Смерть манекенниці - Селкудяну Петре (читаем книги TXT) 📗
Дойна здригнулася: Вінченціу не зводив з неї очей, і на його обличчі з'явилася крива, зловісна посмішка. Дівчина хотіла крикнути, але не змогла — горло перехопила спазма, і з нього не вирвалося жодного звуку. Немов підтята, впала на табуретку.
— Що ти тут робиш, Дойно? Прийшла подивитися на мене?
Дівчина не відповіла.
— Це ж ти сказала? Ти вигадала, ніби я схопив тебе за шию? Та мені вже байдуже. Я признався старому інспектору, розповів, як убив Йоану…
Дойна скочила на ноги.
— А тебе я не зачіпав. Навіщо ти збрехала? Чому сказала, ніби я тебе…
— Я нічого не казала, Вінченціу… Не казала… Ти ж сам добре знаєш, що не чіпав мене…
Вінченціу поглянув на свої великі сильні руки, оскалився ще дужче. Встав з табуретки й підійшов до дівчини. Вона відступила до стіни.
— Вінченціу, прошу тебе, я нічого тобі не зробила, Вінченціу, я…
— Ви всі це зробили, ви всі відняли в мене Йоану. І я ненавиджу тебе, Дойно. Ти ніколи не потрапиш туди, в кращий світ, де зараз Йоана, ти не гідна…
Вінченціу зціпив зуби й замахнувся, але в цей момент у нього за спиною щось клацнуло. Він обернувся й почав уважно розглядати стіну, забувши на мить про свій жахливий намір. Тоді знову всміхнувся й підійшов до дівчини.
— Вінченціу, я не бажала Йоані зла, я тільки порадила їй зробити аборт, я ж не знала, що…
— Брешеш, знала. Дуже добре знала. Ти сказала, що того вечора була в Сінаї, а сама нікуди не їздила. Ти прийшла до мене і сказала, що Йоана вже не любить мене, що вона вагітна, і коли я хочу пересвідчитися в цьому, то треба поїхати в Колентину й побачити її. Я поїхав. Знайшов її. Вона лежала в ліжку. Дивилася на мене, — Вінченціу заскреготів зубами і впритул наблизився до Дойни.
— Я вбив її. Так само, як і свою ляльку-манекен, коли перестала любити мене.
— Вінченціу, присягаю тобі, я нічого не сказала. Ну як би я сказала, коли це був не ти?
Вінченціу схопив її за горло. Дівчина дико закричала, двері відчинилися, і два міліціонери скрутили Вінченціу руки. Дойна важко дихала, в її очах з'явився смертельний переляк.
— Врятуйте мене! Врятуйте! Я все розповім!
У прилеглій кімнаті сиділи капітан Алексіу, лікар Добреску, полковник і Дід. Вони все чули й бачили. Розмову Дойни з Вінченціу було записано на плівку.
Алексіу витер піт з обличчя.
— Пошліть один наряд у Колентину, другий — у лікарню по Петрашку. І нехай хто-небудь з'їздить по Камелію Скурту, — сказав Дід, запалив сигару і звернувся до лікаря Добреску: — Ви були в морзі? Що там?
— Розтин тіла було зроблено. Але Гогу забув сказати вам те, що сам занотував у протокол. Зупинку серця спричинила ін'єкція.
— Я це знаю, він мені казав. Забув повідомити, що параліч серця настав унаслідок анестезії. Ось погляньте! — Дід вийняв з кишені медичну довідку. — У дівчини був міокардит, а їй дано велику дозу знеболювального. Побачивши, що вона вмирає, лікар зробив спробу врятувати її — ввів прямо в серце адреналін. Не помогло. В нормальних умовах, під наглядом фахівця, цього б не сталося.
— Гаразд, але тоді… — почав Алексіу.
— Але кваптеся, товаришу капітан.
29
Лікар Петрашку, Дойна Чумедря, Вінченціу і Камелія Скурту сиділи в суміжній з кабінетом Алексіу кімнаті. У кабінеті Дід закінчував розмову з капітаном. Він занотував на картку інформацію, одержану після обшуку в Колективі на квартирі мадам Боздог. Виходячи з кабінету, Дід почув голос Петрашку. Той звертався, напевне, до чергового сержанта міліції:
— Я протестую, протестую, це протизаконне…
Дід відчинив двері:
— Не протестуй, Петрашку! А то ми допоможемо тобі заспокоїтися.
Дід сів за стіл, обвів усіх поглядом, розклав картки й почав:
— Через дві години відбудеться похорон Йоани Рареу. Здавалося б, у нашому суспільстві, заснованому на гуманних засадах, уже немислимі такі злочини, як той, що стався тут три дні тому. І ви всі морально і юридичне відповідальні за смерть дівчини. Наперекір законам, покладеним в основу нашого суспільства, ви сприяли вбивству, за яке кожен із вас, за тими ж законами суспільної справедливості, мусить бути суворо покараний. Почнімо з вас, добродійко Камеліє. Я не стану повторювати того, що було правдивим у ваших зізнаннях. Зупинюся лиш на тому, що ви приховали або перекрутили. По виїзді Петрашку з Клужа ви з ним зустрічалися, хоч переконували мене в протилежному. Ви їздили до нього в Дельту, де він був священиком у Журилівській церкві. Ви сумнівалися, чи в Петрашку справжній диплом, але все-таки протегували йому і не зробили жодної спроби перевірити його. Замість ґрунтовної перевірки ви дали Петрашку дві позитивні рекомендації, атестуючи його як фахівця-невропатолога, хоч ця галузь медицини вимагає особливо високої кваліфікації і серйозної відповідальності.
— Я не знала, що в нього немає диплома! — підскочила Камелія.
— Прошу вас, не перебивайте. Ви матимете змогу виправдовуватись на суді. Але я не суддя. Я викладаю вам тільки факти.
Камелія з ненавистю глянула на Петрашку, і в його очах застиг переляк.
— Вам не раз казали, що Вінченціу слід покласти в клініку, а не лікувати вдома, — вів далі Дід. — Ви заперечували. Як фахівець у галузі психіатрії, вирішили проводити лікування самі, в домашніх умовах. Я можу висловити лише захоплення вашою самовідданістю. Але вона могла призвести до трагічних наслідків. Від манекенів-ляльок ви перейшли до живих манекенниць. Ви не тільки раділи закоханості Вінченціу в Йоану, а всіляко заохочували її, незважаючи на почуття Василе, — він щиро кохав дівчину і хотів одружитися з нею. Закоханістю Вінченціу, яка стала вже хворобливою, скористався Петрашку. Коли він зрозумів, що вже не молодий і життя минуло даремно, почав шукати сильних відчуттів. Організував релігійну секту, назвався братом Партеніє і, згуртувавши навколо себе досить обмежених, довірливих і наївних людей, почав користатися їхніми вадами. Зустрівши Йоану, Петрашку став залицятися до неї. Але він був уже знайомий із Дойною, мав з нею інтимні зв'язки під прикриттям релігійного ритуалу секта. Дойна Чумедря повинна була вербувати в секту інших дівчат. Вона привела до себе на квартиру Йоану і зарекомендувала себе справжньою пуританкою, не дозволяючи жодному чоловікові переступити поріг своєї кімнати. Чудове моральне алібі в очах сусідів, а потім і наївної, недосвідченої Йоани. До того ж Дойна постійно твердила про свою віру. Брехлива святість і фальшива невинність подруги ввели Йоану Рареу в оману. Під впливом Дойни вона вступила до секти, і ніхто не допоміг їй вирватися звідти. Після того як вона стала одною з сестер у секті, Йоана зв'язала себе з цими людьми страшною клятвою, порушення якої могло коштувати їй життя. Петрашку легко домігся від неї того, чого ні за яких інших обставин йому не вдалося б. Йоана завагітніла, і Петрашку взявся зробити їй аборт за дві тисячі лей. Навіть її не звільнив від платні, хоч сам спокусив і запевняв, що кохає. Але оскільки співжиття в рамках секти не покладає на її членів ніяких обов'язків, він вважав себе вільним від усякої моральної і матеріальної відповідальності. Так званий лікар Петрашку привіз Йоану в Колентину, в колишнє помешкання громадянки Боздог, яка вчора втекла з Бухареста, там упорснув їй у вену завелику дозу знеболювального препарату. У Йоани був міокардит, тому від такої дози вона відразу померла, не допоміг і адреналін, введений прямо в серце. Та Петрашку не розгубився. Він знав, що син його приятельки хворий і в нього патологічна прихильність до жіночих манекенів, А під час кризових періодів хлопець перестає бачити різницю між картонними манекенами і живими манекенницями. Петрашку підступно навіяв Вінченціу думку, що Йоана його не любить. Дойна стала маріонеткою в руках ватага секти і сподівалася бути його єдиною коханкою в разі смерті Йоани. Камелія Скурту не знала, що Вінченціу тікає ночами з дому, вилазячи з вікна по вірьовці. Пізно ввечері, після того як померла Йоана, Дойна прийшла до Вінченціу і сказала йому, що Йоана живе з Петрашку, мовляв, Вінченціу може поїхати в Колентину і переконатися на власні очі. Хлопець виліз у вікно і пішов туди. Він не зрозумів, що Йоана вже мертва, — у його хворій уяві вона перетворилась на манекен, — і схопив її за горло. Тоді Дойна сказала, що він задушив Йоану, і вдала, ніби хоче допомогти йому. Для цього вона побігла по машину. Ключі від автомобіля Скурту в неї були — ще раніше замовила для себе в майстерні. Пригнавши машину, допомогла Вінченціу посадити в неї мертву Йоану. Це здається дуже дивним, але так було насправді. Свого часу Камелія Скурту вчила Вінченціу водити автомобіль, вважаючи, що це сприятиме його розвиткові. Навіть примусила його складати екзамени, діставши необхідну медичну довідку в поліклініці четвертого сектора. Але в міліції помітили якусь неточність в оформленні документів і скасували екзамен. Ось довідка, — Дід показав присутнім папір, — вона засвідчує, що він складав екзамен. Я знайшов її к кімнаті Вінченціу. Отож він вивіз Йоану за місто. Дойна знала, що. бензину зовсім мало, але це її влаштовувало: хотіла, аби Вінченціу попався на місці злочину. Мотор заглух посеред шосе. Вінченціу кинув Йоану під колеса свого автомобіля, тоді злякався, побіг додому і вліз по вірьовці у вікно. При першому погляді на труп Йоани я відразу зрозумів, що вона померла не від удару. Крім того, автомобіль зовсім не пошкоджений, на буфері немає жодної подряпинки. Зустрічна машина теж не могла збити дівчини, бо на тому відтинку шосе руху вночі майже не було. А Петрашку тим часом відсиджувався вдома, знаючи, що всю брудну роботу виконає за нього сестра у Христі і в гріху Дойна Чумедря. Вранці Дойна також повернулася до свого помешкання. У Синаю вона, певна річ, не їздила, і якби була трохи розумніша, вигадала б собі краще алібі. Хатня робітниця з нижнього поверху чула ранком чиїсь кроки на мансарді і подумала, що то Йоана, бо Дойна ввечері сказала їй, ніби їде в Синаю. А Йоана в той час лежала мертва на шосе. Петрашку страх розхвилювався, що немає ніякої звістки, і вдосвіта поїхав до будинку Скурту на своєму «фіаті», такого ж кольору, як і їхній автомобіль. Дойна розповідала йому про нічні вилазки Вінченціу через вікно, і він передусім поглянув, чи звисає по стіні вірьовка, її не було, отже, хлопець удома, його на шосе не заарештували. Саме в цей час прокинувся Василе. Увечері він повідомив у міліцію про викрадення машини, а через годину мама дорікала йому, що він втручається не в свої справи, що вона позичила автомобіль Петрашку. Виглянувши у вікно, Василе побачив «фіат» і заспокоївся. Але насправді це був не їхній автомобіль. Переконавшися, що Вінченціу повернувся додому, Петрашку заходився коло нового плану. Він розбив вітрину в крамниці готового одягу і наказав Дойні у будь-який спосіб заманити Вінченціу до свого помешкання. Він хотів покарати і залякати Дойну, бо вона обмовилася мені тіро секту. Синці на її шиї були потрібні йому й для того, щоб значливо повідомити Камелії про зустріч із Вінченціу, коли той виходив від Дойни. Це ж саме Петрашку сказав потім і працівникам міліції. Зашморг на шиї Вінченціу затягувався все дужче. І саме в той момент, коли я був майже певний, що Вінченціу не винен, я вирішив заарештувати його. Вразливий і наївний хлопець швидко в усьому зізнався. Я сказав йому, ніби Йоана повернулася від своєї матері, де кілька днів лежала хвора, і хоче провідати його. Інсценував на магнітофонній плівці розмову з нею, де згадувалося деякі факти, відомі Вінченціу. Слухаючи цей запис, він розплакався і сказав, що то не може бути Йоана, бо вона мертва. Він задушив її своїми руками. Вінченціу розповів мені, як це сталося. Але він хворий, і суд міг би визнати його свідчення недійсними, а Петрашку мав би право опротестувати їх. Тоді я влаштував ставку віч-на-віч Дойни і Вінченціу. Злякавшися Вінченціу, вона викрила себе з головою. Сама бачила, як він душив Йоану, і знала, що те саме може спіткати і її. Дойна розповіла про все. На колентинськііі квартирі знайшли імпровізований операційний стіл, а в помийному відрі навіть ампулу, якою користувався Петрашку, коли робив Йоані укол. Громадянка Боздог, вона ж Марта Каранфіл, зникла, наївно сподіваючись, що її не знайдуть.
