люблю брати свого супротивника за барки, зустрічатися з ним віч-на-віч, визначати, з якого тіста він зліплений. Я дав Джонсонові вказівки, найняв кеб, поїхав до Кінґстона й застав барона в доброму гуморі.
— Він упізнав вас?
— Тут не було нічого складного, бо я просто послав йому візитну картку. Це чудовий супротивник, холодний мов крига, з шовковим, заворожливим голосом, як у ваших лікарів-консультантів, і отруйний, мов кобра. Це справжнісінький джентльмен злочинного світу, що ненароком пропонує вам чашечку чаю після обіду, а ви відчуваєте за цим смертельну лють. Ні, я радий, що звернув увагу на барона Адельберта Ґрюнера.
— То ви кажете, він був привітним з вами?
— Наче кіт, що побачив мишу й замурчав, зачувши здобич. Лагідність таких людей згубніша за якнайбрутальнішу жорстокість. Уже саме його привітання було промовисте. «Я так і думав, містере Холмсе, що рано чи пізно побачу вас, — сказав він. — Вас, безперечно, найняв генерал де Мервіль, щоб зашкодити моєму шлюбу з його дочкою Вайолет. Так чи ні?»
Я промовчав.
«Любий друже, — мовив він, — ви лише заплямуєте цим свою гучну славу. В цій справі вам успіху не здобути. Робота невдячна й до того ж небезпечна. Дозвольте дати вам добру пораду: негайно облиште її».
«Дивна річ, — відповів я, — саме таку пораду я хотів дати вам. Я шаную ваш розум, бароне, й моє шанування не змінилося після того, як я трохи познайомився з вами. Поговорімо, як чоловік із чоловіком. Ніхто не ворушитиме вашого минулого й не завдаватиме вам прикрощів. З усім цим покінчено, й пливіть собі тихою водою. Але якщо ви наполягатимете на шлюбі, то наживете собі багато могутніх ворогів. Вони не облишать вас доти, доки англійська земля не горітиме у вас під ногами. Чи варта справа заходу? Набагато мудріше було б розлучитися з леді. Коли вона довідається про деякі подробиці з вашого минулого, навряд чи вам буде приємно».
Цей барон носить короткі підфарбовані вусики, що стирчать у нього, наче в комахи. Вони ледь пересмикувались, коли він мене слухав. Нарешті його прорвало тихим ввічливим сміхом.
«Пробачте мені ці веселощі, містере Холмсе, — мовив він, — але це справді смішно — спостерігати, як ви сідаєте грати, не маючи жодної карти. Не думаю, що хто-небудь міг би зробити це краще за вас, але все-таки це видовище надто жалюгідне. У вас немає жодного козиря, містере Холмсе, ані найменшого».
«Ви так гадаєте?»
«Я знаю це. Дозвольте мені пояснити вам усе, бо мої карти такі сильні, що я наважусь відкрити їх. Я мав щастя домогтися пристрасного кохання цієї леді. Вона покохала мене, незважаючи на те, що я розповів їй про всі перипетії з мого життя. До того ж я попередив її, що до неї приходитимуть підступні недоброзичливці, — ви, сподіваюся, впізнали себе? — і знову розповідатимуть їй про всі оті речі. Я попередив її, як із ними слід поводитись. Ви чули про гіпнотичне навіювання, містере Холмсе? Що ж, маєте змогу побачити, як воно діє, бо людина сильної вдачі вміє користуватися гіпнозом, до того ж без усіляких там вимахувань руками чи інших витівок. Леді готова до ваших відвідин і, безперечно, прийме вас, бо вона покірна батьковій волі в усьому, крім однієї дрібниці».
