Із Росії з любов'ю - Флеминг Ян (онлайн книга без .txt) 📗
Під високим муром заіржав кінь. Двоє циганів поглянули через плече у той бік, наче переклали на людську мову кінський погук. З дороги долетів сріблястий розсип велосипедного дзвоника; певно, хтось спускався з пагорба.
Тишу, що стелилася землею, розітнув металічний звук засува. Брама в мурі відійшла назад, і двоє дівчат, що плювались й дряпались, мов розлючені кішки, покотилися по траві всередину людського кільця.
Розділ 18
Гострі відчуття
Це лементування урвав голос ватага. Дівчата неохоче розчепились і стяли обличчям до нього. Циган почав говорити грубим, обвинувальним тоном. Керім, прикриваючи рукою рот, перекладав Бондові:
— Вавра каже, що це — великий циганський рід, а ці дві приносять у нього розбрат і чвари. Він каже, що серед своїх немає місця ненависті, вона може бути лише до людей чужих. Ненависть, яку ці дві породили, слід викорінити, щоб рід знову міг жити мирно. Вони повинні битися. Якщо ту, котра програє, не заб'ють, її виженуть звідси назавжди. А це — те саме, що й смерть. Поза табором ці люди в'януть і помирають. Вони не можуть жити в нашому світі. Це все одно, що примушувати дику тварину жити в клітці.
Слухаючи Керіма, Бонд розглядав двох вродливих, застиглих у повній готовності розлючених тваринок. Обидві вони були по-циганському темні, з цупкими чорними косами до плечей, однаково вдягнені в ганчір'я, що викликало асоціації з порваними, здебільшого поштопаними й залатаними коричневими сорочками в негритянському гетто. Одна була більша й видимо сильніша за другу, проте мала дуже похмурий вигляд і тупий погляд, до того ж її навряд чи можна було назвати прудконогою. Це була гарна, схожа на левицю дівчина з млявими, червоними лютими очима, обрамленими важкими повіками. Вона стояла впевнено і нетерпляче слухала ватага. Оця й має перемогти, подумав Бонд, вона на півдюйма вища й, безперечно, дужча.
Коли ця дівчина була левиця, то друга — пантера. Гнучка й швидка, з хитрими очима, які не дивилися на ватага, а бігали навсібіч, щось прикидаючи й оцінюючи, і її руки, які вона взяла в боки, нагадували пазурі. М'язи на її досконалих ногах мали чоловічий рельєф. Перса маленькі і, на відміну від великих грудей у другої дівчини, ледь здіймалися під порваною сорочкою. Вона має вигляд злої малої сучки, подумав Бонд, і, напевне, завдасть удару першою. І взагалі, ця куди спритніша за свою суперницю.
Він помилився. Щойно Вавра мовив останнє слово, як велика дівчина — її звали Зора — щосили хвицнула ногою, навіть не цілячись, влучила суперниці просто в живіт і, як тільки та похитнулася, завдала їй нищівного удару кулаком у голову, її супротивниця незграбно простяглася на кам'яній долівці.
— Ой, Відо! — заголосила жінка з натовпу.
Та їй не варто було так непокоїтись. Бонд бачив, що Віда прикидається — очевидно, тільки переводить дух. Коли Зорина нога цілилася в її ребра, очі в неї зблиснули під зігнутою для захисту рукою. Ту ж мить дівчина схопила суперницю за щиколотку, а головою, мов гадюка, вдарила їй у підйом. Зора завила від болю й оскаженіло смикнула назад ногу. Пізно. Пантера звелася на коліно, потім на весь зріст, все ще тримаючи в руках ногу ненависної суперниці. Вона підіймала її вгору доти, доки й друга Зорина нога втратила опору, і дівчина всією вагою гепнулася долі. Віда заревіла, мов звір, і накинулась на суперницю, дряпаючи й роздираючи її нігтями.
О Боже, яка страшна жінка, здивувався Бонд. Поруч із ним чулося напружене дихання Керіма, що із присвистом вихоплювалося крізь його зуби.
Левиця захищалася ліктями, колінами і нарешті спромоглася ногою збити з себе Віду. Заточуючись, вона зіп'ялася на ноги й відступила, її губи відкривали разок гострих зубів, сорочка шматтям звисала з гарного тіла. Вона зразу ж пішла в наступ, прагнучи схопити руками суперницю, але менша дівчина відскочила вбік. Зора схопила її за комір сорочки і розірвала його. Але Віда блискавично нагнулася під випростані руки, і її кулаки та коліна заходились молотити тіло напасниці. Цей клінч був помилкою. Дужі руки зімкнулися навколо неї і обручем затисли Відині руки далеко внизу так, що ті не могли дістати до її, Зориних, очей. Повільно й методично Зора посилювала свій натиск, тоді як Відині ноги і коліна безпорадно молотили внизу.
Бонду здалося, що настав час перемоги більшої дівчини. Все, що їй треба було зробити, це навалитися на суперницю всією вагою свого тіла. Тоді її голова вдариться об камінь, і Зора зможе робити з нею все що завгодно. Та зненацька велика дівчина почала верещати. Бонд помітив, що Відина голова припала до персів суперниці, а її зуби несамовито кусають м'яку плоть. Зора розімкнула руки, сподіваючись схопити Віду за волосся і відтягти від себе. Та вивільнені руки Віди тепер почали дряпати Зорине тіло.
Дівчата відірвались одна від одної і стали навкарачки, мов дві кішки, їхні лискучі тіла просвічувалися крізь рештки сорочок, і кров юшила з оголених персів більшої дівчини. Пильнуючи кожен порух суперниці, обидві кружеляли на майданчику. Раді, що вислизнули з обіймів смерті, вони рвали на собі останнє лахміття й кидали його глядачам. Бонд, споглядаючи двоє майже оголених тіл, затамував подих і відчував, як поруч напружився Керім. Коло циган, здавалося, дедалі вужчало. Місяць відбивався в знавіснілих очах, чувся гарячий шепіт, короткі конвульсивні зітхання. А двоє дівчат із вишкіреними зубами й важким сапанням усе ще повільно кружеляли в смертельному танку. Місячне світло сріблило їхні груди, животи й хлоп'ячі боки. їхні ноги залишали на білій кам'яній долівці вологі сліди.
І знов Зора зробила перший рух, раптово викинувши вперед руки, що їх тримала, як борець. Та Віда не збиралася здавати позицій: її права нога випросталась у неймовірному копняку, і цей виляск пролунав, як пістолетний постріл. З вуст більшої дівчини вирвався стогін пораненого звіра, і вона схопилася за ушкоджене місце. Віда ту ж мить ударила її другою ногою в живіт і мерщій кинулася в напад.
Коли Зора опустилася навколішки, у натовпі почулося глибоке зітхання. Руки дівчини звелися, щоб захистити обличчя, та надто пізно. Менше дівча всілося на неї верхи, схопило руками Зору за зап'ястки, нагинаючи її вагою свого тіла додолу, а його білі вишкірені зуби тяглися до оголеної шиї...
— Бу-у-м!
Вибух розколов цю напруженість, як горіх. Спалах освітив темряву за танцювальним майданчиком. Уламок цеглини просвистів повз вухо Бонда, і фруктовий сад за мить заповнили люди, що бігли звідусіль. Циганський ватаг крадькома подався вперед із затиснутим у руці кривим кинджалом. За ним рушив і Керім з пістолетом у руці. Проминаючи дівчат, що, відпустивши одна одну, застигли з дикими очима й сполохано трусилися, циган кинув їм лише одне слово, і вони хутко зникли в нічній темряві між деревами — там, де вже розтанули решта жінок і дітей.
Тримаючи в руці «Беретту», Бонд обачно простував услід за Керімом у бік широкого пролому, який утворився в садовій огорожі. Що це, чорт забирай, тут коїться?
Між діркою в мурі та танцювальним майданчиком метушилися, бігали й наштовхувались одна на одну постаті. І аж коли Бонд сам приєднався до бійки, він розпізнав у кремезних, пишно вдягнених у циганське вбрання болгар. Здавалося, «безликі» майже вдвічі переважали числом. Бонд придивився до купи тих, що запекло билися. Ось із неї вивалився, схопившись за живіт, молодий циган. Страшенно кашляючи, він навмання пішов у бік Бонда. Двоє маленьких темних чоловіків, низько тримаючи ножі, кинулися за ним, Бонд інстинктивно відступив убік, щоб натовп не виявився позад них, і націлився в їхні ноги над колінами. Пістолет у його руці двічі ляснув, і обидва повалились обличчям у траву. Двох куль уже немає. Залишалося тільки шість. Бонд підступив до бійки ближче. Над його головою просвистів ніж і брязкнув на цементну долівку. Він призначався Керімові, який саме вибіг із затінку з двома переслідувачами, що висіли в нього на п'ятах. Один з них заніс ножа, щоб метнути його в Керіма. Бонд вистрілив наосліп під стегна й помітив, як чоловік упав. Другий кинувся між деревами тікати. Керім став на коліно поруч із Бондом, порпаючись із пістолетом.
