Ерпіди на планеті Земля - Мисько Павел Андреевич (читать бесплатно книги без сокращений .TXT) 📗
Обійшли носильники всі чотири боки звіринця, повернулися знову до виходу. Потримали трохи ноші так, щоб Ерпід сфотографував тітку-контролерку. Невідомо, чи знімав її Ерпід, але контролерка цвіла, як веселка в небі, і робила добре-добре та привітне обличчя. А тим часом п’ятеро хлопчаків пришмигнули повз неї на територію звіринця.
Урешті ноші з Ерпідом обережно опустили на землю. Ваня пробрався до Ерпіда.
— Ти не забув про об’єкт номер два?
— Не забув. Курс норд-вест… Об’єкт помалу рухається. Дуже повільно і в наш бік. Об’єкт подає аварійні сигнали.
— Тоді — вперед! — скомандував Ваня.
— До побачення! — розкланялася тітка-контролерка. — Приходьте ще, будемо вам завжди раді. А в якому кінотеатрі будуть ваш кіножурнал показувати?
— В усіх! — відповів за Ваню Гриць Рябий.
За Ерпідом і Ванею вивалився із звіринця гурт дітей.
— Хлопці, а ви ж куди? Зараз звірів будуть годувати, це ж так цікаво! — в голосі тітки була незвичайна доброта. — Ах, ви не асистенти? Тоді назад не пущу! — в її голосі відразу задзвенів метал.
— Дякую за допомогу, — потиснув Ваня руку Грицю. — І всім дякую! До побачення! За нами не йдіть, а то зірвете важливе завдання наукового центру.
— Я хочу з тобою дружити, чуєш? Де ти живеш? Дай свою адресу! — крикнув услід Гриць.
— Будь ласка: область столична, Мінська, село Клинці, Івану Гордію. Пиши!
— Так ти не мінчанин?! — стало кислим обличчя в Гриця.
І чого було так морщитись? Буцім геніальні винахідники Ерпідів можуть жити тільки в столицях!
Правду казав дядько Микола, що буде дощ. Напророчили його осколки: ген уже і сонце заховалося, а край неба почорнів і розбух від тяжкої величезної хмари. І звісно, треба було б шукати якийсь притулок, щоб мати дах над головою. А Ерпід-один котився по доріжці повз стадіон просто до колеса огляду, що височіло над краєм лісопарку і все ще поволі крутилося. Жучок добре відпочив у Вані на руках і тепер сміливо гасав то вправо, то вліво від доріжки, робив попереду півколо і озирався, ніби чекав від Вані якогось наказу. Песик часто принюхувався до землі, задирав морду вгору, ловив носом вітер.
А з парку поспішали люди — мами і бабусі вели малюків, а зовсім молоді мами котили перед собою різнокольорові коляски — багато колясок траплялося. Ерпід не спинявся біля них, тільки повертав тулуб так, щоб окуляр хоч на мить глянув на них, і котив далі. Ваня ішов ззаду і тільки погрожував пальцем хлопчикам, коли ті розставляли руки, заступали дорогу Ерпіду, ніби хотіли перейняти заблукалу овечку. І діти неохоче сторонилися, зітхали: така незвичайна іграшка, а погратися не дають. Один розпещений малюк аж ногами затупотів, хотів на землю сісти, вимагаючи собі Ерпіда. Але біля нього спинився Жучок і сказав: “Р-р-р!” Малюк відразу округлив очі від крику: “Ма-а-ма!!!”
— Це чорт зна що! — залементувала його мати. — Порозпускали собак без намордників! Мілі-і-і-ція-а!
— Ви краще за своїм вередуном дивіться, то й міліція не знадобиться, — відрізав Ваня.
Жучок зрадів, що його виправдали, потюпцював перед Ерпідом, задерши хвіст на спину.
— Свєто, дивись! Ще один їде, сріблястий! А в Таньки жовтий… І ледве повзає на руках і ногах! — це спинилися, проводжаючи поглядом Ерпіда і Ваню, дві дівчинки в червоних галстуках. — Побігли їй скажемо! — сипала одна, мов горохом.
- Їй і того вистачає, - відповіла інша, більш розсудлива. — І з тим не знає, що робити. Ліпше додому побігли, а то дощ скоро вперіщить.
— Почекайте! — гукнув їм Ваня. — Де ви бачили ще одного такого? Ми загубили його, шукаємо.
— Там! Там! — замахала дівчинка, показуючи на стежку, що відходила вправо.
Її, мабуть, почув і Ерпід-один, бо звернув туди сам.
Зовсім близько зліва виднілася вулиця з трамвайною лінією. Внизу за деревами мигтіли жовто-вишневі трамваї, доносився гуркіт коліс і часом дзвінки. Там повільно рухалася і жовто-синя міліцейська машина з рупором і кричала протяжно грубим голосом:
— Мінчани і гості столиці! Будьте обережні та пильні! Не покидайте без нагляду дітей! А краще — розходьтеся по домах. Сьогодні вночі зі звіринця втік ведмідь. Можливо, що він ховається в районі лісопарку. Мишко легко йде на контакт з людьми… Не піддавайтеся його привабливості! Звір може бути дуже небезпечним! При виявленні ведмедя відразу повідомляйте в міліцію або доповідайте пошуковим групам товариства мисливців та рибалок. Повторюю… Мінчани і гості столиці! Із звіринця втік ведмідь! Будьте обережні і пильні! Не підходьте близько до звіра!
Даремно, ой даремно міліція таке оголосила! Шукала б тихо ведмедя, щоб і люди не знали.
У парку знялася паніка. Молоді мами мало коляски не поперевертали, тікаючи. А хто хапав дітей під пахви, біг, задихаючись, хто волочив малюків за рученята, і ті майже в повітрі летіли, підібгавши ноги.
Ваня, повернувши на стежку вслід за Ерпідом, побачив, що назустріч їм переполохано тупотить, але більше на місці, ніж біжить, довготелеса дівчинка. В одній руці в неї теліпається на довгому ремінці сумочка, другою вона нервово посмикує за шворочку. Так буває, коли ось такі нетерплячі виводять на прогулянку собачку, а та кидається до кожного дерева чи кущика, хоче його обнюхати. Але ж у неї на мотузку був не собачка, а Ерпід! Той самий Ерпід-два! Саме такий, як Ерпід-один, тільки жовтий… І не на гусеницях він котив — правильно говорили дівчатка, — незграбно повз рачки. Повз на своїх слабеньких ручках і ніжках, хитався, щось мурмотів чи стогнав.
— Варвар! — погрозливо кинувся до неї Ваня. — Варварка! — не міг підібрати він більше зневажливого слова.
Жучок підскочив і з гарчанням вчепився їй за сукню, засмикав. Тр-р-р… Одірвав шматок.
— Ой, забери собаку! Ой, я мамі скажу! — скиглила Таня.
— Досить, Жучок! — гукнув Ваня, і той неохоче відбіг убік, облизнувся.
— Ой, а що мені мама скаже! — заспівала дівчинка нової.
Вона спробувала прикласти на місце вирваний шматочок і все пригладжувала його долонею.
— Скаже, що дурниця! — Ваня сидів навпочіпки біля жовтого Ерпіда, розмотував з його шиї шнурочок. А це було не так просто: шнурочок був міцний, від скакалки, і заїхав у щілину між головою і тулубом, заклинив так, що бідний Ерпід-два не міг ні повернути голови, ні покрутити нею. — Не тямиш нічого в цій справі, то й не лізь… Таку дорогу конструкцію зіпсувала! Чужу!
Довелося Вані і нігті в хід пускати, і зуби, і палички, а потім знайшов якийсь відтинок дроту і все-таки витяг з паза-щілини весь розтріпаний шнурочок. Поставив жовтого на ноги, поплескав по плечу — “Тримайся, брат!” — і відпустив убік, даючи місце Ерпіду-один. І ось Ерпіди вже стоять обличчям до обличчя, переморгуються лампочками і мовчать. Мабуть, таким способом перемовляються між собою.
— А ти іди, ми тебе не затримуємо, — сказав Ваня дівчинці. — Цей робот наш, ми його півдня шукаємо.
Але Танька з місця не зрушила, тільки образливо стулила губи.
— Подумаєш, механік знайшовся! Звідки мені було знати, що це за цяцька? Я вийшла надвір, а він сидить на клумбі, гавкає. Думала, якийсь собака квіти ламає, схопила кийка… А потім дивлюсь — диво! Залізяка з ручками й ніжками… і бреше по-собачому!
— Я тоді з собакою розмовляв, він тільки що прибіг… — раптом сказав Ерпід-два.
— Ой! — Танька не повірила своїм вухам, навіть оглянулася по боках: хто це говорить? — Еге-е… Так я кричу: “Чий це? Чий це?” Ніхто не відповідає. Ось я й повела його…
— Повела, повела… Щоб тебе так водили… Він же зовсім не пристосований ходити! Треба було в бюро знахідок здати чи в міліцію… — сказав Ваня і стукнув себе по лобі: “Здурів! Здала б, тоді забудь, як звали”. — Це з Академії наук електронні роботи. Їх випустили на самостійну розвідку… під наглядом юних техніків… — постукав Ваня себе в груди і закашлявся. Стільки доводиться брехати! Іншим разом на цілий місяць цієї брехні вистачило б, а тут треба випалити за декілька годин. — Ось цей може говорити всіма мовами, а цей… Усіх тварин і звірів розуміє, навіть про що дерева говорять.
