Шхуна «Колумб»(Ил. Є. Семенова) - Трублаини Николай Петрович (серия книг TXT) 📗

В передсвітанковій млі есмінець залишив Соколину бухту і взяв курс на південь. Схід сонця застав його вже далеко від острова. Коли сонце зійшло, есмінець спинився. З його палуби спустили «Розвідувача риби». На крутій хвилі трудно було злітати, але Бариль майстерно підняв літак і подався над морем — шукати маленьку шхуну з однією щоглою.

Есмінець зменшив швидкість ходу.

Після розмови з Ясею капітан-лейтенант впевнився, що двоє піратів врятувалися після загибелі підводного човна. Дівчинка не бачила під час нападу на шхуну та своєї втечі поблизу підводного човна піратів, зате впізнала в одному з нападників командира того човна. Командир у небезпеці не залишає свого корабля до останньої хвилини. Значить, підводний човен загинув, але дехто з його екіпажу врятувався. Трофімов шкодував, що його повідомлення про загибель човна спричинилось до відміни наказу про вихід у море інших есмінців та виліт гідролітаків. Якби вони були зараз у цьому районі, то швидко розшукали б «Колумба». Тепер доводилось обмежитися допомогою «Розвідувача риби».

Все ж командир дав розпорядження радистові запитати в ефірі, чи не бачив хто шхуни «Колумб», бо її міг випадково зустріти якийсь пароплав і пройти повз неї, нічого не підозріваючи. Радист виконав це розпорядження, але ніхто йому не відповів.

Стоячи на командному містку і дивлячись у бінокль, Трофімов думав про можливі наслідки, коли б вдалося спіймати хоч одного з тих піратів. Для якоїсь держави це закінчилося б дуже великим скандалом, хоча, можливо, її дипломати упросять тримати цей випадок у секреті. Роздуми командира перебили комісар та старший механік.

— Йосип Григорович, — сказав комісар, показуючи на Абдулаєва, — запевняє, що ми могли б протаранити підводний човен.

Старший механік хитрувато поглядав кудись у небо.

— Розумію, куди він хилить, — помовчавши, сказав Трофімов, не одриваючи бінокля від очей. — Хоче сказати, що це можна було б зробити, якби я йому дав тоді дозвіл збільшити за його проектом швидкість ходу на три милі.

— Так, Семене Івановичу, я певний, — тихо промовив старший механік.

— А я вам сказав: дозволю після консультації з старшим інженером дивізіону. Зрозуміли?

— Слухаю, товаришу командир!

Механік незадоволено скривився, а потім прижмурився, поглядаючи на комісара.

Комісар мовчки усміхнувся. Механік уже загітував його для підтримки. Остання ж відповідь командира свідчила, що він із старшим інженером таки розмовлятиме. І коли той навіть заперечуватиме проти експерименту, то Трофімов буде обстоювати його. А впертий командир завжди домагався свого. Механік міг бути цілком задоволений.

Абдулаєв зійшов з командирського містка і підійшов до пасажирів «Буревісника» — Махтея, його дочки та Ясі. Усі троє стояли на півбаку біля зенітних гармат. З розпорядження командира їм дали біноклі, і тепер вони, напружуючи зір, намагались якнайдалі зазирнути в море. Дід стояв, широко розставивши ноги і намагаючись зберегти моряцьку виправку, виглядав з біноклем, наче якийсь капітан.

— Здрастуйте, діду! — поздоровкався з ним старший механік.

Дід опустив бінокль, подивився на механіка і, здавалося, намагався вияснити, хто перед ним стоїть. Маючи довгорічний досвід, одразу визначив, що це якийсь командир і має відношення до машини, але вираз обличчя й очей нічим не нагадували дідові численних морських офіцерів, яких йому доводилось за свій вік бачити. Не було в них тієї байдужості, зневаги та жорстокості, до яких звик Махтей.

— Здрастуйте! — дід потиснув простягнену руку. — А хто ви, товаришу командир, будете? Чи не по машинній часті?

— Вгадали, діду. Я — старший механік.

— А-а! От і добре! Щось мені здається, ніби у вашій машині не все до діла.

— Чому?

— Ідемо для такого красуня не дуже швидко. З бухти виходили шпаркіше.

Мабуть, це питання хвилювало не лише діда, бо й жінка, і дівчинка одразу повернулись до механіка, ніби питалися про те саме.

— Далеко шхуна піти не могла, — пояснив механік. — Десь на цій лінії ми мусимо її надибати. Ждемо повернення літака. Головне зараз залежить від нього. Відшукає, дасть знати, а тоді ми двинемо повним ходом. А можемо ми ходити швидше за всіх… Аби тільки капітан дозволив.

— Будь ласка. Дуже прошу, і вони просять, — дід показав на своїх супутниць: — Іф ю пліз ^[9], — похвастав він своїм знанням англійської мови.

— Бі шур ^[10], — відповів механік, підморгнувши, — хай-но тільки «Розвідувач риби» з'явиться.

Біноклі знову спрямувались на обрій, але тепер вони вже шукали літака в повітрі. Проте і в повітрі так само, як на воді, ніхто не помічав цяток, крапок, плямочок, що на них можна було б покладати якісь надії.

Минуло понад годину з того часу, як вилетіли Бариль і Петимко. За умовою льотчики мусили за цей час повернутися, навіть нічого не знайшовши. Дехто з моряків уже починав турбуватися, пригадуючи подібний випадок позавчора. Може, знов з літаком трапилась якась неприємність. Проте командир був цілком спокійний. Комісар розумів його. Літак міг помітити в останню хвилину щось цікаве й затриматись на чверть години, на двадцять хвилин. Обстрілу ж «Колумба» вони не боялись. Револьверами «Розвідувача риби» піратам не збити.

А «Розвідувач риби» затримався ось з яких причин: знявшись у повітря, Бариль повів машину на схід і, тримаючи її на висоті п'ятисот метрів, одійшов від «Буревісника» на таку віддаль, звідки корабель у бінокль здавався чорною крапкою. З корабля маленький літак був зовсім не помітний.

Пілот почав креслити на цьому радіусі коло, маючи центром чорну крапку — «Буревісник». Перед очима льотчиків розгорталась пустельна морська панорама. Майже замкнули коло, нічого не виявивши. Тоді Бариль набрав сімсот метрів. Міг би набрати й тисячу, збільшивши свій кругозір до ста десяти кілометрів по радіусу, але це не мало практичного значення, бо на значній віддалі «Колумба» все одно не побачили б. Киньте голку за сто кроків від себе і спробуйте її побачити. Хоч ви бачите на кілька кілометрів навколо, але ваше око втратить голку, коли б ви піднялися і навшпиньки. Сімсот метрів збільшили загальний кругозір, але практично мали таке саме значення, як підіймання навшпиньки у випадку з голкою. Але якийсь більший корабель, ніж шхуна, на протилежній від «Буревісника» стороні привернув увагу Петимка. Безперечно, то йшов пароплав. Штурмана дивувало, чому він іде саме тут. Знаючи, що через цей район моря морські шляхи це проходять, Петимко зацікавився курсом того пароплава. Він торкнув рукою пілота, а потім прокричав у переговорну трубку:

— Звертай он на той пароплав. — І показав рукою напрям.

Хоча командиром літака був Бариль, але в польоті він старанно і без суперечок виконував вказівки штурмана відносно напряму. Вказати, куди вести літак, це належало виключно до компетенції штурмана. Як вести, то була справа пілота.

«Розвідувач риби» пішов у вказаному Петимком напрямі на висоті трьохсот метрів. Ні пілот, ні штурман не бачили на кормі пароплава прапора і не змогли визначити його національність. Зате Петимкові вдалося з допомогою бінокля прочитати назву пароплава «Кайман» Одночасно він простежив курс пароплава й переконався, що той не йде ні з якого порту і ні в який порт, а просто перетинає море навмання. Літак промчав над пароплавом, пролетів ще з милю і повернув назад, тепер шукаючи вже есмінця. Наближався кінець першої години польоту.

— Як пароплав називається? — прокричав у переговорну трубку Бариль.

— «Кайман», — відповів йому штурман. Пілот не розібрав і ще двічі запитував з тим самим успіхом. Нарешті, виключив мотор і, плануючи, під свист пропелера та похлопування газу, таки розібрав. Тоді включив мотор, піднявся високо вгору, знов виключив і загукав Петимкові:

— Пригадуєш, що Марко розказував? Це ж пароплав із шпигуном.

«Розвідувач риби» летів до есмінця. Петимко кілька хвилин метикував. Пригадував, як юнга розповідав про шпигуна з перев'язаним оком та про «Кайман». Цей пароплав знову з'явився на їхньому морі. Поведінка «Каймана» явно підозріла. «Чи не там зараз пірати?» На думку штурмана, пароплав ішов дуже-дуже повільним ходом, можна було припустити, що він когось очікував. Якщо «Колумб» ще існує, то мусить перебувати десь поблизу.