Ранок дня не визначає - Райнов Богомил Николаев (онлайн книга без .TXT) 📗
Американець зупиняється, дістає пачку сигарет, пропонує мені й закурює сам.
— Над чим ви ламаєте голову, Майкле?
— Ви настирливо називаєте мене Майклом, — зауважую я.
— Це просто звичка. Я чудово знаю, що ви не Майкл. Так само як і не Альбер.
— Так записано в моєму паспорті…
— О, в паспорті! Не мені вам пояснювати, що самого імені замало, щоб воно служило прикриттям. На вас давно заведено досьє, де зібрано необхідні дані — письмово і в фотознімках.
Він замовк, мовби чекаючи, поки я щось скажу. Та я нічого не кажу, і він веде далі:
— Звісно, ви залишитесь Майклом тільки для мене, і то коли ми самі. З усіма іншими вам слід поводитися так, як завжди, не розкриваючи справжнього свого обличчя. Майте на увазі: те, що мені відомо про вас, відомо тільки мені одному. Жінки нічого не знають.
— Яку ж версію щодо мене ви приготували для жінок?
— Навіщо готувати мені, коли ви самі все зробили. Ми сприймаємо вашу легенду — і все.
— Якщо ви з усім погоджуєтесь, то чому б вам не прийняти мою пропозицію?
— Яку? Сісти в автомобіль і чкурнути?
— Атож.
— Це неможливо, Майкле. Після того, як моя людина побачила вас, це вже неможливо.
— А якщо я все-таки спробую?
— По-перше, це буде марна спроба. І по-друге, вона обернеться для вас катастрофою.
— В якому розумінні?
— Не змушуйте мене вдаватися до погроз. Ви все чудово розумієте. Можливо, ви нікого не вбивали, але для західної поліції ви — вбивця. Не хочу повторювати, хто ви такий для нас, там, за океаном.
Справді, він не погрожує. Просто доводить до мого відома те, що мені й без нього зрозуміло. Мені не випадає особливо мудрувати, тим паче відмовлятись. І що незначніші умови американця, то краще моє становище як сторони, що домовляється, хоч це не домовленість, а ультиматум.
— Гаразд, Уїльяме, я здаюсь. Якщо мої функції зводяться тільки до ідентифікації…
— Так, так, — уриває мене Сеймур. — Я розумію, що ви хочете сказати, тому не вичерпуйте свій запас слів. Розумію і те, що ви не вірите жодному моєму слову. А втім, облишмо це, факти самі переконають вас. Я не меркантильний, але сподіваюсь хоч на якусь вдячність за свою великодушність. Маю на увазі, що ви не вдаватиметесь до будь-яких спроб чкурнути. Якщо я вам кажу, що зараз у вас немає ніякої можливості звільнитися, ви повинні мені вірити.
— Кожний з нас рано чи пізно від усього звільняється, Уїльяме.
— Це міг би сказати я, людина, що не чіпляється за життя. Але не ви. Будьте лояльний до мене, і я вам обіцяю, що ви повернетесь додому, не йдучи на компроміси з власним сумлінням.
— Учора ввечері ви також обіцяли…
— Досі я своєї обіцянки не порушив. Заперечувати зайве.
— А тепер, — каже Сеймур, неквапом повертаючись назад, — ходімо до вашого автомобіля. Потім я проведу вас до готелю, де зупинилася Мод. Кімнату для вас замовлено. Дальші директиви одержите завтра вранці. Я особисто не зможу весь час ходити з вами. Як кавалер ви матимете справу переважно з дамами. І, знаючи вашу схильність використовувати жінок у власних цілях, хочу попередити: не тіште себе ілюзіями щодо цих дам. Вони професіоналки. В дечому вони, на мою думку, навіть педантичніші й настирливіші, ніж я. Отже, не заважайте проведенню операції, яка, судячи з усього, має пройти легко й без ускладнень навіть для вас.
І він повів мене до невідомого готелю й невідомої мети.
Готель «Чотири пори року» відзначається не лише своєю довгою назвою, а й просторими холами; щоб надати їм благородного старовинного вигляду, використано багато килимів, картин, люстр і дзеркал. Взагалі у великих готелях звикли завойовувати престиж головним чином розкішними холами, в яких звичайно тиняється кілька сумних суб'єктів, а от про житлові приміщення там дбають значно менше. Цілком логічно: хол підбиває тебе зняти кімнату саме в цьому готелі, а коли ти вже кімнату зняв, то сприймаєш її скромний вигляд з філософським спокоєм.
Власне, в мене кімната гарна. Шпалери кольору бляклого золота, старовинні меблі з оливково-зеленою оббивкою і, що найголовніше, — велике м'яке ліжко. Після того, як я усунув чи принаймні віддалив від себе смертельну загрозу, після того, як я не спав майже цілу ніч, цілком природно розраховувати на порцію глибокого цілющого сну.
Але сон не йде до мене. Широке ліжко, замість заколисувати, дратує своєю м'якістю. Коли б воно було твердіше, думаю я, то давно б уже заснув. Дехто, борючись з безсонням, рахує до тисячі або до десяти тисяч. Я ж у таких випадках задовольняюсь тим, що підводжусь і викурюю дві-три сигарети.
Курю й розмірковую. Наміри Сеймура зараз мене не цікавлять. Вся увага зосереджена на тому, що треба зробити насамперед, і на тих перешкодах, які доведеться подолати найближчим часом.
Дехто каже: не муляй очі начальству, бо тобі знайдуть якусь роботу. Інші, навпаки, заперечують: з будь-якого приводу біжи порадитись з шефом, переклади на нього всю відповідальність і зайвий раз продемонструй, який ти діяльний. Обидва принципи сформульовані, певно, людьми гарячими й запальними. Ллє для мене ці принципи однаково непридатні. В наших сферах усе трохи інакше. Спочатку тебе викликають, щоб дати завдання, а наступного разу ти повинен дати звіт про те, як його виконав. Місяці між цими аудієнціями можеш використовувати на власний розсуд — зламати собі карк або ж розважитися.
Та іноді буває, що саме в ці місяці відчуваєш гостру тугу за своїми, ти відчуваєш, як тобі бракує їх — і генерала, і навіть отого кислого полковника, який завжди дивиться на тебе так, наче ти зацідив кулаком йому в хвору печінку. Коли тебе охоплює такий настрій, єдині ліки — скористатися зв'язком.
Таємний агент з кінофільмів має в своєму розпорядженні велику кількість секретної зброї, такої ж мініатюрної, як і ефективної. Агент з життя часто позбавлений такого арсеналу, але в будь-якому випадку тримає в резерві принаймні дві речі: зв'язок із Центром і канал для відступу. Так у будь-якому випадку. Якщо ж зв'язків і каналів більше, це тільки полегшує працю.
Кількість каналів і зв'язків, які є в мене тепер, дорівнює абсолютному нулю. Неприпустиме становище за незвичайної ситуації, але це так. Хто міг знати наперед, що раптом виникне потреба рятувати когось у Мюнхені! Потреба виникла ніби між іншим. І в пастку я потрапив також між іншим.
За цілковитої ізоляції, в якій я опинився, лишається єдина — непевна — можливість вийти на зв'язок — це Людина з Вісбадена. За інших обставин цю можливість треба було б відкинути. Питання контактів у нашій роботі завжди строго узгоджується з деякими іншими питаннями, як-от: навіщо, з ким, коли і як. І взагалі не заведено ходити в гості без дозволу. Це за нормальних обставин. А якщо немає іншого виходу…
Невідомо, в якому становищі той чоловік з Вісбадена — чи не перебуває він сам під наглядом. Невідомо, як зв'язатися з ним після того, як ти опинився в полоні. Невідомо, яку залишити адресу, щоб тебе знайшли свої. Невідомо навіть, чи зможуть вчасно передати твоє послання, бо, якщо його одержать уже після того, як ти опинишся в якомусь поліцейському підвалі, навряд чи буде велика користь від твоїх письмових вправ…
Безліч питань, які треба обміркувати. Отож кури й думай. Кажуть, що курити шкідливо, але мислити завжди корисно. Якщо не розв'яжеш своїх проблем, то хоча б прожени безсоння…
Коли і як я заснув, не знаю. Прокидаюсь тому, що біля моєї голови м'яко, але настирливо дзеленчить телефон. Розплющую очі. Надворі вже день.
— Альбере, ви вже снідали? — лунає в трубці приємний жіночий голос.
— Ні. Під час сну я ніколи не снідаю.
— Тоді ми могли б поснідати разом десь за півгодини…
— Гаразд. Я встигну зібратися.
Півгодини, звичайно, цілком досить, щоб поголитися, прийняти душ і вдягтися. Але наказовий тон, яким дама говорила зі мною, мені не сподобався, і я виходжу до неї аж через сорок хвилин.
Мод сидить за столом, ніяк не виказуючи свого ставлення до того факту, що я спізнився. Десята година ранку. Простора їдальня порожня.
