Із Росії з любов'ю - Флеминг Ян (онлайн книга без .txt) 📗
— Гадаю, цього разу ви його серйозно налякали. — Він усміхнувся до Мей. — Думаю, ви зустрілися з ним востаннє.
— Так-с. — Мей делікатно, самою інтонацією висловила свій сумнів. Принаймні вона виконала наказ розповідати йому про всіх тих, хто «вештається поблизу будинку». І вона прошурхотіла повз нього своєю закритою старомодною сукнею чорного кольору, яку демонстративно носила навіть у серпневу спеку.
Почавши снідати, Бонд пригадав трохи забутий вислів: «Щось мало соломи для такого великого вітру». Так чи так, а мозок уже став мимоволі міркувати. Бонд себе знав і чудово усвідомлював, що не матиме спокою, поки не вирішить щось із цим чоловіком з комуністичної профспілки, який никає коло його будинку. Та кілька місяців неробства й лінощів приспали в ньому пильність, а його меч взявся іржею у піхвах.
З усіх трапез Бонд найдужче любив сніданки. Під час його перебування в Лондоні вони були завжди однакові: передусім дві великі чашки міцної чорної кави без цукру марки «Амерікен комікс» із магазину «Де Брай» на Нью-Оксфорд-стріт. Потім одне яйце, що його подавали в темно-синій підставці із золотим обідком угорі. Яйце варилося три з половиною хвилини. Крапчасто-бурі яйця від курей породи французький маран привозили з села друзі Мей. Вибагливий до дрібниць і примхливий Бонд колись відкрив для себе чудові якості цих яєць і відтоді вже не довіряв ніяким іншим. Далі йшли два грубі тости з пшеничного хліба, добрячий шмат жовтого джерсійського масла і на вибір з трьох чималих скляниць: полуничний джем «Літл скарлет», куперівський мармелад «Вінтедж Оксфорд» і норвезький вересовий мед. Кавник і срібна таця були в стилі королеви Анни, а порцеляна — справжній мінтон, те саме поєднання білого та темно-синього кольорів із золотим обідком, що на підставці для яйця.
Завершуючи сніданок, Бонд зрештою поставив діагноз летаргії, в якій перебував його дух. Насамперед, його кохана Тіффані Кейз, яка протягом багатьох щасливих місяців відповідала йому взаємністю, покинула його й перебралась до готелю. Цьому передував страдницький період, який тягся кілька тижнів і завершився тим, що в останні дні липня вона відпливла до Америки. Бонд і досі дуже тужив за нею, і на думку про Тіффані в нього аж серце завмирало. Був серпень, і в спекотному Лондоні панувала задуха. Наближалася відпустка, та йому бракувало енергії й бажання вирушити кудись самому чи спробувати знайти бодай тимчасову заміну Тіффані. Він усе зволікав, сидів у напівпорожній штаб-квартирі таємної служби, старанно виконував рутинні обов'язки, влаштовував дрібні сварки з секретаркою і дратував колег. А закінчилося все тим, що терпець урвався в самого М., і минулого понеділка він надіслав Бондові суворий меморандум, яким призначив того членом комітету розслідувань під головуванням скарбника капітана Трупа. В меморандумі було відверто сказано, що Бонду як старшому офіцерові служби настав час докласти рук і до головних адміністративних проблем. Усе одно на той час у штаб-квартирі для цієї роботи не було іншої кандидатури. Бракувало людей і секції «00», де панував цілковитий штиль. Тож на нове місце служби, до кімнати 412, Бонд мав прибути о пів на третю.
Труп, саме Труп — ось хто справжній винуватець його невдоволення життям, подумав Бонд, припалюючи свою першу ранкову сигарету. В будь-якому великому колективі завжди знайдеться хтось на роль тирана й опудала, якого не любить увесь штат. Насамохіть ця людина виконує важливу роль громовідводу в звичайних службових бурях, що їх породжує страх і ненависть. Насправді ж такий персонаж зменшує руйнівний вплив на справи вже тим, що дає колективу спільну ціль. Як правило, в такому стані опиняється генеральний директор або голова адміністрації. Цей незмінний чоловік служить сторожовим псом, дбає про побутові речі — скажімо, дрібну готівку, світло, опалення, мило й рушники в туалетах, канцелярське приладдя, буфет, розклад чергувань на свята, пунктуальність штату. Саме такий чоловік реально впливає на службовий комфорт, а його влада поширюється навіть на особисте життя персоналу та його звички. Щоб виконувати такі обов'язки та ще й діставати від цього втіху, треба мати відповідні риси характеру, переважно такі, що дратують нормальних людей, які не люблять, коли з них луплять шкуру. Скнаристий і спостережливий, такий чоловік прагне скрізь стромити свого носа. Він, звісно, затятий прихильник дисципліни й байдужий до думки своїх колег — одне слово, такий собі маленький диктатор, який знайдеться в кожній поважній організації. У таємній службі цю роль з успіхом виконував скарбник Труп, відставний капітан королівського військово-морського флоту, начальник адміністрації. Свою місію він вбачав у тому, щоб, послуговуючись його власною термінологією, «підтримувати на палубі морський порядок, а на кораблі — брістольську моду».
Обов'язки капітана Тоупа неминуче кидали його в конфлікт із більшістю персоналу, і ніхто цьому не міг зарадити, бо М. не міг уявити собі на цьому місці нікого іншого, крім капітана Трупа. Це був ще один з отих комітетів розслідувань, що мали справу з делікатними хитросплетіннями справи Бергесса і Макліна та з уроками, які ще можна було з неї здобути. А загалом М. не мав тут ілюзій, бо власне досьє на цю справу він закрив ще п'ять років тому, хоч і вирішив підіграти амбіціям таємної ради розслідувань служб безпеки, яку в 1955 році наказав утворити сам прем'єр-міністр.
Бонд розпочав свою діяльність із безнадійної суперечки з приводу залучення до таємної служби так званих «інтелігентів». Чудово усвідомлюючи, як це роздратує капітана, Бонд висунув пропозицію зміцнити ряди МІ-5 і таємної служби певною кількістю інтелігентів, якщо, звісно, ці організації хочуть бути на рівні «інтелектуального шпигунства атомної доби».
— Відставні офіцери індійської армії,— холоднокровне збиткувався над старим служакою Бонд,— неспроможні навіть збагнути тонкощів процесу Бергесса та Макліна. Вони навіть ніколи не довідаються, що такі люди існують, не кажучи вже про їхні можливості увійти в довіру до кліки їхніх прибічників. А про те, щоб дізнатися про їхні секрети, годі й мріяти. Коли вже Бергесс і Маклін подалися до Росії, то єдиний спосіб знову зв'язатися з ними — це чекати, доки вони стомляться від Росії, а потім зробити з них подвійних агентів проти росіян. Було б непогано послати з цією метою до Москви, Праги й Будапешта їхніх найближчих друзів — хай чекають там, аж поки один із тих хлопців перескочить через цегляний мур і вийде на зв'язок. Одного з них, найімовірніше Бергесса, підштовхуватиме до цього його самотність і прагнення розповісти комусь про свою історію. Та вони ніколи не наважаться на ризик самовикриття перед чоловіком із кавалерійськими вусами, який має на собі окопний френч, а в собі — мінус бета в розумовому розвитку.
— Справді? — запитав Труп із крижаним спокоєм. — Отже, ви пропонуєте наповнити організацію довгочубими перевертнями?!.. Це — надзвичайно оригінальна пропозиція. Досі мені здавалося, що існує спільне розуміння з приводу того, що в безпеці гомосексуалісти — чи не найбільша зона ризику, яка тільки може бути. Мені особисто важко уявити американців, які доручають атомні секрети напахченим парфумами гомикам.
— Не всі інтелігенти — гомосексуалісти. До того ж серед них є й багато лисих. Я тільки кажу, що...
Отака суперечка тривала три останні дні з перервами на засіданнях у комісії.
До суперечки приєднувалися й інші члени комісії, котрі здебільшого підтримували Трупа.
Сьогодні належало затвердити рекомендації і Бонд вагався, чи слід йому робити нерозважливий крок і складати окремий звіт від імені меншості.
О дев'ятій годині Бонд вийшов з квартири. Спускаючись сходами до машини, він розмірковував над тим, наскільки принципові для нього ці питання. Чи він, бува, не впадає у дріб'язковість? Чи не виявляє впертість? Чи не утворює опозицію з однієї людини тільки задля того, аби лиш зубам було що вкусити? Невже він так знудився, що не знайшов нічого ліпшого, аніж робити з себе надокучливого причепу? Бонд вагався, відчуваючи свою безпорадність і нерішучість. Та найгірше було те, що в його душі нуртував неспокій, погамувати який йому було несила.
