Троє на Місяці - Ющук Іван Пилипович (читать книги бесплатно полностью .txt) 📗
Капітанові це сподобалося, і він без найменшого вагання кивнув головою:
— Я вже казав, ти дотепно це вигадав! Шифр чудовий. Пірати зуби поламають об нього, якщо схочуть прочитати.
Гордий своїм винаходом, Граматик обкрутився на одній нозі, а потім напустив на себе серйозний вигляд:
— Отже, перевірка. Запитую тебе: ми…
І замість запитання Граматик простяг Капітанові аркуш паперу з зашифрованим текстом. Там було написано:
Полум’я, сяйво, яскравий, кущ, тюк, альянс, бар’єр, баян, рояль, інтуїція, тямучий, досліджений, ущільнений, єдність, льотчик, каньйон, модельєр, ощадливість, течія, земля, алюміній, в’їжджений, поїзд, дзвін, орієнтир, трюм, райдуга, астронавт?
Капітан притьмом узявся розставляти слова за алфавітом. Хвилинку задумався, яке слово поставити першим: альянс чи алюміній. І відразу пригадав, що в українському алфавіті м’який знак стоїть останнім. Отже, спочатку має бути алюміній, а потім альянс. А тепер наступне слово… Але Граматик зупинив його:
— Не поспішай, Капітане. Тут уже інший ключ, ніж у попереднії! шифровці. І слова тепер переставляти місцями не можна.
Капітан зніяковіло закліпав очима. А він же завжди намагається бути уважним, зібраним, ніколи не гарячкувати. А тут поспішив. “Спочатку з’ясуй обстановку, і тоді вже дій”, — наказав собі подумки Капітан і взявся читати Граматикову іструкцію.
Ключ. Випиши підряд, не змінюючи їхнього порядку, лише ті слова, у яких кількість звуків і букв однакова. З перших букв виписаних слів прочитаєш запитання.
III. Третій зайвий
Небо на заході ще жаріло червоними барвами, а надворі вже почало темніти. Присмерк сочився з-за паркана, з-під куща шипшини, з вибоїн на дорозі, огортав усе м’якою матовою пеленою.
Капітан досить швидко прочитав зашифроване Граматикове запитання, але поки що не міг нічого сказати конкретного.
— Усе залежить від того, — відповів він, — як справиться Незнайкова бригада. Він повинен скоро прийти.
З подвір’я тим часом вибіг химерний шестиногий пес. Він скидався на сенбернара, тільки шерсть на ньому була лискуча, ніби прилизана, і вуха стирчали, як у пінчера. Вкритий лускою безшерстий хвіст ритмічно погойдувався з боку на бік.
Пес утупився своїми опуклими очима в Капітана. Хлопець погладив його між вухами й промовив:
— Ну що, Друже, добре зарядився? На повну потужність? Сьогодні сонце гарно світило. Бо нас чекає велика робота.
Друг розуміюче хитнув безшерстим хвостом.
І тут до них підійшов ще один хлопець, зросту Граматикового, але набагато повніший. На лобі в нього виступали дрібні крапельки поту. Очі були ніби трохи злякані.
— У тебе все готове, Незнайку? — запитав Капітан.
— Так, майже все, — відповів Незнайко. — Воду повністю залили, кисень зрідили й закачали в резервуари, харчі завантажили. Оксана всунула ще якийсь пакунок, навіть не один, а два, я хотів подивитися, що в них, та вона мене, мало не подряпала.
— А полуниць хоч трохи поклали? — поцікавився Граматик.
— їх ще нема багато, вони щойно почали рожевіти. Я, правда, назбирав був півлітрову банку, але взяв одну ягідку попробувати — і не зогледівся, як не стало їх, — щиро признався Незнайко. — Смачні ж полуниці.
— А космічне пальне? — запитав Капітан.
— Ще п’ятнадцять кілограмів залишилося довантажити. Марудна робота — вкладати ці брикети. Але це вже я сам зроблю… Хлопці, — раптом без передиху випалив Незнайко, — візьміть мене з собою.
Від несподіванки на якусь мить запала мовчанка. Незнайко — гарний товариш, уміє багато чого робити, але…
— Але ж корабель розрахований лише на двох, — перший спромігся на слово Граматик.
— І повітря, води, харчів у ньому теж тільки на двох, — додав Капітан.
— Хіба що я не полечу, — запропонував Граматик.
— Ні, я так не погоджуся, — перебив його Капітан. — Нудно буде, Граматику, без твоїх оповідок. Бо людині потрібно не тільки харчуватися, а й чути слово. І хто вестиме корабельний журнал? Уже краще я залишуся.
— А ти, Незнайку, — по якійсь хвилині обізвався Граматик, — вможеш так, як Капітан, швидко й точно внести поправки в траєкторію, визначити місце знаходження корабля, розрахувати посадку?..
— Він же відмінник, — неохоче відповів Незнайко.
— Ну от бачиш.
Та Незнайко не хотів здаватися. Він уперто тримався свого:
— Я де-небудь у куточку примощуся, десь у комірці для продуктів. — І тут він похопився, що хлопці можуть подумати, ніби йому йдеться про харчі: — Ні, ні, їсти я багато не буду. Я почну худнути.
— Яка маса твого тіла? — раптом, не розтуляючи рота, запитав шестиногий пес.
— Що, що? — не зрозумів Незнайко.
— Друг висловився науковим стилем, — пояснив йому Граматик. — А якщо сказати по-простому, розмовним стилем, то це означав: скільки ти важиш?
— А-а, он воно що, — розчаровано буркнув Незнайко. — Торік восени на току я зважувався, то було за п’ятдесят кілограмів. А тепер, може, й шістдесят.
Друг підвів голову до Незнайка, і знову почувся його розмірений голос:
— На кораблі під час польоту не повинно бути ніякої зайвої маси, бо всяка додаткова кількість її потребує додаткової кількості пального для падання кораблеві потрібної початкової швидкості. А для підняття додаткової кількості пального потрібна в свою чергу нова додаткова кількість пального. Зайвий вантаж не тільки не відіграє ніякої функціональної ролі в системі, а й перешкоджає її діяльності.
Незнайко потупцював ще якусь хвилину на місці — хлопці зніяковіло мовчали.
— Тільки ж, хлопці, не забудьте для природознавчого музею привезти каміння, черепашок… Ну, я пішов, — і Незнайко, махнувши рукою, рушив у бік верболозів.
— То ти сам усе зробиш? — запитав навздогін йому Капітан.
— Не турбуйтеся. Усе буде як слід, — долинув із темряви Незнайків голос. — Там залишилося небагато роботи.
Над селом залягла тиша. Тільки у верболозах невтомно витьохкували солов’ї. А потім із сусідньої вулиці, звідти, де, наче космічні ракети, бовваніли дві тополі, почулася тиха пісня:
Місяць на небі, зіроньки сяють,
Тихо по морю човен пливе…
— Оксана ще не спить, — мрійливо промовив Капітан. — А чуєш, як бузок пахне? У всіх уже перецвів, а біля їхньої хати ще й досі цвіте. Оксана розказувала, що її батько напровесні частину кущів снігом обгортає, щоб вони пізніше розвивалися.
А пісня линула, і молодіш місяць плив над обрієм, сповнений незвіданих таємниць. І відносив мрію в безмежні далі. Загадково миготіли зорі — очі неосяжного космосу. Чи вони хотіли сказати щось важливе й радісне, чи застерегти перед чимось тривожним? А чи, може, це просто байдужа цікавість?
Хлопці хвилину стояли мовчки, як перед далекою дорогою. Потім Граматик переступив з ноги на ногу, даючи знак, що збирається йти.
— Отже, зараз я вже можу відповісти на твоє зашифроване запитання, — порушив мовчанку Капітан. — Стартуємо…
Зв’язок, сюжет, арф’яр, в’юн, цятка, тьмяний, реп’ях, ясно, абиякий, звук, імпульс, огороджений, сифон, азот, ніша, оцінка, хвалити, об’єкт, цілющий, легко, дивно, опора, хід, ячний, м’ята.
Ключ. Запиши підряд спочатку всі слова, у яких є губні приголосні звуки, а потім — у яких є шиплячі. Інформацію приховано в перших буквах виписаних слів.
