Пригоди Шерлока Холмса. Том IV - Дойл Артур Игнатиус Конан (книги без регистрации .txt) 📗

— Чудово! — задихаючись, вигукнув господар. — Ми знайшли третього!

— Я збирав відомості в Бірмінгемі, — сказав американець, — і мій тамтешній агент надіслав мені місцеву газету з цим оголошенням. Ми мусимо негайно закінчувати цю справу. Я написав тому чоловікові й попередив, що ви будете у його конторі завтра о четвертій годині.

— Ви хочете, щоб до нього поїхав саме я?

— А ви, містере Холмсе, як гадаєте? Чи не здається вам, що так буде розумніше? Уявіть собі — я, якийсь американець, з’являюся до нього з отакими казочками. З якої причини він мені віритиме? А от ви — англієць із солідною репутацією, вас він, звичайно, вислухає. Я міг би вирушити разом з вами, якщо бажаєте, але завтра в мене багато всякого клопоту, та я відразу приїду до вас, якщо виникнуть якісь непорозуміння.

— Гаразд, але я вже багато років не їздив так далеко...

— Дарма, містере Ґаррідебе. Я вже все з’ясував для вас. Виїдете о дванадцятій годині й після другої будете на місці. Надвечір встигнете повернутися додому. Єдине, що ви повинні зробити, — то це зустрітися з тим чоловіком, познайомити його з нашою справою й дістати письмове підтвердження, що він насправді існує. Боже мій! — із запалом додав він. — Якщо подумати, що я подолав таку відстань із самісінького серця Америки, то з вас вимагають не так уже й багато — поїхати лише за якусь сотню миль, аби владнати нашу справу!

— Безперечно, — погодився Холмс. — Як на мене, цей джентльмен має цілковиту рацію.

Містер Натан Ґаррідеб знизав плечима й зітхнув.

— Що ж, як ви наполягаєте, то я поїду. — Я, звичайно, не можу ні в чому відмовити вам, адже ви принесли в моє життя радість надії...

— Тоді згода, — мовив Холмс, — і одразу повідомте мене про все, тільки-но матимете таку змогу.

— Неодмінно, — відповів американець. — Гаразд, — додав він, поглянувши на годинник, — я мушу йти. А завтра, містере Натане, я проведу вас до бірмінгемського потяга. Нам не по дорозі, містере Холмсе, ні? Тоді на все добре, і завтра ввечері ви, напевно, вже матимете про нас новини.

Я помітив, що обличчя мого друга проясніло, тільки-но американець вийшов із кімнати, й вираз розгубленості миттю зник.

— Я хотів би оглянути ваші колекції, містере Ґаррідебе, — мовив він. — Мені в моїй професії все може придатися, а ваша кімната — справжнє джерело знань.

Наш клієнт аж засяяв від задоволення, очі його зблиснули за скельцями великих окулярів.

— Я не раз чув, сер, про вашу високу інтелігентність, — сказав він. — Я готовий не відкладаючи показати вам усе, що вас цікавить.

— На жаль, зараз я не маю часу. Але всі ці предмети підписані й старанно впорядковані, тож я обійдуся і без ваших пояснень. Ви не будете заперечувати, якщо я відвідаю вашу кімнату завтра й огляну всі ці скарби без вас?

— Ні, що ви, прошу. Помешкання буде, звичайно, зачинено, але я залишу ключ у покоївки, місіс Сандерс. До четвертої години вона буде тут, унизу, й відчинить вам.

— Гаразд, саме завтра вдень я буду вільний. Було б непогано, якби ви переговорили з місіс Сандерс щодо ключа. До речі, хто ваші житлові агенти?

Це несподіване запитання здивувало нашого клієнта:

— Голловей і Стіл, на Еджвер-Роуд. А навіщо це вам?

— Я сам непоганий знавець архітектури, — сміючись, сказав Холмс, — але ніяк не можу визначити час спорудження цього будинку. Це доба Анни чи перших Георгів?

— Георгів, безперечно.

— Можливо. Але мені здається, що він давніший. А втім, це неважко з’ясувати. На все добре, містере Ґаррідебе, й бажаю вам щасливої дороги до Бірмінгема.

Житлове агентство містилося поряд, але контора була вже зачинена, і ми подалися додому на Бейкер-стрит. Лише після обіду Холмс повернувся до цієї теми.

— Нашу нескладну загадку майже розгадано, — сказав він. — Ви, напевно, вже уявляєте собі подальший розвиток подій.

— Але я не бачу тут ні початку, ні кінця!

— Початок уже досить чітко окреслений, а кінець побачимо завтра. Вам нічого не здалося дивним у цьому оголошенні?

— Так, слово «артезіанські» було надруковано з помилкою.

— То ви теж помітили? Вітаю, Ватсоне, це вже успіх. Але то не друкарська помилка: оголошення надруковане так, як його написано. Калічена англійська мова, але чиста американська говірка. До речі, артезіанські свердловини більше поширені в Америці, ніж в Англії. Так само й фургони. Це типове американське оголошення, подане начебто англійською фірмою. Що ви гадаєте з цього приводу, Ватсоне?

— Напевно, цей американський адвокат сам склав і подав оголошення. От тільки навіщо, не розумію.

— Причини можуть бути різні. Але головне зрозуміло — він хотів випровадити до Бірмінгема нашого старенького приятеля. Це не підлягає сумніву. Можна, звичайно, сказати сердезі, що він їде шукати вітра в полі, але, з іншого боку, місце дії краще очистити. Завтра, Ватсоне, є завтра, воно все розкаже про себе.

Уранці Холмс підхопився надзвичайно рано й кудись пішов. Перед сніданком він повернувся, і як на мене, досить заклопотаний.

— Це серйозніше, ніж я гадав, Ватсоне, — сказав він. — Мушу вас про це попередити, хоча й знаю напевно, що це лише піддасть вам охоти іти на ризик. Хто краще за мене знає мого друга Ватсона? Але нагадую вам — справа ця небезпечна.

— Це не перша небезпека, на яку ми наражаємося разом, Холмсе. І, сподіваюся, не остання. У чому ж вона цього разу?

— Ця справа дуже непроста. Я встановив особу містера Джона Ґаррідеба, адвоката. Він не хто інший, як Убивця Еванс, один з найжорстокіших злочинців.

— Боюся, що я й тепер нічого не розумію.

— Нічого дивного, люди вашої професії не мають звички утримувати в своїй пам’яті «Ньюґейтський довідник» [45]. Я заходив у Скотленд-Ярд до нашого приятеля Лестрейда. Іноді їм не вистачає кебети й уяви, але щодо ретельності й методичності рівних собі вони не знають. Отож мені і спало на думку погортати їхні довідники, пошукати в них нашого американського друга. І я справді знайшов у їхній галереї шахраїв його усміхнене опецькувате обличчя. Читаю: «Джеймс Вінтер, або Моркрофт, або Убивця Еванс». — Холмс витяг із кишені конверт. — Я дещо занотував із його досьє. «Вік — 44 роки. Уродженець Чикаго. Вчинив три вбивства в Сполучених Штатах. Завдяки впливовим політикам утік із в’язниці. 1893 року прибув до Лондона. У січні 1895 року вбив партнера під час гри в карти в нічному клубі на Ватерлоо-Роуд. Сердега сконав, але свідки підтвердили, що сварку розпочав саме він. Особу вбитого було ідентифіковано як Роджера Прескота, відомого фальшивомонетника з Чикаго. 1901 року Убивця Еванс вийшов на волю. Нині перебуває під поліційним наглядом, постійно носить при собі зброю й не вагаючись застосовує її...». Отака, Ватсоне, наша пташка, — великий спритник, правду кажучи.

— Але яку гру він веде?

— Що ж, його наміри стають мені зрозумілими. Я заходив до житлового агентства. Наш клієнт, як мені підтвердили, мешкає там п’ять років. До того кімнати порожнювали цілий рік. Останнім їхнім мешканцем був джентльмен на прізвище Волдрон. Він несподівано зник і не залишив по собі ніяких даних. Зовнішні риси Волдрона в агентстві добре запам’ятали: це був високий смаглявий чоловік із бородою. До речі, Прескот, якого застрелив Убивця Еванс, теж згідно з довідниками був смаглявим бороданем. Як робоче припущення висуваємо думку, що саме Прескот, американський злочинець, займав колись кімнату, яку наш простакуватий приятель перетворив на свій музей. Отже, першу ланку в цій історії ми вже маємо.

— А наступна?

— Нам треба вирушити на його пошуки.

Він вийняв револьвер з шухляди й простяг його мені.

— Моя зброя теж зі мною. Можливо, наш друг із Дикого Заходу спробує виправдати своє прізвисько, отож ми повинні бути до цього готові. Відпочиньте з годинку, Ватсоне, а тоді, мабуть, і подамося на Літл-Райдер-стрит.

Рівно о четвертій годині ми знов опинилися в дивовижному помешканні Натана Ґаррідеба. Місіс Сандерс, покоївка, вже збиралася йти, але, анітрохи не вагаючись, відчинила нам; на дверях був автоматичний замок, і Холмс запевнив, що як слід перевірить його, коли ми виходитимемо.