Подих смерті - Азимов Айзек (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью txt) 📗
— Просто я знала, що вій мав так учинити.
— Професоре, якщо ви не заперечуєте, я трохи переб'ю вашу розмову, — врешті озвався Дохені і звернувся до Роберти: — Міс, я хотів би почути, як саме ви дізналися про цю підтасовку даних. Не міг же ваш друг сам розповісти про такі речі! Чи, може, я помиляюсь?
— Ні, ні. — Якусь хвилину вона дивилась на детектива безтямним поглядом. — Я маю ключі від його лабораторії. Часами я приходила, коли він не сподівався мене. І ось одного разу я навшпиньки підкралася до нього ззаду, щоб…
— Щоб затулити йому очі долонями, полоскотати або ж зробити щось подібне, — допоміг їй Дохені. — Розумію. Продовжуйте, будь ласка.
— Ральф якраз робив нотатки у щоденнику, і я побачила, як він працює. Він брав дані просто зі стелі, аби тільки вони підходили до його рівнянь. «Що-бо ти робиш?» — вихопилось у мене.
Роберта прикрила очі, наче поновлюючи в уяві цю сцену.
— І Ральф розповів вам? — не витримав Дохені.
— Ні, — вона заперечливо похитала головою. — Він… Він ударив мене. Це був перший і єдиний випадок. Він зірвався з місця і вдарив мене, а його очі палали дикунською люттю. Потім він перепрошувався, каявся, обнімав мене, але…
— Але ви вже знали, чим він займався?
— Так.
— Коли це сталося?
— Десь зо три тижні тому, якщо не помиляюсь.
— І саме через це ви сварились у кав'ярні? Ви, мабуть, умовляли його облишити шахрайство і почати все спочатку?
— Так.
Дохені відкинувся на спинку крісла і звів брови, дивлячись на Брейда.
— Мушу визнати, цей раунд ви, професоре, виграли. — Його настрій, здавалося, трохи поліпшився. — Маєте іще щось напоготові?
— Я не зовсім певен… — почав був Брейд, але двері в кабінет нараз відчинились.
Брейд перевів погляд на двері.
На порозі з ключем в одній руці і ціпком у другій стояв Кеп Ансон.
Старий з неприхованим осудом обвів поглядом присутніх і досить нецеремонно, навіть не привітавшись, звернувся до Брейда:
— Ми ж домовилися про зустріч, Брейде.
— О господи! Звичайно. — Брейд провинно глянув на годинника: стрілки показували п'яту. — Послухайте, Кепе, дайте мені ще десять хвилин, добре? Присядьте, ми зараз швиденько все закінчимо.
Він підвівся, обійшов Ансона і зачинив двері. Потім поклав руки на плечі старого і майже силоміць посадовив його в крісло.
— Довго ждати не доведеться.
Кеп Ансон вимовно глянув на свій годинник.
— У нас сила-силенна роботи попереду.
Брейд ствердно кивнув і звернувся до Роберти:
— Треба з'ясувати ще одне в цій справі, Роберто. Як усе це вплинуло на твої стосунки з Ральфом? Я маю на оці фальсифікацію результатів.
Ансон нахилився вперед і, не чекаючи відповіді на питання Брейда, кинув своє питання:
— Про яку фальсифікацію ви говорите?
— Виявляється, Ральф свідомо підганяв наслідки своїх експериментів під свою теорію, — пояснив Брейд і додав: — До речі, це інспектор Дохені, що веде розслідування справи. А це професор Ансон.
Проте Аксон пропустив повз вуха його слова.
— Тоді навіщо було заявляти в суботу про свій намір продовжувати роботу цього хлопця? — гнівно звернувся він до Брейда.
— Я довідався про шахрайство щойно вчора, у неділю, — відказав Брейд і знову звернувся до Роберти: — Роберто, ти так і не відповіла. Як уплинуло твоє відкриття на стосунки з Ральфом?
— Ми засперечались. І тільки. Я розуміла, що змусило його так учинити. Я знала, що він не… що він виправить становище.
— Він сам так сказав? Роберта мовчала.
— Послухай-но, Роберто, — вів далі Брейд. — Ти ж бо знаєш, який був Ральф. Страшенно підозріливий. Схильний думати, що всі проти нього. Чи не так?
— Таким його зробило нелегке життя.
— Я не осуджую його. Я просто стверджую факти. Ти була однією з небагатьох осіб, яким він не тільки симпатизував, а й довіряв, на яких покладав надії, і ось саме ти починаєш стежити за ним, звинувачуєш у шахрайстві, по суті, цькуєш його. Тобто ти стала одним з його переслідувачів, навіть ворогів. Розумієш, куди я хилю?
— Стривайте-но, професоре, — Дохені знову урвався терпець. — Хіба ви не розумієте, що так можна звинуватити молодика у вбивстві дівчини? Але ж ось вона, перед вами, жива-живісінька!
— Розумію, — відразу ж погодився Брейд, — але якщо Ральф почав убачати в Роберті ворога, він не вбивав би її, а напевно розірвав би заручини. Якщо врахувати, що колись йому вже траплялося кидати дівчат, то цілком природно було б і тепер зважитись на розрив.
— Ні, — тріпнула головою Роберта.
Але Брейд нецеремонно провадив далі:
— Було б також цілком природно, якби покинута дівчина вирішила якось помститися.
— Що ви хочете сказати? — скрикнула Роберта.
— Ральфа могла вбити ти!
— Але ж це безумство!
— Як ти гадаєш, хтось інший міг би його вбити за фальсифікацію даних? — холоднокровно допитувався Брейд. — Хто ще міг про це знати? Чи хтось коли-небудь чув, як ви сперечались за це? — Брейд підвівся і нахилився над дівчиною.
Вона сахнулася.
— Ні… Гадаю, що… Я не знаю.
— А в лабораторії пізно ввечері ви не сперечалися?
— Т-так. Одного разу.
— А хто міг вас почути? — Хто проходив коридором і підслухав вашу суперечку?
— Ніхто. Я не знаю. Ніхто не проходив.
— Послухай-но, Брейде, — втрутився Кеп Ансон, — навіщо ти залякуєш сердешну дівчину?
Брейд ніби не чув його слів.
— Хто підслуховував вас, Роберто?
— Я вже сказала вам — ніхто. Звідки мені знати?
— А може, він? — Брейд різко повернувся і вказав пальцем на Кепа Ансона.
Розділ 14
— Що все це означає? — заревів Ансон, і якусь хвилину вся група нагадувала німу сцену. Брейд із пальцем, скерованим на Ансона, обурений Кеп Ансон із зведеним догори ціпком, Роберта з повними сліз очима і Дохені, що спостерігав за всіма з олімпійським спокоєм.
Кінець кінцем Брейдові довелось опустити руку. Він був у замішанні. Адже його імпровізація була майже бездоганна. Брейд знав, що Ансон з'явиться точно о п'ятій, і навмисне нагнітав нервове напруження, щоб зразу після його приходу, коли нерви в Роберти будуть напнуті, як струни, зненацька перекинути весь тягар звинувачень на Кепа Ансона.
Чого ж сподівався Брейд? Що Ансон надломиться і сам визнає свою провину? І що таким робом Брейд добуде докази для лави присяжних?
Атож. Він змусив себе повірити в удачу. Він справді сподівався на такий кінець.
— Ай справді, професоре, — озвався нарешті Дохені, — що все це означає.
— Це зробив Кеп, — відповів Брейд. На душі йому було важко.
— Що зробив? — запитав Кеп.
— Убив Ральфа. Ви вбили Ральфа, Кепе!
— Це наклеп! — обурено вигукнув Ансон.
— На жаль, це правда, — сказав Брейд, відчуваючи, як його охоплює пригніченість. «Як зараз найкраще діяти, як довести злочин?»
— Ви, Кепе, чули суперечку Роберти з Ральфом. Бо хто ще блукає проти ночі коридорами кафедри? Таку звичку маєте тільки ви, маєте, відколи я вас пам'ятаю. Отже, ви дізналися, що Ральф підтасовує дані.
— Те, що ти так гадаєш, зовсім не означає, що так воно і є насправді, Брейде. Зрештою, коли б навіть було й так, яке це має значення?
— Має, бо Ральф був мій учень, а я ваш! — Брейд підвівся, пронизуючи старого очима. Здавалось, у цю мить решта світу для них не існувала, були тільки вони, з'єднані незримою ниткою схрещених поглядів.
— Ральф кидав тінь на мене, а отже, і на вас. Була поставлена на карту ваша фахова честь.
— Моїй фаховій честі, — голос Ансона затремтів, — нічогісінько не загрожує. Ніщо не може її заплямувати.
— А я думаю інакше. Все своє життя ви берегли її, як зіницю ока, берегли відчайдушно. Згадайте, що сказав сьогодні вранці про вас Кінскі. Ви проголосили себе капітаном на кораблі науки. Ви були капітан, а ваші аспіранти — корабельна команда. А капітан корабля у відкритому морі владен над життям і смертю своїх підлеглих. Правду я кажу, капітане?
