Майже опівночі - Кейдин Мартин (читаем книги онлайн бесплатно .txt) 📗
— Говорить Купер. Я викладу вам обстановку стисло й відверто. Надійшли вірогідні відомості, що десь на горі Сан-Горго-ніо розміщено ядерний пристрій. Ви повинні спробувати знайти цей пристрій. Хоч це не легше, ніж шукати голку в стіжку сіна. Потужність бомби триста кілотонн. За своїми розмірами вона не більша, ніж звичайна валіза, і, наскільки ми можемо здогадатися, її або закопано в землю, або якось замасковано. Але я вимагаю, щоб ви доклали всіх можливих зусиль. Я маю інформацію, що ядерний пристрій здетонуе рівно опівночі. Тобто о двадцять четвертій нуль-нуль, сьогодні. Зробіть усе, що у ваших силах. Я знаю, чого це вам коштуватиме, але важливість вашої місії неможливо переоцінити. Зараз літак почне скидати над горою освітлювальні бомби, щоб вам було видніше. Якщо ви матимете підстави вважати, що засікли ціль, — а найпевні-шою її прикметою буде антена того або іншого вигляду, — не намагайтеся узяти бомбу на борт. Вам належить розстріляти цей ядерний пристрій зі своєї автоматичної зброї. Повторюю: якщо вам здасться, що ви бачите бомбу, застосуйте проти неї вашу автоматичну зброю. Будьте готові до можливого вибуху. Бомба має хімічний заряд — складову частину ядерного пристрою, — і саме цей заряд ви повинні спробувати підірвати. Там десь кілограмів півтора пластичної вибухової речовини, тому по змозі тримайтеся віддалік. Щодо самого ядерного заряду, то його ви підірвати не зможете, це виключено.
— А зараз слухайте мене уважно, — після короткої паузи повів далі генерал Купер. — Ми підтримуватимемо з вами зв'язок протягом усього польоту. Та якщо з тієї чи іншої причини радіозв'язок з нами урветься, тоді рівно о двадцять третій годині п'ятдесят п'ять хвилин, за п'ять хвилин до півночі, ви всі тікаєте звідти. Збагнули? За п'ять хвилин до дванадцятої — тікайте! На граничній швидкості вертольотів, увесь час на бриючому польоті! Я хочу негайно почути від вас підтвердження. Червоне крило один?
— Червоне крило один — вас зрозумів, підтверджую. Решта також вигукнули свої позивні:
— Червоне крило два — підтверджую…
— Червоне крило три — підтверджую…
— Червоне крило чотири — підтверджую…
У радіоперекличку включився транспортний літак, що кружляв над Сан-Горгоніо:
— Так, сер. Майк перший — вас зрозумів, підтверджую.
— Ну, хай вам щастить усім.
Генерал Маркус Купер відійшов од мікрофона. Його взяв, щоб підтримувати безперервний зв'язок, офіцер радіолокаційного посту.
Коли вони дісталися гори, на пошуки лишалося трохи більше, ніж дев'ять хвилин. І ось тоді час пошуку скоротився ще.
— Червоне крило три викликає червоне крило ведучого. Не-щастя, нещастя, нещастя!
Люди заціпеніли — і в повітрі, і на землі. Вертоліт у небезпеці— на висоті понад дві милі, вночі, за дуже поганих погодних умов…
— Ведучий викликає третього! Що там у вас?
Голос пілота звучав дуже спокійно, коли врахувати зміст його рапорту:
— У нас загорівся двигун. Вогонь охопив уже всю машину. Гадаю, нам доведеться викинутись. Прийом!
— А вогнегасники? — гаркнув Даймонд.
— Запізно, ведучий. Ми…
Втрутився Нортонський центр управління:
— Центр викликає червоне крило три. Намагайтеся протриматися у своїй шкаралупі якомога довше і йдіть за вітром. Як зрозуміли?
— Прийнято, центр. — Червоне крило три надзвичайно стисло доповів про своє становище. Решта льотчиків бачили, як з вертольота, що швидко знижувався, шугають густо-червоні язики полум'я. — Не знаю, скільки ще витримаємо. Стає дуже жарко. — Пауза. — Е-ге! Кепські справи, центре. Починаємо розвалюватись на шматки. Ми змушені негайно покинути…
Вони побачили, як нижче від охопленої вогнем машини спалахнули три білі цятки, — то розкрилися парашути. І майже відразу вертоліт вибухнув — до неба здійнявся стовп жовтогарячого полум'я.
— Хто-небудь бачить іще парашути?
Але всі бачили тільки три куполи, що розгорнулися в небі нижче від вогняного смерчу.
— Ми бачимо тільки три, ведучий.
— Тільки три. — Пауза. — Більше нічого, ведучий.
Ще один спалах полум'я. То рештки вертольота впали на схил гори.
В ньому було п'ять чоловік екіпажу.
А парашутів розкрилося тільки три. Хтось із пілотів, забувши, що канал зв'язку відкритий, брутально вилаявся.
— Червоне крило ведучий викликає другого й четвертого. Знижуємося. Починаємо шукати ту погань…
— Президента повідомили?
Вінсент, прикривши рукою мікрофон телефонного апарата, ствердно кивнув Шеріданові.
— Так, повідомили. Ми підтримуємо постійний зв'язок з його канцелярією. — Якусь мить Вінсент мовчав, поринувши в роздуми. — А як із зоною небезпеки?
— Все, що ми могли зробити негайно, уже зроблено, — відповів Шерідан. — Повідомлено всі польові аеродроми, всі інженерні частини. Оповістили населення. Піднято по тривозі весь, який тільки можна, медичний персонал. Якщо станеться вибух, ми негайно вишлемо на місця рятувальні команди. До речі, ви підтримуєте зв'язок з Білим домом?.. Гаразд. Повідомте їх, що ми уже вживаємо заходів проти можливого розповсюдження за вітром радіоактивних опадів. Піднято в повітря літаки дозиметричного контролю. Вони вже летять із Невади. І… коротше, скажіть їм, що ми готові до всього.
Вінсент мав занепокоєний вигляд.
— А я й не подумав про радіоактивні опади, генерале. Це справді небезпечно?
— Ще б пак.
Лаконічна відповідь генерала була красномовніша за довгу промову. Вінсент знов повернувся до телефону.
Шерідан і Бейєрсдорф уже провели коротку нараду з Нортон-с. ькою базою ВПС з приводу очікуваного розповсюдження за вітром величезних мас опадів з високим рівнем радіоактивності.
Бомба має вибухнути десь-на схилі гори. Вона зріже всю чершину і… Шерідан уявив собі вогненну кулю діаметром у шістсот метрів, яка спочатку стелиться по землі, а потім стрімко підноситься вгору, викинувши в небо десятки тисяч тонн радіоактивних уламків, більшість яких випаде невдовзі після вибуху.
— Здається, я щось бачу!
— Що саме?
— Не знаю, Туз. Схоже на якусь гнучку антену. Посвітіть-но трохи ліворуч… Ага! Онде воно! Бачите, як від нього відбивається світло?
— Начхати, що воно таке! Більш нічого ми досі не засікли!.. Моріарті! Бекстер! Ви бачите ту штуковину?
Обидва стрільці, звісившись на своїх запобіжних поясах, висунулися крізь відкритий бічний люк і почали вдивлятись у темряву.
— Так, сер! Бачимо! Ви хочете, щоб ми по ній врізали?
— Саме так! — гаркнув Даймонд. — Я утримуватиму рівновагу, а ви цільтеся. Ведучий викликає другого й четвертого. Ви все чули?
— Так, ведучий. Четвертий зрозумів. Ми відходимо.
— Я другий. Наказ прийнято.
— Вогонь! — загорлав Даймонд.
Вертоліт здригнувся всім своїм великим корпусом: стрільці відкрили вогонь.
— Шерідан! Ви слухаєте?
— Слухаю, генерале.
— А Вінсент?
— Я тут, генерале Купер.
— Гаразд, — кинув у трубку Маркус Купер. — Ми закругляємось. Вийшли з ліміту часу. Я наказую вертольотам летіти геть від гори.
— Але, генерале…
— Вони не можуть більше лишатися там! — закричав Купер. — Ми зробили все, що могли. Лишається тільки чотири хвилини до півночі, і я не маю наміру вбивати тих хлопців. Вони підібрали одного з тих, що викинулись, але ми навіть приблизно не знаємо, де приземлилися двоє інших. Якщо вони негайно, на повній швидкості, не почнуть відходити, то їх розіб'є ударною хвилею. Отак!
У трубці почулися приглушені голоси пілотів, які підтвердили, що прийняли наказ летіти геть на максимальній швидкості.
— До вашого відома, — вів далі Купер, — вони зробили все, що було в людських можливостях. Ведучий навіть розстріляв якийсь підозрілий предмет, та, здається, вони розтрощили тільки якусь метеостанцію. Шкодую, але більш ми нічого зробити не можемо… Містере Вінсент!
— Я слухаю.
— Якщо ви досі на зв'язку з Білим домом, вам слід би повідомити президента про ситуацію.
— Так, звичайно. Дякую.
Вінсентові руки були мов свинцем налиті, коли він узяв трубку другого телефону. Чекаючи, доки озветься президент, він подивився на стінний годинник.
