Пригоди Електроника - Велтистов Євген Серафимович (книги онлайн бесплатно TXT) 📗
— Зараз робите тільки начерк, — каже вчителька. — Розфарбуєте вдома. Той, хто хоче стати космонавтом, інженером, льотчиком, дослідником, повинен мати добру зорову пам’ять на кольори.
Вчителька ходить за спинами, заглядає в альбоми, стиха дає дітям поради. Ось вона зупинилась біля Сироїжкіна.
Довго дивилася через його плече, потім запитала:
— Що це таке, Серьожо?
Електроник простягнув їй альбом і хриплим голосом відповів:
— Це рухи лижників.
В альбомі Сироїжкіна — не контури міста, а колонка формул. Під ними — кострубаті літери тексту.
— Не розумію, — знизала плечима вчителька й прочитала вголос: — “Даний трактат, не претендуючи на вичерпну повноту дослідження поставлених проблем, не може не бути корисним для осіб, які проводять дослідження в цій галузі”.
Художники захихотіли.
— Це вступ, — пролунав скрипучий голос Електроника, — Далі все конкретно.
— Ти не захворів? — спитала вчителька. — У тебе хриплий голос. Мабуть, ти застудився.
— Я здоровий, — проскрипів Електроник.
Учителька читала далі:
— “Автор виходить із твердження, яке через свою очевидність не вимагає доказів, а саме: лижі й лижник утворюють систему трьох векторів. Аналіз цієї системи показав, що вона стійка тільки тоді, коли вектори системи лінійно залежні, причому два з них повинні бути колінеарні…” Ти що, Сироїжкін, писав на уроці в газету? Нічого не можу зрозуміти.
— А чому ж, усе зрозуміло! — впевнено промовив хтось.
Спартак Недєлін, розпашілий, рум’яний, у білому светрі, стояв поряд з учителькою.
— Дозвольте, Галино Іванівно? — попросив він альбом Сироїжкіна. — Я поясню! Тут описано, як ми катаємося на лижах. Щойно на всіх трьох доріжках був наш дев’ятий “А”. Отже, про що пише Сироїжкін? Система трьох векторів — це лижник і лижі. Природно, що вони залежать одне від одного, інакше ніякого катання не вийде, і два з них — лижі — ковзають по снігу й паралельні, тобто, висловлюючись мовою математики, вони колінеарні. Про що й пише Сироїжкін. Читаємо далі: “Дуже стійка система, яка складається з трьох колінеарних векторів і яку випробували на собі кілька дослідників”, — Спартак не витримав, засміявся. — Дотепно! Точно як Вітька Попов. Упав на спину й з’їжджав услід за лижами. От не знав, що ти такий писака, Сироїжкін! Це треба негайно в газету. І забавні малюнки можна зробити. Я гадаю, слід назвати так: “Лижний спорт і векторна алгебра”.
— Не знаю, як щодо газети, — сухо промовила вчителька, — а завдання він не виконав.
— Пробачте йому, Галино Іванівно! — попросив Спартак. — Буває, що захопишся не тим, що треба… Але ж талановито написано!.. Він намалює краєвид удома.
— Гаразд, — сказала Галина Іванівна Сироїжкіну, — намалюй удома. А поки що я ставлю тобі крапку в журналі… Діти, урок закінчено. Повертаємось у школу.
До Електроника підійшов Макар Гусєв і потягнув його за рукав.
— Та ти мудрець, Сироїго! От не знав! — Макар нахилився й пошепки запропонував: — Слухай, давай утечемо від усіх і скупаємося!
— Я не вмію плавати, — голосно сказав Електроник.
— Тихіше! — Макар вирячив очі й насварився кулаком, — Чого боїшся? Та ми швиденько, ніхто й не помітить.
— Я ніколи не купаюсь, — була спокійна відповідь.
Така зухвала брехня глибоко вразила Гусєва. А чий же портрет був на всю обкладинку журналу! Всі бачили, яі;
Сироїжкін на цій обкладинці вилізав із басейну й скалив зуби фотографові.
— Подивіться на цього матусиного синочка! — загорлав Макар. — Він боїться промочити ніжки! Він ніколи не купається… Ну й заливає!..
Макар і гадки не мав, наскільки він близький до істини.
Купання для Електроника було все одно що самогубство: вода, попавши всередину, могла вивести з ладу його тонкий механізм. Гусєв кричав на все горло, щоб привернути увагу присутніх і присоромити недавнього чемпіона. Але його збентежило запитання Сироїжкіна:
— Що значить — заливає? Я тебе нічим не обливав.
— Ти, Сироїжкін, зовсім з’їхав з глузду, — махнув рукою Гусєв, — Простих речей не розумієш… Чи ти придурюєшся?
— Нічого він не придурюється, — втрутився Професор. — Я, коли думаю про щось, завжди пишу “карова” через “а” і взагалі забуваю найзвичайнісінькі слова. Ти, Макаре, не чіпляйся. Бачиш, людина захрипла. А ти — купатися.
— Подумаєш! Я вранці вже двічі скупнувся. І в повній формі! — Гусєв схопив каменюку, пошпурив її з кручі. — Помацай м’язи, Вовко! — попросив він Професора. — Залізо!.. Гей, чемпіоне, гайда наввипередки до школи!
Сироїжкін навіть не оглянувся.
— Не люблю, — сказав Макар, — коли роблять усе напоказ. Один раз можна й чемпіона світу обігнати. А ти спробуй щодня…
І Гусєв помчав до школи.
“СТІЛЕЦЬ НАРЕЧЕНОЇ”
Прізвище математика було Таратар. Його любили. Таратар Таратарович — так діти прозвали свого вчителя — ніколи не квапився ставити двійку. Коли учень мимрив і плутався біля дошки, Таратар дивився на нього ледь насмішкувато, полискуючи випуклими скельцями окулярів і ворушачи густими, як щітка, вусами. Потім він викликав охочих пояснити помилку й говорив класові: “Якщо хтось не знає даної теми, хай підніме руку й скаже, а не забирає в усіх час. Мені однаковісінько, чи купував цей учень ковзани, чи був у гостях, чи просто забув вивчити, — двійку я йому не поставлю. Але боржок за ним лишиться, і я коли-небудь нагадаю…” І Таратар не забував спитати плутаника вдруге.
Поки Гусєв малював на дошці креслення теореми Піфагора, Таратар, ледь згорбившись, заклавши руки за спину, ходив уздовж рядів і заглядав у зошити.
— Ну-ну, — обернувся він до Гусєва, — ти закінчив?
Макар кивнув.
— Чи всі б отак накреслили? — спитав Таратар у класу.
— Ні, — відгукнувся Професор.
— Будь ласка, Корольков, підкажи.
— Треба ще провести діагональ у прямокутнику.
— Правильно. Тепер, Гусєв, доводь.
Макар сяк-так, при підтримці Професора, довів теорему. Важко зітхнувши, він сів на місце. Професор допоміг йому струсити з куртки крихти крейди.
Учитель знову звернувся до класу:
— Це доведення є в підручнику. Може, хтось знає інші?
Перш ніж Професор устиг піднести руку, Електроник устав.
— Я.
Таратар був трохи здивований: Сироїжкін ніколи не виявляє особливої активності, а тут навіть устав.
— Прошу, Сироїжкін, — сказав учитель.
— Я можу навести двадцять п’ять доведень, — хрипло промовив Електроник.
Здивований гомін пролетів над партами.
Таратарові вуса смикнулися вгору.
— Ану, ану… — сказав він і подумав: “У хлопчика ламається голос. Перехідний вік. І який самовпевнений… Побачимо, чи витримає він цю роль до кінця”.
Крейда в руці Електроника швидко забігала по дошці, й ось уже готовий трикутник, оточений квадратами.
— Найпростіше доведення теореми є у давньогрецького математика Евкліда, — каже скрипливим голосом Електроник і потім за лічені секунди обрушує на слухачів порівняння геометричних фігур. — Учені вважають, — жваво мовить Електроник, — що це доведення теореми Евклід придумав сам. Як відомо, про Піфагора Самоського ми майже нічого не знаємо. Крім того, що він жив у шостому столітті до нашої ери, сформулював свою теорему й був керівником першої у світі математичної школи. Евклід понад дві тисячі років тому зібрав усі відомі йому аксіоми. Можна сказати, що він заснував геометрію. Евклідова геометрія проіснувала без змін до дев’ятнадцятого століття, поки російський вчений Лобачевський не побудував нову систему.
— Правильно, — підтвердив Таратар. — Продовжуй, Сергію.
Клас зачудовано завмер. Навіть на останній парті, де сидять любителі всіляких пригод, перестали грати в “Морський бій”.
А Електроник уже накреслив три нові фігури. Він розповідає про те, як формулювали славетну теорему стародавні греки, індійці, китайці, араби.
Таратар устиг тільки вставити:
— У давнину, до речі, теорему Піфагора знали тільки окремі вчені, добре обізнані з таємницями математики, тепер її вчать усі.
