Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин (книги без сокращений txt) 📗
Вона знову гикнула. Була неймовірна гарна навіть з червоними й підпухлими очима. Гаррі мав дивні відчуття. Волів би просто почути вітання з Різдвом.
— Я розумію, як це для тебе жахливо, — Чо знову витерла сльози рукавом. — Я згадую Седрика, а ти бачив, як він помирав... Тобі, мабуть, хочеться про це забути?
Гаррі нічого на це не відповів. Чо казала правду, але підтвердити її слова було б бездушно.
— Знаєш, ти д-дуже добрий учитель, — усміхнулася крізь сльози Чо. — Мені ж ніколи не вдавалося приголомшення.
— Дякую, — зніяковів Гаррі.
Цілу довжелезну мить вони дивилися одне одному в очі. Гаррі відчув палке бажання вибігти з кімнати, а натомість неспроможний був ворухнути ногою.
— Омела, — тихенько сказала Чо, показуючи на стелю над його головою.
— Так, — відповів Гаррі. У нього пересохло в роті. — Там, мабуть, повно нарґлів.
— А що таке нарґли?
— Поняття не маю, — знизав плечима Гаррі. Вона підійшла ближче. Його мовби приголомшили. — Спитай у Лунатички. Тобто в Луни.
Чо якось кумедно чи то схлипнула, чи засміялася. Підійшла ще ближче. Гаррі міг би вже полічити веснянки на її носі.
— Гаррі, ти мені дуже подобаєшся.
Він уже не міг думати. Дивовижне тремтіння ширилося по всьому тілі, він не володів ні руками, ні ногами, ні головою.
Вона була так близько. Він бачив кожнісіньку сльозинку на її віях...
Коли Гаррі через півгодини повернувся до вітальні, Герміона й Рон сиділи на своїх улюблених місцях біля каміна. Майже всі інші учні вже порозходилися спати. Герміона писала довжелезного листа. Списала майже півсувою пергаменту, що звисав з краю стола. Рон лежав на килимку біля каміна, намагаючись закінчити домашнє завдання з трансфігурації.
— Де ти так затримався? — поцікавився він, коли Гаррі сів у крісло біля Герміони.
Гаррі не відповів. Був сам не свій. Йому кортіло розповісти про те, що сталося, Ронові й Герміоні, та водночас хотілося забрати цю таємницю з собою в могилу.
— Гаррі, з тобою все гаразд? — спитала Герміона, поглядаючи на нього.
Гаррі непевно стенув плечима: він уже й сам не розумів.
— Що таке? — сперся на лікоть Рон, щоб краще бачити Гаррі. — Що сталося?
Гаррі не знав, з чого почати, та й усе ще не був певен, чи взагалі хоче цим ділитися. Але саме тоді, як він уже вирішив мовчати, Герміона взяла справу в свої руки.
— Це Чо? — поцікавилася вона діловим тоном. — Чекала тебе після зібрання?
Онімівши з подиву, Гаррі кивнув головою. Рон почав хихотіти, але замовк, коли Герміона на нього зиркнула.
— То... е-е... що ж вона хотіла? — запитав Рон удавано байдужим голосом.
— Вона... — прохрипів Гаррі, а тоді прокашлявся і зробив другу спробу. — Вона... е-е...
— Ви цілувалися? — пожвавилася Герміона.
Рон так рвучко звівся, що його каламар перекинувся й покотився по килимку. Не звертаючи на це уваги, Рон жадібно втупився в Гаррі.
— Ну? — вимогливо наполягав він.
Гаррі глянув на Рона, очі якого світилися нетерплячою цікавістю, на дещо спохмурнілу Герміону, і ствердно кивнув.
— АГА!
Рон переможно підняв стиснутого кулака й вибухнув пронизливим реготом, від чого кілька боязких другокласників біля вікна аж підскочило. Гаррі неохоче всміхнувся, дивлячись, як Рон качається по килимку. Герміона глянула на Рона з глибокою відразою і повернулася до свого листа.
— Ну? — Рон нарешті подивився на Гаррі. — І як було? Гаррі на мить замислився.
— Мокро, — чесно зізнався він.
Рон пирхнув чи то радісно, чи то зневажливо — важко було зрозуміти.
— Бо вона плакала, — зніяковіло пояснив Гаррі.
— Он воно що, — посмішка на Роновім обличчі зів'яла. — То ти так погано цілуєшся?
— Не знаю, — Гаррі над цим не замислювався і тепер відразу відчув стурбованість. — Можливо.
— Авжеж, ні, — неуважно заперечила Герміона, шкрябаючи свого листа.
— Звідки ти знаєш? — огризнувся Гаррі.
— Бо Чо останнім часом плаче постійно, — буркнула Герміона. — За обідом, у туалеті, скрізь.
— Думаю, два-три цілунки мали б її розвеселити, — вишкірився Рон.
— Роне, — зверхньо мовила Герміона, вмокаючи перо в каламар, — бездушнішого за тебе я ще не зустрічала.
— Що ти цим хочеш сказати? — обурився Рон. — Хто ж пхинькає, коли його цілують?
— Так, — трохи розпачливо додав Гаррі, — хто? Герміона глянула на хлопців жалісливо.
— Невже до вас не доходить, що зараз відчуває Чо? — запитала вона.
— Ні, — відповіли в один голос Гаррі з Роном. Герміона зітхнула й відклала перо.
— Це ж очевидно, що їй дуже сумно через смерть Седрика. Крім того, вона, мабуть, розгублена, бо їй подобався Седрик, а тепер подобається Гаррі, і Чо сама не може зрозуміти, хто з них кращий. Тепер вона почуватиметься винною, думатиме, що образила Седрикову пам'ять, цілуючись з Гаррі, а ще буде журитися, що казатимуть інші, якщо вона почне зустрічатися з Гаррі. І ще вона, мабуть, не може визначитися зі своїми почуттями до Гаррі, бо він був разом з Седриком, коли той помирав, тому ця ситуація заплутана й болюча. А крім цього, вона боїться, що її виключать з рейвенкловської квідичної команди, бо вона погано літає.
Після цих слів запанувала приголомшлива тиша, а тоді озвався Рон:
— Одна людина не може стільки всього відчувати одночасно, бо просто лусне.
— Те, що ти маєш емоції на рівні чайної ложки, ще не означає, що ми всі такі, — роздратовано огризнулася Герміона, знову беручи перо.
— Вона сама почала, — спробував виправдовуватися Гаррі. — Я нічого б... вона просто підійшла до мене... а тоді почала ридати в мене на плечі... я не знав, що робити
— Старий, та я ж тебе не звинувачую, — стривожився Рон — Треба було її заспокоїти, — глянула на Гаррі Герміона. — Ти ж так і зробив, правда?
— Ну, — промимрив Гаррі, а обличчя його недоречно розпашілося. — Я, той... поплескав її по плечі.
Герміона мала такий вигляд, ніби ледве стримувалася, щоб не закотити очі.
— Могло бути й гірше, — зітхнула вона. — То ти з нею ще зустрічатимешся?
— Мені ж доведеться, — здивувався Гаррі. — У нас же будуть зібрання ДА, ти що, забула?
— Ти знаєш, що я мала на увазі, — нетерпляче сказала Герміона.
