Феміністка - Кононович Леонід (мир бесплатных книг TXT) 📗
— Ходу! — крикнув я Барабашеві.
— Далеко не заїдемо… колесо треба міняти! — загорлав він, притискаючи газ.
В шибах тоскно застугоніла хурделиця.
— Звертай на польову дорогу! — сказав я, тривожно озираючись назад. Вже смеркало, але міліцейських авт ще не видно було. — Поміняємо колесо, а там і геть поночі буде!
— А потім?
— Будемо добиратися полями: попереду пост, а там нас вже чекають! — Я знову озирнувся: — Дави на газ, дави!
VI
В «Тартар» ми дісталися аж о сьомій вечора. Коли я ввійшов до приймальні, Цуцичок показала на двері кабінету.
— Тебе чекають! — звістила вона якимсь металевим голосом.
— Хто?..
— Двоє з носилками, один із заступом! — Цуцичок з відразою окинула мене поглядом. — Догрався?
— Ти про що це?
—Іди, іди… там тобі скажуть, обревку!
Я стусонув ногою по дверях і ввалився до кабінету. За столом сиділи Мурат із Пітоном.
— О, — сказав шеф, — приїхав-таки… Ану присядь!
— У глаз, — пообіцяв Пітон, — будемо тебе зараз бити! Втямив, ні?
— Щось трапилося?
Мурат заклопотано подивився на мене.
— Щез твій таємний агент!
— Мацюцька?!
— Ну!
— Таких дітей залучати до наших справ — це треба дебілом бути! — обурено сказав Пітон. — За це яйця треба відривати з ходу!
— Коли вона щезла? Пітон зітхнув.
— Півгодини тому. Завезли її на конспіративну квартиру, вона там покрутилася щось пару годин — і здиміла. Хазяйка зателефонувала мені, що навіть не помітила, як вона й помешкання покинула.
— Ти впевнений, що вона не працює на два фронти? — поспитався шеф.
Я посміхнувся.
— Які там два фронти! Ця дівчинка належить мені разом з усіма тельбухами… Боюсь навіть, щоб не закохалася!
— То що ж могло статися?
— Що, що… Якась ідея стрілила їй в голову! Інтелект запрацював, от і вирішила хріновину встругнути… — я зітхнув і став розповідати про все, що сталося після нашої розмови в кабінеті. — Одне слово, ця Леся — психічно хвора людина, котру треба терміново закрити в божевільню… Залишається тільки з'ясувати, де вона бере гроші на свої безумні проекти!
—І що це за проститутки на неї полюють! — докинув Мурат.
—І що це за негр коло них ошивається… — буркнув я, запалюючи сигару.
В кишені задзеленчав телефон.
— Ну? — поспитав я нетерпляче.
— Оскар?
— А хто ж іще!
— Здорово, чувак! Лось на проводе… помнишь меня? Я зціпив щелепи.
— Ну… помню! И чего тебе надо, Лось? Той зареготався.
— Слышь, ты! — нарешті озвався він. — Сто лет на хрен ты мне нужен был бы. если б не твои шестерки!
— Ты о чем?
— Да все о том же! Об этой соплячке, которую ты послал ко мне, врубился?
— Ни хрена не врубаюсь! — роздратовано сказав я. — Или прямо говори или сейчас трубку, на хрен, бросаю! Че за базар,
э?
— Хорошо. — В слухавці завовтузилося. — Слушай.
— Говорить агент Мацюцька! — сказав на тому боці схвильований голосочок. — Я тут, на дачі. Мене тримають в погребі…
— Молчать, проститутка! — гаркнув Лось. І до мене: — Понял теперь?
Я глянув на Пітона й крутнув пальцем у повітрі, неначеб набираючи номер. Він кивнув і притьма вискочив з кабінету.
— Да, — сказав я, — понял… Сколько? Лось коротко реготнув.
— А сколько ты дашь?
— Десять кусков. Він знову зареготав.
— Да нет, маловато… Девочка молодая, интересная! Че такое десять кусков? За эти бабки лучше покувыркаться с нею по полной программе. — На тому боці почулася якась невиразна репліка. — Вот и ребята говорят, что лучше на колхоз ее поставить!
— Сколько?
— Да сколько… Стольник не пожалеешь, вот и хорошо будет!
— Баксов?
— А я че, на лоха смахиваю? — здивувався Лось. — За лоховскую валюту я и руку не подниму, ты че! Баксы гони, дорогой!
Я подумав.
— Идет! — нарешті озвавсь я. — Только не трогайте ее, слышь?
— Да на хрен она кому нужна здесь! Когда башляешь?
— Через полчаса, не раньше! — Я глянув на годинника й побачив, що з того часу, як Пітон вибіг з кабінету, пройшло дві хвилини. — Где встречаемся?
— Ха! — весело сказав Лось. — Ты хитрый, чувак… Собери бабки, тогда и созвонимся! Въехал?
— Ну!
— Вот и лады! Жди звонка.
Я поклав слухавку на стіл і взявся за голову обома руками.
— Мацюцьку викрали одморозки! — звістив я шефові.
— Хто?
— Чув про Лося?
— Поняття не маю! Хто це? Я сумно зітхнув.
— Придурок, яких мало! Професійний найманець. Воював у всіх гарячих точках. Одморожений настільки, що я проти нього — справжнісінький янгол, хоч на небо живцем забирай!
Двері відчинилися, й увійшов Пітон.
— Все гаразд. На мобільний вони вийшли з телефона, встановленого в передмісті. Номер ми з'ясували, адресу теж.
— Помешкання?
— Приватний будинок. План садиби й котеджу є в нашій базі даних.
Мурат глянув на Пітона.
— Піднімай штурмову групу! Спорядження: калаші, бронежилети, спецзасоби. Будемо визволяти цю авантюристку…
Пітон кинувся до дверей і мало не збив з ніг полковника Урилова. Той страшенно заматюкався й, відскочивши убік, посварився на нього кулаком.
— Та куди хрін тебе оце несе, коняку таку з яйцями! Повилазило, еге? Не бачиш, полковник заходить?
— А йшов би вже ти на хрін! — гаркнув Пітон і, сплюнувши, вискочив з кабінету.
— О, — сказав я задоволено, — молодець! Хоч одна скотина послала цього мєнта, куди йому й належить ушитися!
Урилов грізно скорчив свою червону мармизу.
— А я, — сказав він, підходячи до мене, — якраз оце шукав, кому б у рило затопити! А тут бачу — скот безрогий сидить і нявкає щось проти мене! Ти, бугаїно, для чого це дівчат повбивав, га? Ти, котяро відморожений, не міг знайти для них ліпшого вжитку, як тільки трупами поробити?
— Мєнтяро, — сказав я, нахабно випускаючи дим у його цинічну мармизу, — ти піди та поглянь своїми свинячими очицями на мого джипа! Там діра на дірі, ясно? Ось до чого ці дівчата призводять! — Хоча, — я зітхнув, — шкода, звичайно, цих істот! І стріляти вміли зайки, і билися руками й ногами… справжні амазонки були…
— То ти хоч одмазав хлопців од цього діла? — поспитав Мурат.
Полковник сів у фотель і поклав свого картуза на стіл.
— Та певно ж! — задоволено сказав він. — Щоб полковник Урилов — та не одмазав цю бугаїну, щоб вона сказилася! Там снайперська гвинтівка була й ще ціла купа оружжя… так що ніхто його, придурка, шукати не буде…
На стелі ожив селектор.
— Група готова до виїзду! — звістив у динаміку Пітон. Я схопився на ноги.
— Погнали! — штурхонув я Урилова. — Вставай, коняко з яйцями!
— Куди це, котяро?
— Проведем бойову операцію. Треба визволити таємного агента.
— Ну, а я тут при чому?! — витріщив полковник на мене свої маленькі очиці.
— А ти, — сказав я, піднімаючи його за комір і жбурляючи до дверей, — будеш їхати в головній машині, — щоб твої собачі колеги нас не спиняли, ясно?
У лобове шкло мікроавтобуса шмагала снігова крупа. Була вже ніч, і світлофори перемкнулися на оранжеве світло. Не збавляючи ходу, ми проскочили міліцейський пост і звернули з шосе на бокову дорогу.
— Ти, бугаїно, — занепокоєно сказав Урилов, — а я що… теж буду штурмувати цю хавіру?
— На хріна ти там здався! — буркнув я, вивчаючи карту. — Ще накладеш повні штани… панькайся тоді з тобою!
Урилов задоволено потер долоні.
— Ага, — сказав він, — в такому разі я беру керівництво на себе! А то, бачу, керувати тут немає кому… Ану давай-но цю карту сюди!
В кишені задзеленчав телефон.
— Ну? — поспитав я.
— Не понукай, чувак! — насмішкувато сказав Лось. — Бабки готовы?
— Все ништяк! Дальше? Лось коротко реготнув.
— А дальше, чувак, делай вот что: выехал за капе, проезжаешь первый перекресток и сворачиваешь налево… понял, да?
