Нові пригоди самоходика - Ненацький Збігнєв (электронная книга txt) 📗
Він образився. Його дружина поспішила йому на допомогу:
— Хай краще кожен пильнує свого носа. Що вам до тієї дівчини? Ви втрутились, і хтозна, чи не дійшло б до бійки. А дівчина, як бачите, не краща за них.
Я здвигнув плечима. Я вважав, що вчинив правильно, хоч як там повелася дівчина з косою. Але сперечатися далі з дружиною Анатоля було марно. Я вдав, ніби теж зацікавився яхтою, що підпливала до берега, і пересів ближче до вікна.
Яхта була чудова — біла, струнка, з кабіною на чотирьох, зі щоглою, і на ній можна було напинати вітрила, але припливла вона на моторі. Напівголий бородатий чоловік закинув линву на палю, а молода жінка витягла з яхти дерев'яний трап. Потім з кабіни вийшов молодик десь років двадцяти двох — худий, блідий, хирлявий. У його постаті не було нічого від спортсмена-водника, хоча він носив кашкет яхт-клубу й був, напевно, капітаном яхти.
Ці троє людей становили всю команду яхти. Вони зійшли трапом на берег і попрямували до закусочної. Підлітки дивилися на прибулих у німому захваті, мабуть, їм дуже сподобалась яхта. Хирлявий молодик помітив той захват, гордовито випростався і намагався йти перевальцем, як справжній морський вовк.
До закусочної вони ввійшли одне за одним. Попереду хирлявий, за ним молода жінка, а позаду напівголий Бородань. Жінка не сяяла вродою, але була в гарному купальному костюмі. Засмагла шкіра контрастувала з фарбованим білим волоссям. Однак, хоча вона припливла на яхті, я б заклався, що тієї смаглявості надав їй солюкс. Вона ніби тільки вчора сіла на яхту. Я ще більше упевнився в цьому, побачивши її довжелезні, старанно пофарбовані нігті. З такими не напинають вітрил і навіть не варять їсти, подорожуючи по воді.
Тільки напівголий Бородань скидався на спортсмена-водника, хоча й не носив білого кашкета, а лише збляклу від сонця жокейку. Через засмагле, майже чорне плече в нього висіла кінокамера, з якою він, здавалося, ніколи не розлучався, наче оператор кінохроніки.
Разом із ними повернулася до закусочної ватага підлітків. Дівчата й хлопці вже пережили перший захват яхтою і почали одне поперед одного зачіпати прибулих. Але не грубими, а просто дуже дитячими вигуками на зразок: «Добродію, зніміть мене!», «Скільки коштує ваш пароплав?», «З якою швидкістю він пливе?», «Може, ви заберете нас із собою?». Прибулі не відповідали на ці зачіпки. Хирлявий капітан підійшов до буфету й голосно сказав:
— Ми хочемо купити два ящики пива. Я заплачу за пляшки й за ящики. Заберемо їх на яхту, стоїть така спека, що й на воді можна сконати від спраги.
Буфетниця мала на складі тільки один ящик з пляшками пива. Вона принесла його й поставила перед капітаном. Мабуть, Бородань виконував на яхті роль служника.
Коли всі троє рушили до дверей, Анатоль раптом схопився від столу.
— Я пригадав, звідки знаю вас! — закричав він до хирлявого капітана. — Я бачив у газеті ваш знімок. Ви король спінінгу.
— Тільки князь, любий добродію. Тільки князь, — привітно кивнув йому головою хирлявий капітан.
— Ні, ні. Ви таки король, — заклопотаний пан Анатоль уже поспішав до нього. — Це ви зловили спінінгом одинад-цятикілограмового судака. Чи можна мені, скромному лицареві спінінгу, потиснути вам руку?
«Його світлість» милостиво подав Анатолеві руку, але із скромності знову заходився спростовувати погляди ентузіаста рибальства.
— Я зловив не судака, а тільки щуку вагою тринадцять кілограмів, за що одержав лише срібну медаль, любий добродію. Користуючись вашим визначенням, маю, напевно, тільки право на титул князя спінінгу. Рекордсменка Польщі минулого року, а також володарка золотої медалі — якась дівчина, що саме тут, на Озерищі, зловила спінінгом сома вагою тридцять дев'ять кілограмів. Вона стала королевою спінінгу, хоч дехто заперечував її право на цей титул. Бо ж ви тільки уявіть собі: молода дівчина й величезний сом вагою в тридцять дев'ять кілограмів. Адже це неймовірно.
Пан Анатоль аж за голову схопився.
— Чуєш, Мишко? — закричав він до дружини. — Щука вагою тринадцять кілограмів! Сом вагою тридцять дев'ять кілограмів! Яких чудових наслідків досягає дехто зі спінінгом! Поглянь, Казику, на цього добродія! — гукнув він до приятеля. — Оце князь спінінгу. Захоплюйся, вчись, як ловити рибу. Може, й ти колись станеш князем?
«Його світлість» знову милостиво кивнув головою, а ентузіазм пана Анатоля досяг апогею:
— Вельмишановний князю спінінгу, — звернувся він до хирлявого капітана, — чи можу я довідатись, з якою метою прибули ви на Озерище? Я здогадуюсь, ви спробуєте тут рибалити. Але чи дозволите поцікавитись: яку саме рибу ви збираєтесь ловити і де?
Ентузіазм пана Анатоля, а надто його запобігливі поклони були такі кумедні, що викликали нову хвилю кепкування у ватаги підлітків. Руда дівчина з блазенською гримасою підійшла до «князя» і церемонно йому вклонилася.
— О, яка я щаслива, вельмишановний князю, бути в такому вишуканому товаристві, — сказала вона глузливо.
Чорний Франек сплюнув на підлогу й голосно буркнув:
— Ти. глянь на цю аристократію, хай їй біс. Королі, князі, лицарі. А мені начхати на ваші аристократичні титули, на ваші спінінги. Ловлю рибу, коли і як мені подобається. А втім, — він ще раз презирливо сплюнув, — ніякий ви не князь. У Варшаві вас називають Вацек Краватик, бо ваша мати має крамницю краваток на Маршалковській. Вона купила вам цю яхту, на якій ви зараз гасаєте по Мазурських озерах.
Тим часом до закусочної повернулася блондинка з косою, яка довше за інших милувалася білою яхтою. Вона почула прізвисько власника яхти, яке назвав Чорний Франек, і голосно засміялася. А Чорний Франек — ніби з заздрощів до слави Вацека Краватика — просторікував далі:
— Риби не мають голосу й не скажуть, що вони думають про ваші рекорди й медалі. Може, мамуся купила на ринку велику щуку, і ця медаль у вас від матінки, так само, як і яхта? Чхав я на княжі титули. І кажу вам, що на Озерищі царюватиму я, а не ви, добродію Краватик.
Хоч я не психолог, але подумав: «Здається, я знаю, що завело цього хлопчиська на слизьку дорогу. Він дуже марнославний, але не може заробити слави добрими вчинками, то хоче здобути поганими».
