Кайдани для олігарха - Кононович Леонід (читать книги онлайн бесплатно полностью без сокращений TXT) 📗
Я покивав головою.
— От-от… Все це бої биків під килимом: нічого не видно, й тільки трупи нагору вилітають! А крайнім виявляється хто? Рядові громадяни, котрі займаються чесним бізнесом!
– І мєнти! — докинув Урилов. — Бо їх завжди використовує всяка наволоч!..
— Не треба, — скрививсь я. — Бідні всі ви які… нещасні! Скільки твій джип коштує, га?
— Джип? — витріщився на мене Урипов. — Який, у хріна?
— Отой, що біля входу стоїть… який!
— А-а, цей… Та, — знітився Урилов, — п'ятдесят тисяч! Ми з Муратом перезирнулися.
— На трудові доходи, звичайно, придбаний? За мєнтовську платню? Ні, — обернувсь я до шефа, — ти уяви тільки: я не їжджу в такому авті — а він їздить! Подумай тільки, навіть я…
— Все! — перепинив мене шеф. — Замнемо. Яке нам діло до його прибутків? Кожна скотина по-своєму промишляє. Жарти жартами, а час уже переходити до поважних справ…
Урилов поправив картуза й, склавши руки на столі, напустив на свою пику суворого офіціозу. Мурат пахнув сигарою й замислено подивився на мене.
— Ми викликали тебе для того, щоб доручити надзвичайно важливу справу! — нарешті озвався він. — Вона має секретний характер… Ти — найкращий із моїх детективів…
— Що платиш? — перебив я його. Мурат неспокійно засовався в кріслі.
— Знаєш, — озирнувся він доокруж, — давай, мабуть, ще по п'ять грамів… Ти будеш, полковнику?
— На дурняк, — незворушно відказав Урилов, — я можу пити буквально до безконечності! Поняв?
— Або до білої гарячки… — сказав я, піднімаючи свого келишка. — Ну, давайте, за нашу рідну совєцьку власть…
— … щоб вона, сука, більш не верталася! — згідно кинув Мурат.
А отже, мені хочуть повісити на шию якусь украй брудну й винятково небезпечну справу, думав я, скоса наглядаючи за шефом. І гроші тут невеликі. І при всьому до цього ще й причетна міліція…
— Ти відділ по боротьбі з чим зараз очолюєш? — поспитавсь я в Урилова.
— З наркотою. А що?
Я замислено глянув на шефа.
— Справа пов'язана з наркотиками? Мурат кивнув.
— Річ у тому… — почав було він.
— Та про що тут балакати, — не втерпів Урилов. — Все це просто…
— … як теорія Ейнштейна! — підказав я. Він задоволено посміхнувся.
— А з тебе ще будуть люди… ти вже вгадуєш мої думки! Проблема ось у чім: вже з півроку в місті працює група по розповсюдженню наркоти. Причому не якісь дрібні гендлярі, а серйозні дилери, котрі роблять гроші на гуртових поставках. Асортимент — героїн, екстезі, ЛСД. Кінці ми знайшли, й провадять вони в бригаду такого собі Хобота. Чув?
— Тридцять п'ять років, кік-боксер, тримає кілька речових ринків, найбільший — коло станції метро, — згадав я. — Поганяло заробив од того, що має надзвичайно великого пеніса, котрого прив'язує до ноги… якщо вірити чуткам, звичайно! Послухай, а при чому тут я?
— Твоє завдання: встановити канал, по якому надходять наркотики! — заявив шеф.
Я вражено відкинувся на спинку фотеля.
— А більше ти нічого не хочеш?
— Хобот — всього лиш заключна ланка, — пояснив Ури-лов. — Ти пройдеш по ланцюжку і вийдеш на гуртовика.
— Всього лиш заключна ланка… — повторив я. — Іду я, значить, іду — та й виходжу на гуртовика…
Мурат знову пахнув сигарою й випустив хмарку диму.
— Отже, домовилися — ти берешся за цю справу! — сказав він. — А зараз обсудимо оперативний план…
— План… — безтямно повторив я, заплющивши очі.
— За цим планом, — озвався Урилов, — від сьогоднішнього дня тебе виганяють з «Тартару». Ти ходиш по ресторанах, барах, одне слово, по кабаках — і пиячиш як свиня. Пиячиш, пиячиш… аж устряєш у розборки. Вони будуть, бо ми спровокуємо. І виступаєш на боці Хобота. Поняв?
— Виганяють… — повторив я. — І по кабаках… як свиня! А як спровокують… — Я розплющив очі й подивився на Ури-лова. — Послухай, ти даси мені спокій?
— Не поняв?
Я підскочив і щосили вгатив кулаком по столу.
— Слухай, ти мене вже задовбав, бугаїно! Ти за кого мене маєш, блін! Ти на кого ці діла мєнтовські гнилі вішаєш, кінь ти з яйцями! Я в тебе що, в шестьорках числюся, на хрін? Та я тебе зараз уб'ю і в ліс у багажнику вивезу, скот безрогий! Я тебе порубаю сокирою й по дорозі кавалки порозкидаю… хай мене судять, як Чикатила! В мені зараз як прокинеться звір, то ти будеш плакати й тікати, поняв?
Урилов задоволено кивав головою.
— Моя школа, зразу видко! Тобі в мєнтярні ціни не було б, чуєш? Тільки морду треба таку звірячу робити… — полковник грізно скорчив свою масивну пику, й у мене аж мороз по шкурі пішов. — Тоді злочинці будуть дуже боятися!
Мурат зітхнув.
— Пояснюю ситуацію! — озвався він, дивлячись убік. — «Тартар» змушений узятися за цю справу з кількох причин. Найголовніша полягає в тому, що ми час від часу змушені демонструвати свою лояльність до існуючого режиму. Якби ми цього не робили, то нас давно вже зім'яли б і мєнти, й спец-служби, й прокуратура… хто завгодно! Виконуючи їхні завдання, ми дістаємо нагоду зберігати відносну автономність і займатися своїми справами…
— … не зовсім чистими, треба сказати! — устряв полковник.
— От-от! — потвердив шеф. — Одне слово, життя — дуже складна річ, і в ньому треба йти на компроміси. Друга причина полягає в особливостях політики, якої дотримується наша фірма. «Тартар» займає принципову позицію в тім, що стосується розповсюдження всякої трутизни. Наркотики — це зло. Наркоманія здатна винищити цілий народ. По секрету скажу тобі, що ми беремо участь у міжнародній операції, котра має на меті розкрити й ліквідувати декотрі канали наркоторгівлі. Операція координується Інтерполом. Ти — один з її учасників.
— А тепер слухай сюди, — озвався Урилов і собі. — Добре слухай, обревку! Ти на мєнтів усе бочку котиш, кінь ти з яйцями, — а ми вже з ніг збилися, поняв? Останні кілька місяців пушери виростають, мов гриби з-під землі, матір їх дишлом! Весною чорти принесли неґрів, товар — опіум-сирівець, ми їх прибрали — тут же намалювалися в'єтнамці з героїном; ліквідували в'єтнамців — заявилися якісь одморозки з екстезі, торгували прямо в школах! Потім була ціла опупея з дискотеками, на яких люди Тахіра продавали вінт і марочки… З цим Тахіром теж проблеми — вже кілька років не можемо до нього добратися, бляха! Найгірше ж те, що наркоманія зростає. Все більше й більше людей починає нюхати, колотися й курити, в спальних районах штрикавки просто під вікнами валяються, школярі смалять план мало не з першого класу… поняв чи ні, бугаїно? Ситуація така, що треба щось робити, причому хутко, — а то буде гаплик! А ти носом ще крутиш, скот безрогий!
Я пошкріб потилицю.
— Та згоден я, згоден… Послухай, — глянув я на Мурата, — а за що ж мене виженуть з фірми?
— А за бійку з мєнтами!
— Ну, це таки причина… А Барабаш?
— А що Барабаш? — не втямив шеф.
— Барабаша виженеш?
Мурат відкинувся на спинку фотеля. Його лице свідчило про напружений мисленнєвий процес.
— Він тобі треба?
— А чого! — устряв полковник. — Чистка рядів, зміна кадрів… А такий здоровий обревок на підхваті йому згодиться!
— Бачиш, — сказав я, пахнувши сигарою, — моя леґенда передбачає, що я повинен ходити по кабаках і пиячити мов свиня. Ходить і пиячить я зможу… але щоб як свиня! Найліпше це вдається Барабашеві. Буде з кого приклад брати, втямив?
— Гм… — сказав Мурат.
— Та що ти його шкодуєш, коня такого з яйцями! — вигукнув Урилов. — Він же ж у тебе цілісінькими днями коло дверей сидить і в носі довбеться. Я цього Барабаша й справді вигнав би, на хрін! Тільки харчі поїдає, бугаїна…
— Добре! — нарешті сказав Мурат. — Оформимо й Барабаша… за алкоголізм! А то від нього тут одна шкода… Уявляєш, усіх дівчат пережарив у школі охоронців! Ми вчили їх, вчили, потратили на них купу грошей — аж виявляється, мало не половина з них вагітні! А він, гад, був у них інструктором з рукопашної… у вільний від роботи час. Одних тільки прямих збитків на сорок тисяч доларів…
— А як це він їх розкрутив, кінь такий з яйцями? — недовірливо поспитавсь Урилов.
