Кайдани для олігарха - Кононович Леонід (читать книги онлайн бесплатно полностью без сокращений TXT) 📗
Братва перезирнулася.
— А де ж тут гуманізм? — не второпав Бас.
— Як це — де? Ти шо, не поняв? — здивувався Барабаш. — Він більш нікого не чіпав… тілько хазяїна забив та й годі!
За столом стало тихо.
— А цю… як її… землю оддали? — нарешті поспитався Хобот.
— Ну! — Барабаш посміхнувся. — Дід зразу хтів було всю сім'ю вирізати, але гріха злякався. Мене, каже, Господь напутив — убий одного, а там буде видко…
— Як не оддадуть, то й решту повбивай! — розуміюче кивнув я. Тоді взяв пляшку й налляв ще по одній. — Ну, давайте… за гуманізм, — хто як його розуміє!..
Огненна волога колихалася між кришталевими стінками, прозора наче сльоза, й, узявши шклянку, я на мить затримав на ній погляд, роздивляючись перлисте намисто бульбашок, які зібралися по краях, а далі відчув, що зір мій тоне в сій прозоріні, й разом з ним росте й росте якесь невиразне колихке відчуття, яке піднімається десь із самісіньких закапелків підсвідомости, й таке воно було діткливе й болюче, що я не в змозі був цього витримати й заплющив очі…
… а коли відкрив їх знову, то крізь оту прозорінь напрочуд ясно, дуже чітко й гостро побачив свою смерть.
— Лягай! — крикнув я, відштовхуючи від себе стола й щосили плигаючи вперед головою в куток. — Лягай, братва! Атас!
Останнє слово урвалося; враження було таке, наче вуха позакладало ватою; щоправда, один звук усе-таки продовжував гучати, він зростав і зростав, пронизуючи барабанні перетинки, і коли сягнув найвищої точки свого звучання, то я спробував набрати в груди повітря — й задихнувся од їдкого кислого чаду вибухівки, який вдарив у легені, аж їх спазмом скрутило, і закашлявся, відкриваючи й закриваючи рота, немов рибина, котру витягли з води, а потім зібрав усенькі сили й поволі звівся на коліна.
Спочатку я уздрів перед собою вулицю, ледве притрушену легким сріблястим снігом, і якусь постать, котра звивалася горізнач на засніженому газоні, неприродно вивертаючи голову; потім панорама неначеб од'їхала назад і стало видно, що двох вікон і простінка в барі нема, а на тому місці зяє здоровезна потворна діра, крізь яку витікає надвір легкий жовтуватий чад; по тому я уздрів, що круглі світильники, вмонтовані в підвісну стелю, спалахують і відразу ж гаснуть, спалахують і знову гаснуть, і знову спалахують, заливаючи на один-однісінький мент усеньке приміщення бару; а далі погляд гарячково метнувся до дверей, і я побачив, як до зали, переступаючи уламки шкла та цегли, заходить двоє зарізяк у плямистих комбезах і з короткоствольними автоматами, на котрі накручено тупі циліндричні глушники.
Я встиг посадити одного з них на мушку й натиснув спускову скобу, випередивши його буквально на секунду; затвор парабелума смикнувся, й гільза плигнула вгору, а потім описала дугу й пропала; куля дев'ятого калібру з підпиляним носиком із силою півтори тонни на квадратний сантиметр вгатила бійця в сонячне сплетіння, й він поточився до дверей, а тоді вдарився об них спиною й став сповзати униз; другий відкрив огонь, тримаючи автомат коло пояса й водячи ним так, щоб кулі йшли віялом; у вухах вже перестало дзвеніти, і я почув, як працює акаем, обладнаний пристроєм для безгучної стрілянини, — пострілів не було чутно геть, і лише скажене грюкання затвора лунало й лунало в тиші, зливаючись ув одну безперервну канонаду.
Цілячи в мене, автоматник випустив одну довгу чергу, набоїв так із десять, одначе взяв зависоко — й кулі вдарили у стіну і зрикошетили, із жахливим нявканням перевертаючись у повітрі; я завалився на бік і, притискаючись щокою до підлоги, ще раз надавив спускову скобу; звук пострілу оглушливо штовхнув у вуха й вихлюпнувся на вулицю, зливаючись із бахканням великокаліберного пістолета, котрий озвався десь поруч.
— Уходим, братва! — крикнув Хобот, держачи догори стволом здоровезного люґера. — За мной!
Я зірвався на ноги й притьмом кинувся до дверей. Другий автоматник сидів під стіною, звісивши голову на груди; в його комбезі чорніли дві діри, котрі набрякали густою темною кривлею.
— Контрольные сработал, быстро! — крикнув до мене Хобот, вилазячи крізь вікно.
Я приставив до перенісся автоматникові пістолета й ще раз придавив спуск; це було таке, наче розрубуєш гарбуза для свиней — череп розвалився надвоє, а мозок ляпнув на стіну й став стікати довгими сіро-білими патьоками; розвертаючись на сто вісімдесят градусів, я зловив кінцем ствола другого зарізяку й для певности вгатив йому кулю дум-дум у голову; однак тіло й не ворухнулося — ще першим пострілом йому вирвало зі спини шматок м'яса завбільшки з тарілку.
— По машинах! — крикнув ззаду Барабаш. — Рвем кігті, чув?!
Ми вискочили надвір. Сіявся легкий сріблястий сніг. Братва вилазила через діру в фасаді, й я побачив, що втрат серед них немає — нікого навіть не подряпало.
— Диви! — схопив мене за руку Групіровка. Очі його просто-таки полізли рогом. — Це що… слухай, що це за хріновина, га?!
Я крутонувся й потойбіч вулиці на засніженому газоні вздрів оту постать, котра першою впала мені в око після вибуху. Вона лежала не рухаючись, і на неї падав сніг.
— А це що за обревок? — буркнув ззаду Барабаш. — Хто це його урив, га?
Я підійшов до трупа. Праву руку йому одірвало, з грудної клітки стриміли ребра і якесь криваве шкамаття. Трохи далі, кроків за десять, валявся Гранатомет.
Я подивився на фасад, в котрому зяяла здоровезна діра, й покрутив головою.
— Щастить же тобі! — сказав я Хоботові. — В сорочці, напевне, народився, еге?
— Ти про що? Я посміхнувся.
— Цей телепень стріляв з базуки… але якогось хріна впер її в плече. Ну, його й розірвало, на хрін! От же ж бовдури трапляються на світі…
— А снаряд вдарив у простінок! — тоном знавця сказав Барабаш. — Хоч цілили простісінько в нас…
Хобот глянув на трупа й одвернувся. Групіровка поспішно відійшов убік, і його вивернуло.
— Ну й видовисько! — скривився Воркута, розглядаючи знівечене тіло.
Я знизав плечима.
— Не був ти на війні, братухо! Це хріновина… в бою не таке можна побачити! А це що, це дрібниці…
Хобот роззирнувся довкруги.
— Контрольні? — обернувсь він до мене.
— Обижаешь, начальник! — посміхнувсь я, по-блатному смикаючи лицем.
— Значить, рвемо кігті! По машинах, братва!
Ми підійшли до авт. Коли них стояли Конь із Басом. Обличчя в них були похмурі.
— Пости? — коротко спитав Хобот. Конь махнув рукою.
— Обох ліквідували. Били з автоматів упритул, одморозки! Я заглянув у ленд-ровер і побачив двоє тіл, прошитих
автоматними чергами. Кров заляпала всенький салон і стікала по шибах.
— Непогана робота! — схвально кивнув я. — Автоматники зняли пости, потім спрацював Гранатометник, а далі пішла зачистка. Якби Гранатомет довірили не такому йолопові…
Хобот застромив руки в кишені й понурився.
— Погуляли, називається! — буркнув він. Тоді глянув на мене, і його груба коржаста мармиза ствердла ще більш. — Я знову твій боржник, братухо… Коротше, завтра виходите на ринок, — а пізніше поговоримо! Запитання?
— У матросов нет вопросов! — сказав я, виструнчившись.
— Значить, по конях! — скомандував Хобот. — Рвемо кігті, поки не пізно… мєнти вже на підході, мабуть!
Барабаш сів за кермо нашого джипа. Авта заревли й стали вилітати зі стоянки наче ракети. Я заліз на заднє сидіння й, діставши сигарети, клацнув запальничкою.
— Ну і що ж ти про все думаєш? — спитав Барабаш, коли ми вихопилися з провулка й, проминувши гастроном, загальмували на пішохідному переході.
Я випустив кільце диму.
— Все розвивається за планом. Початок непоганий, а далі… ну, далі буде видно!
Коли ми проїжджали середмістя, задзеленчав комірковий телефон.
— Ну! — сказав я в слухавку. — А, це ти… Справи? Та як тобі сказати… Як зліва — так і справа! — (Шеф телефонує, звістив я Барабашеві). — Ми прийняті в бригаду. Завтра виходимо на роботу. Де? Ринок, що біля метра. Биками, звичайно. Та мені по фіг — хоч биком, хоч ішаком… аби не казлом! Гадаю, за пару місяців ситуація з'ясується. Що? В барі? Були, звичайно… ми оце звідти й гребемо. Короля робота… Короля, кажу! Двох я поклав особисто. Вони ж із автоматами й перші почали, ти що! Хто? Урилов? І, мабуть, нецензурно лається? Що ж, нехай лається… нецензурна лайка — це сублімація невтамованого сексуального потягу! Так йому і передай… Ну добре. Будуть новини — телефонуй. Відбій.
