Нові пригоди самоходика - Ненацький Збігнєв (электронная книга txt) 📗

— І ця ловитиме рибу? — занепокоєно спитав пан Анатоль, коли наступного дня побачив у мене руду Бронку.

— Гадаю, вам вистачить риби. Озеро величезне, — відповів я.

А потім нахилився до його вуха і, ніби втаємничував його в якусь важливу справу, прошепотів:

— Ця дівчина взагалі не ловить риби. Вона з ватаги Чорного Франека.

Він аж відскочив на два кроки.

— Так, правда. Я бачив її серед тієї страшної орди. І що вона тут робить?

— Порвала з ними і хоче стати на добрий шлях.

— І ви вірите в це? Може, вони хочуть пограбувати нас І прислали її сюди розвідати?

— Може, — кивнув я головою.

Щось підохочувало мене налякати пана Анатоля. Хоч, відверто кажучи, я не зовсім довіряв дівчині. Адже вона не цілком порвала з ватагою. «Хтозна, в яких обставинах я опинюсь? Може, доведеться залишити тут дівчину саму? Буде непогано, якщо тоді за нею наглядатиме недремне око пана Анатоля».

А дівчина, не знаючи, що її підозрюють, спершу гарно прибрала в наметі, а потім нагріла води й заходилася прати блузку й мити голову.

Так минув ранок. Пан Анатоль із своїм приятелем попливли на мис ловити окунів. Мишка й жінка пана Казика вартували перед наметами, пильно стежили за кожним рухом Бронки.

День був ясний, сонячний, але віяв міцний вітер і прига-шав спеку. Блузка й випрані штани швидко сохли на мотузку, дівчина в самому купальному костюмі лежала на ковдрі й сушила своє руде волосся. А я сидів над озером і оглядав його зеленаву поверхню.

Вже з самого ранку на озері був великий рух. Туди й сюди снували байдарки гарцерів. Я здогадався, що після вчорашньої історії з наметами вони шукають новий табір Чорного Франека. Гордо пропливла яхта Вацека Краватика, прямуючи до Чаплинця. Але не пристала до острова, а зненацька завернула. Кинула якір поблизу мису Судака, де гасали обидва лицарі спінінгу. А далі дрейфував маленький гумовий човник, у якому крізь бінокль я побачив Несправжнього Орнітолога.

Я уявив собі, що, може, зараз Чорний Франек мандрує берегом озера, шукаючи того, хто вкрав рибальську карту. А Капітан Немо, сховавши свій глісер на якійсь таємничій пристані, планує новий випад проти ватаги Чорного Франека.

І тільки я нічого не робив, хоча мене привела сюди куди складніша справа, ніж війна гарцерів з бешкетниками, викрадення рибальської карти, таємниця Несправжнього Орнітолога чи витівки Капітана Немо з ватагою Чорного Франека.

Припливла Марта на своєму великому рибальському човні. Вимкнула мотор тільки в останню мить, так здивувалась, побачивши Бронку. Човен ткнувся носом у берег і глибоко зарився в пісок.

— Ну, знаєте, — обурено мовила Марта, дивлячись на Бронку. І передражнила мене: «Присягаюся, що відсьогодні не водитимуся з дівчатами». А може, ви записались до ватаги Чорного Франека?

— Вона порвала з його ватагою. Зрештою, я сам це їй запропонував, — пояснював я Марті.

— І ви повірили їй? То чому ж вона не повертається додому, а сидить біля озера? Ви гадаєте, що Чорний Франек так її відпустив би? Вона їхня шпигунка.

Марта говорила все це при Бронці, яка спершу зневажливо мовчала. Та, нарешті, її зачепило за живе. Бронка підвелася з ковдри, зірвала з мотузка ще мокру блузку.

— Якщо й ви так думаєте, то я собі піду.

— Авжеж. Так було б найкраще, — твердо сказала Марта. Але я був іншої думки. Підійшов до Бронки й поклав їй на плече руку.

— Тоді, на острові, я запропонував тобі втекти. Ти прийняла мою пропозицію, і тепер усе гаразд. Учора ввечері ми з тобою уклали угоду.

— Так. Але вона… — Бронка красномовно поглянула на Марту.

Ми відійшли трохи набік.

— Ти знаєш, де знайти Чорного Франека?

— Ні. Але гадаю, що він пішов на Буковець, де вкрадено Краватикову карту. Сподівається знайти злодія і відібрати в нього карту. Якщо хочете, я теж можу зараз туди піти. Це далеченько, мабуть, кілометрів із п'ять берегом озера.

— Гаразд, — кивнув я головою. — Іди на Буковець. Постарайся ще влаштувати мені розмову з Чорним Франеком. Без свідків розмову, розумієш?

Я повернувся до Марти, яка дивилася на нас, глузливо посміхаючись.

— Ну, зрозуміло, — промовила вона. — Я не зважила на деякі дрібнички. Забула, що вас привели на Озерище якісь темні справи. Я не здивуюсь, коли виявиться, що це не вони вас, а ви їх обдурили.

— Хто кого?

— Ви ватагу Чорного Франека, — пояснила вона. Я показав на вудки на дні човна:

— Може, попливемо по рибу? На мис Судака?

Марта зіпхнула човен на воду, ввімкнула мотор. Я махнув Бронці рукою на прощання, і ми відпливли від берега. Хвиля була велика, човен дуже гойдало, раз у раз нас оббризкувало водою з ніг до голови.

Лицарі спінінгу ловили рибу на тому місці, де вчора Марта спіймала величезного окуня. Трохи далі від берега стояла біла яхта Вацека Краватика. З розчиненого віконця яхти лунала над озером ритмічна мелодія з транзистора.

Ми причалили до мису з західного боку, щоб не полохати рибу панові Анатолеві й Казикові. Марта вимкнула мотор, витягла човен на пісок.

— Може, провідаємо Несправжнього Орнітолога? — запропонувала вона.

— Він поплив своїм човником до Сем'ян.

— То давайте обшукаємо його табір. Може, з'ясується, хто він насправді?

— Ну, знаєте, — обурився я. — Ви хочете, щоб ми були, наче злодії, що залазять у будинок, коли господаря немає вдома? Я люблю чисту гру. З цього приводу я маю застереження до Капітана Немо.

— Ви маєте до нього претензії, що він не виступає з піднятим забралом? — обурилася вона. — А ви? Хіба ви не робите так само?

— Адже ви бачите моє обличчя.

— Але не знаю ваших думок. Не знаю, чого ви шукаєте над Озерищем. Ви самі щойно сказали: «Я люблю чисту гру». Отже, тут іде якась гра? А яка ж ставка?

Я завагався. Навіть хотів був розповісти їй усю правду, але стримався.

— Настане час, коли я все вам поясню. Я приїхав на Озерище, щоб знайти одного чоловіка. Моя балакучість могла б зіпсувати всю справу.