Троє на Місяці - Ющук Іван Пилипович (читать книги бесплатно полностью .txt) 📗
Коли котрийсь із хлопців оглядався на робота, прив’язаного до саней, то обов’язково зиркав і на Землю. Яка вона далека і як гарно там, на ній! Мабуть, ніде більше в усьому Всесвіті нема такого ніжного й величного Дніпра, такого лагідного сонця, таких затишних хат у рясних садках, як на Землі. Зараз там літо, буяє зелень, наливається садовина, достигає городина.
— Уже б скоріше додому, — мимоволі вирвалося в Граматика.
— У сто разів краще вдома підгортати картоплю чи полоти бур’ян на городі, ніж гуляти по цій пустелі, — підтримав його Незнайко.
— Мусимо вже повертатися, — ніби із сумом промовив Капітан. — Хоч би й хотіли, не можемо тут більше затримуватись: і повітря, і вода, і харчі — все кінчається. Добре, що тепер маємо вдосталь пального, а то складно було б посадити корабель на Землю.
Незнайко крадькома глянув на Капітана: чи той, коли вони повернуться додому, ще вимагатиме покарання для нього за те, що він недовантажив корабель пальним, а натомість сам заліз на дозатор?
Капітан, ніби вгадуючи Незнайкову думку, повів далі:
— Нам дуже пощастило, що знайшлося пальне. А взагалі, наша експедиція була немарною: встановлено, що з місячних надр виділяється газ, очевидно вуглекислий, і зірвано страхітливий план злочинної Гаррісової банди. Це найважливіше.
— І ще подивися, який камінчик знайшов Незнайко, — додав Граматик.
Незнайко дістав з кишені камінець завбільшки з куряче яйце. Він замиготів на сонці різними барвами.
— Що це? — здивовано запитав Капітан.
— Алмаз, — відповів Граматик. — Коли ми були в Києві в Українському музеї коштовностей, там я бачив такі самі камінці, тільки менші.
— Отже, на Місяці можуть бути й корисні копалини.
Гори, за якими на Обсерваторній долині непорушно застигли роботи, залишилися позаду. Хлопці тягли сани рівниною, тут іти було вже набагато легше.
— І цю рівнину треба назвати, — сказав Граматик. — Називай ти, Незнайку.
Незнайко почервонів від того, що йому довірено таку важливу справу, подумав трохи й сказав несміло:
— Я б назвав її Келебердянською.
— Дуже вдало, — підтримав його Граматик. — Келеберда — це, мабуть, означає “коло берда”, тобто “коло гори”. А ця рівнина якраз і є біля гір. Отже, хай буде Келебердянська рівнина.
— То й назвімо вже тріщину, — обізвався Капітан. — Я пропоную їй назву Білий Яр. Чому Білий? Бо з неї виділяється газ, який на морозі випадає білим інеєм.
Ось нарешті й пам’ятне всім місце: тут Капітан і Граматик попадали в провалля, Незнайка схопив циліндроголовий робот, а Друг раптом зник.
— А сюди дуже добре підходить назва Над Прірвою — і в прямому, і в переносному значенні, — сказав Граматик. — Тут є прірва, і тут нам загрожувала найбільша небезпека.
Незнайко запропонував зіпхнути робота в провалля, та й усе. Поб’ється? То хай собі б’ється. Подумаєш, велика втрата. Ще панькатися з ним. Тут дихати нічим, руки, ноги мов із вати, а ти думай про якогось робота.
— Цей робот ще стане в пригоді освоювачам Місяця, — не погодився з ним Капітан. — То навіщо його псувати?
Капітан з Граматиком просунули роботові попід руки капроновий мотузок, підкотили до провалля й почали поволі спускати його.
— Ого, як глибоко! — жахнувся Граматик. — І ми з такої висоти летіли.
Мотузка забракло.
— Нічого страшного, як і впаде, уже мало залишилося до дна, — сказав Капітан, вдивляючись у прірву. — Пускай свій кінець… Ось і все. Обросте інеєм і буде лежати, наче камінна брила. Ніхто й не здогадається, що то робот. А ці скриньки з деталями я сам поспускаю. Ти сідай біля Незнайка, відпочинеш трохи.
— Я не втомився, — запротестував Граматик. — Незнайко — інша річ, він ледве дихає.
Капітан подивився на манометр на Незнайковому скафандрі.
— Таж у його кисневому балоні зовсім упав тиск, — стурбувався він. — Незнайко не натренований, маса в нього велика, через те й кисню споживає багато. Боюся, що забракне йому повітря, щоб дійти до корабля.
— А ми повеземо його на санях — так менше витрачатиме кисню. Тягти його буде неважко, адже він легший від робота разів у п’ять.
— Справді… І ще одне: ми пропоремо слід саньми аж до самого корабля — це повинно збити з пантелику тих, хто шукатиме головного робота.
Незнайко дрімав на камені. Хлопці розбудили його й поклали на сани. Він лише буркнув щось ніби “Я сам піду”, обняв рукою скриньку з пальним і знову задрімав.
Коли з-за обрію з’явилася верхівка їхнього корабля, у хлопців на душі аж посвітлішало, ніби побачили рідну хату після далекої мандрівки. Мимоволі прискорили хід, але тепер їм стали частіше траплятися камені й доводилося їх обходити.
На одному з таких поворотів сани перехилилися, й Незнайко скотився в місячний пил. Притискуючи скриньку з пальним до себе, він схопився на ноги й гукнув: “Тримайте коней”, а потім повів довкола очима й винувато всміхнувся.
— Та це мені приснилося, що я їду на возі дніпровою кручею, — сказав він. — І раптом коні злякалися, і я падаю з кручі, глибоко так… Ні, я вже сам піду.
Біля корабля Капітан згадав:
— Граматику, ти випадково не захопив із собою ключа від камери з пальним?
— Я залишив його в кабіні.
— Жаль, а то заразом поклали б пальне в камеру. Хоч, зрештою… — Капітан замовк, щось обмірковуючи.
— Я сам покладу, — пообіцяв Граматик. — Візьму ключа й вийду ще раз назовні. Мені це робити не вперше… Ходімо в корабель.
— Ні, я трохи поброджу довкола. Ми ж іще не ходили на північ. Все одно втрьох важко буде втиснутися в шлюзову камеру.
Граматик з Незнайком піднялися в корабель.
Капітан пішов на північ. Місцевість нічим не відрізнялася від тої, яку вони вже сходили: так само грузли ноги в незайманому місячному пилу, стирчали то тут, то там кострубаті камені, темніли менші й більші серпи тіней від валів навколо круглих западин, а посеред них підіймалися конусоподібні горбики, наче кротовини,
Уже Капітан думав повертатися, коли йому шлях перетнула невелика тріщина завглибшки з метр — наче в Келеберді рів обабіч дороги. На її дні лежав товстий шар пилу, можливо, мільйонорічної давності. Але не це привернуло Капітанову увагу — в очі йому впали дрібні світлі прожилки на нерівній коричневій стінці тріщини. Вони скидалися на корінці якоїсь рослини. Рослини на Місяці?
Попробував відламати викруткою один корінець, але він міцно тримався грунту. Тоді дістав кусачки й відтяв від нього шматочок. У першу мить Капітанові здалося, що на місці перетину корінця виступила прозора тремтлива крапля води. Невже це справді якась рослина? Він доторкнувся до краплі рукавицею, але крапля не впала й не розтеклася по рукавиці. І тільки тоді Капітан зрозумів, що то не вода, то блищала, освітлена сонцем, дзеркальна поверхня якогось металу.
Може, це залізо? Чисте залізо? Тоді наскільки легше буде освоювати Місяць! Не треба буде везти із Землі тисячі тонн цього металу-трудівника. Досить буде спорудити лише перші приміщення, перші заводи, а далі все можна буде брати й виготовляти на Місяці. На Місяці будуватимуть і велетенські ракети, на яких полетять люди в незвідані далі космосу, долаючи опір часу й відкриваючи нові таємничі світи.
Капітан мимоволі оглянувся на свій корабель. Біля вхідного люка стояв Граматик і махав до нього рукою. Треба було повертатися. Капітан відтяв кусачками ще шматочок металу й майже побіг до корабля. Швидше на Землю! Швидше розповісти всім про знахідки в горах Дерфеля — горах вічного дня. І про небезпеку, що загрожувала людям звідси.
Не втерпів Капітан — показав Граматикові краплю металу ще в шлюзовій камері.
— Тільки ж не забудь записати про це в корабельний журнал, — наказав він.
У кабіні Капітан оголосив, що їхня експедиція завершена й вони повертаються на Землю. Зроблено надзвичайно багато. Усі вони варті якнайбільшої нагороди…
