Шхуна «Колумб»(Ил. Є. Семенова) - Трублаини Николай Петрович (серия книг TXT) 📗
— Зброя на шхуні є? — спитав Анч.
— Нема, — відповів Левко.
Анч зайшов у рубку і почав там нишпорити та оглядати, мабуть, шукаючи зброї. Незабаром почувся його радісний вигук. Він вийшов на палубу, тримаючи в руці синій пакет, якого командир підводного човна не міг знайти у себе в каюті.
Передав пакет не менш зраділому піратові, потім звернувся до Марка і Ясі:
— Хотів би я знати, хто це з вас такий ловкий?
Але ні Марко, ні Яся нічого не відповіли.
— Я знаю вашу впертість, — сказав, помовчавши, Анч. — І хочу знати, чи ви будете працювати, чи вас тут зараз постріляти? Відповідайте по черзі на моє запитання. Першим — моторист. Ти працюватимеш на моторі?
— З умовою, — відповів Левко, — що ви дозволите оглянути моїх поранених товаришів і, коли вони ще живі, подати їм допомогу. Інакше — можете стріляти.
— Згода, — відповів Анч, — я сподіваюсь, ви далі також поводитиметесь розумно… юнга.
— Я згоден на тих самих умовах, — похмуро відповів Марко.
— Що ж, я дуже радий, — в'їдливо сказав шпигун, поглядаючи на хлопця з явним недовір'ям. — Знайдо!
Останнє ім'я він вимовив надто злісно та роздратовано.
Дівчинка, що стояла на самому краю борту і на цей раз уважно оглядала шхуну та море, нічого не відповіла, глянула на Анча і, рвучко хитнувшись назад, полетіла в воду, падаючи головою. Майже одночасно розітнулися два постріли і залунав вигук: «Ні з місця!» То вистрілили обидва захватники. Левко рвонувся був уперед, але моторист вчасно знайшов у собі силу волі вгамувати порив і бажання кинутись на вбивцю. Пірат підбіг до борту і глянув униз. Дівчинки він не бачив, вона зникла під водою, але навряд чи її було вбито або поранено, так стрімголов вона кинулася з шхуни. Рудий пірат вичікував, коли вона вирине, щоб тоді пристрілити. Минула майже хвилина, поки з-під хвиль показалась голова: вона з'явилась на такій віддалі від шхуни, де пірат не ждав її. а тому на якихось дві-три секунди спізнився з пострілом. Дівчинка встигла сховатися під воду, але куля вдарила майже в тому самому місці, де показувалась голова, і, напевне, зачепила втікачку. Минуло півхвилини, і Яся знову з'явилася в тому самому місці. Тепер вона вже не показала всієї голови, а лише схопила ротом повітря і моментально зникла.
Все ж загарбники вистрілили по чотири рази. Кулі зняли в тому місці бризки, так що, коли б там була дівчинка, вони подірявили б її.
Моторист і юнга не бачили, що відбувається позаду, і здригалися з кожним пострілом, вважаючи його останнім смертельним ударом по Ясі. Вони не знали, що саме робила дівчинка, але догадувались, що вона попливла геть від шхуни. Обидва не розуміли цього вчинку, бо втекти ж вона не могла. Навіть не стріляючи, а пустивши мотор, пірати враз її наздогнали б і витягли або просто потопили, наскочивши шхуною. Дивувала їх також велика кількість пострілів; це означало, що пірати влучали погано.
Тим часом Ясина голова на поверхню більше не з'являлась. Минуло хвилин п'ять. Найпильніший огляд моря не виявив дівчинки ні поблизу шхуни, ні вдалині. Найвправніший нирець не зміг би так довго пробути під водою. Не міг він також залишитися непомітним на поверхні моря при сонячному освітленні. Єдиний висновок, який можна було припустити і який загарбники зробили: дівчинку вбито або важко поранено, і вона потонула.
Більше вона їх не цікавила. Тепер Анч наказав мотористові стати до машини, а Маркові до стерна. Ні той, ні другий не зрушили з місця.
— Ви забули свою обіцянку! — лютуючи, скрикнув шпигун.
— А ви свою? — відповів Левко.
— А-а-а! — він згадав. — Моторист може підійти й оглянути трупи.
Левко швидко кинувся до шкіпера і схилився над ним. Стах лежав у калюжі крові. Левкові ніколи не доводилось мати діло з ранами, але тому, що було пробито праву сторону грудей, у нього з'явилася надія, що Стах житиме. На велику силу йому вдалось сяк-так перев'язати і перетягти його в рубку. Анч лаявся і підганяв моториста. Поки Левко перев'язував Стаха, шпигун послав Марка оглянути Андрія.
Стерновий теж лежав непорушно, мов колода. Марко Довго оглядав його, поки, нарешті, знайшов тоненький струмок уже засихаючої крові за вухом. Очевидно, куля попала в голову й одразу вбила Андрія на смерть. Але, коли Марко положив руку на спину трупа, то відчув, ніби серце ще б'ється. Тоді він став уважніше придивлятися до рани. Побачив, що куля пробила вухо й зачепила голову, але чи глибоко, напевно сказати не міг. Анч гукав, щоб він швидше порався. Марко, так напевне й не знаючи, чи живий рибалка чи ні, але. майже певний того, швидко поволік Андрія в рубку.
— Мертвий? — спитав Анч.
Юнга кивнув головою.
— Так викиньте його за борт.
— Ми його поховаємо.
Анч нічого на це не відповів, лише на губах його пробігла глузлива посмішка.
Через п'ять хвилин після цього моторист пустив мотор, а Марко, ставши до стерна, повернув шхуну на південь. Заходило сонце. Вдалині, майже на обрії, показався димок корабля. Ніхто на шхуні не знав, що то «Буревісник» повертається в Соколину бухту.
«Колумб» залишив місце, де так несподівано загинула Яся. І тільки наче пам'ять тієї події, в морі лишилось плавати відро догори дном, що скотилося за борт, коли падав Андрій Камбала.
IV. НА ПІВДЕНЬ
Анч і командир піратського човна врятувалися надзвичайно швидко. Їх за якусь хвилину викинуло на поверхню моря. Перших кілька хвилин вони почували себе погано Раптово попавши під тнск восьми атмосфер, одразу відчули сильний дзвін у вухах, шум у голові, важко було дихати, але «підводний парашут» прожогом виносив їх угору, і з кожною секундою послаблювався зовнішній тиск. Парашутні маски значною мірою послабили його і тим захистили барабанні перетинки, бо інакше вони б полопались. Дуже короткочасне перебування під великим тиском врятувало їх від кесонної хвороби, цього страшного ворога водолазів. Звичайно водолазів спускають на глибини протягом одної-півтори хвилини, а назад підіймають іноді кілька годин, залежно від того, на якій глибині і скільки часу пробув водолаз. На глибині, під збільшеним тиском кров починає розчиняти азот з повітря, що його вдихає водолаз. Коли водолаза швидко підняти, зміниться раптово зовнішній тиск, азот негайно й швидко виділиться з крові, і кров скипиться, згусне. І чим більше азоту виділяється, тим страшніші наслідки. Коли водолаз деякий час пробув на глибині понад сорок метрів і його зразу підняти на поверхню, в нього кров піде ротом, носом, вухами, полопаються барабанні перетинки, і все це закінчиться смертю. Врятувати можна, лише моментально спустивши назад на ту саму глибину і потім поволі підіймати протягом кількох годин, або вмістивши в спеціальну декомпресаційну камеру, в якій штучно збільшують тиск, накачуючи туди повітря. В такому разі справа може закінчитися лише дуже сильними болями. Для шпигуна й пірата особливо страшним був перший момент, коли вони переходили з човна у воду, із звичайного атмосферного тису під тиск вісімдесятиметрового шару води, але їхні «парашути» були розраховані на стометрову глибину, і це гарантувало їм порятунок.
Слідом за ними злетів у повітря з веслом-поплавком кліпербот. Він не був надутий. Коли б вони надули кліпербот, то його одразу розчавило б тиском води в глибині. Гумова оболонка кліпербота могла б витримати тиск лише в тому випадку, коли б його надули стиснутим повітрям, але тоді він лопнув би на поверхні, мов бомба, як лопаються глибоководні риби, що їх іноді гідробіологи витягають своїми драгами з морських глибин.
Хоча підіймання відбулося порівняно легко, все ж Анч у перший момент був знепритомнів. Рудий командир, що свого часу тренувався в подібних підійманнях, правда, з менших глибин, лише трохи отетерів, але одразу підплив до шпигуна і допоміг йому опритомніти. Першу хвилину вони не помітили навколо себе жодного судна. Але коли, надувши кліпербот, вмостилися в ньому, то Анч перший розгледів на віддалі приблизно милі рибальську шхуну і, незважаючи на шум у вухах після підіймання, вчув торохкотіння мотора. В їхні плани ніяк не входило зустрічатись з суднами, особливо більшими, ніж моторні шхуни, де можна було сподіватися значної кількості людей. Не бажаючи, щоб їх помітили, почали гребти в бік від шхуни.
