Пригоди Електроника - Велтистов Євген Серафимович (книги онлайн бесплатно TXT) 📗
Згори караван схожий на величезну змію, що звивається поміж пагорбів. Командир двадцять шостого загону Пенн повис на повітряній машині в кінці колони, де повзуть цистерни з водою, холодильники з молоком, фургони з пресованим сіном. “Мій ноїв ковчег” — називає Пенн свою колону. На відкритих платформах всюдиходів похитуються слони, носороги, гіпопотами. Автокранами стирчать над кабінами жирафи, в інших машинах — зебри, антилопи, страуси. Леви у всюдиході з ґратами — швидше за традицією, ніж з необхідної перестороги. Понад п’ятдесят тварин, добутих для зоопарку “Тваринний світ”, — усі спокійні, ніби ручні. Звичайні трофеї сонних стрільців.
Пенн, командир стрільців, або, як його називають слідопити за надзвичайний зріст, Пенн-довгов’яз, тривалий час працював “білим мисливцем”, успадкував рідкісну професію від батька й діда. Він умів робити все, що входить в обов’язки мисливця: вистежувати звіра, розбивати табір, готувати обід, проявляти фото— й кіноплівку, водити літак, машину й, певна річ, несхибно стріляти. Щоправда, відколи полювання на тварин було заборонено для всіх, стріляти Пеннові доводилося дуже рідко.
За останні роки білий мисливець убив одного слона, який, почувши гудіння кінокамери, прищулив вуха, згорнув кільцем хобот і з такою люттю кинувся на відкриту машину, що зім’яв би її, як порожню бляшанку, якби не зупинила нападника куля в лоб з важкої нарізної рушниці. Слон упав на коліна біля самих коліс. Холоднокровний турист з Європи, що до останнього метра знімав напад слона, врятував Пенна від в’язниці: ефектна кіноплівка підтвердила небезпеку, що загрожувала людям. Крім того, турист, який назнався професором фон Кругом, запропонував мисливцеві нову роботу. Пенн-довгов’яз став сонним стрільцем.
Сонні стрільці полювали на найрідкісніших звірів, причому вибирали найкращі екземпляри. Вони носили з собою потужні рушниці й зневажали полювання з автомобілів, коли звірі, що звикли до техніки, підпускають людину на кілька кроків; ішли в чагарники, вистежували там жертву, натискували спусковий курок. У цьому полюванні все було, як і десятки років тому: азарт і обережність мисливця, хитрість звіра, дивна тиша перед вирішальним моментом і раптовість нападу, — майже все правдоподібно. Звір падав не мертвим — його вмить усипляла сонна куля.
І хоч Пенн, ставши вже командиром стрільців, називав свою роботу “лікарським полюванням”, він добре пам’ятав, що народився в інший час, ніж його дід і навіть батько, які полювали по-справжньому. Коли нема в кого стріляти розривною кулею, “лікарське полювання” — найкраще заняття для таких запальних, сильних, прагнучих гонитви за звіром молодиків, як він сам. Зараз сонні стрільці відпочивали, переживаючи уві сні, можливо, ще раз свої пригоди; спали всі, крім тих, хто вів машини разом з провідниками.
Пустивши аеромобіль на малу швидкість, командир задоволено поглядав на свій ноїв ковчег. П’ятдесят голів — гордість будь-якого мисливця. Добути п’ятдесят голів, коли майже вся саванна перетворена на поля і пасовиська, коли звірі поховалися в колючих чагарниках, — значить, місяць блукати з пересохлим від спраги ротом по пустель Місяць пекельної роботи! Там, на платформі, були й його, Пенна, “мисливські рекорди”: носоріг з могутнім рогом і лев з надзвичайною чорною гривою. Лев вискочив з трави за п’ять метрів від Пенна й, зупинений пострілом, повалився важким мішком, ледь не дряпнувши його по плечу; носоріг, якого мисливець вистежував більше тижня і зустрів на вузькій стежці, з властивою йому несамовитою впертістю не захотів дати дорогу Пеннові…
Була й друга програма, про яку командир двадцять шість доповідав фон Кругові. Мету її професор не пояснив навіть Пеннові, але для стрільців вона становила винятковий’ інтерес: змагання із влучності. Треба було вцілити особливою радіокулею в певне місце голови чи тіла. Зебри й страуси, антилопи й жирафи, позначені радіокулею, тікали галопом. Агресивніші мішені, коли вони виявляли мисливця з безшумною рушницею і нападали на нього, діставали додатково сонну кулю. Таку жертву не чіпали: за кілька годин звір прокидався, ставав на ноги.
Сонні стрільці не цікавилися метою такого незвичайного полювання. Вважали, що в науки свої дивацтва, а вони мали від цих дивацтв задоволення, не порушуючи — що дуже важливо — правил закону про браконьєрство: радіокулі не вбивали тварин. Крім задоволення, на стрільців чекала спеціальна винагорода. Командир завжди знав, хто влучає точно в ціль: у радіоскриньці пеленгатора, який він возить у своїй машині, кожна радіокуля попискує своїм сигналом.
…Пенн подивився на годинник і пересвідчився, що ніч закінчується. Зорі незабаром погаснуть, і вогненна куля почне своє звичне кружляння над пустелею. Тим часом колона вибереться на кам’янистий кряж. Кряж веде до річки й зелених пагорбів. Далі — шосе. На цьому шосе можна буде розвинути швидкість і через кілька годин доставити вантаж на аеродром.
Із сходу, випереджаючи на півгодини сонце, до каравану наближалася дивна істота. Якби Сергій Сироїжкін міг бачити зараз свого кудлатого друга, він ахнув би від захоплення: витягнувшись у повітрі стрілою, Рессі летів на крилах. Зрештою, для будь-якого спостерігача із землі шість прозорих площин, схожих на крила комахи, були майже непомітні, як непомітні бувають крила мухи, що летить, — само лише миготіння в очах. Крила оберталися зверху вниз могутніми змахами, роблячи петлі у вигляді вісімки, лапи були сховані, вуха міцно притиснуті — все підпорядковано швидкості.
Рессі просторував.
Це не означає, що він просто летів на великій швидкості, долаючи кілометри. Він шукав ціль, і вся його істота, всі найтонші механізми вивчали, досліджували тс, що простягалося під ним і навколо нього.
Із своєї висоти Рессі оглядав на десятки кілометрів пласку рівнину, що виблискувала в місячному світлі, наче алюмінієва сковорода. Як лев, як леопард, як будь-яка кішка, він чудово розрізняв у темряві кожний пагорб, кожний кущ і насторожені силуети хижаків поміж ними. Проте лев, ясна річ, ніколи не зможе піднятися на таку висоту й побачити чітку грань землі й неба — плавно вигнуту лінію горизонту; лев ніколи не побачить так близько зорі над Африкою. А для Рессі, що мчав уперед з пташиною легкістю, були важливі місяць і зорі: по них він орієнтувався, знаючи з точністю до хвилини, коли сонце зітре їх з небозводу.
Зустрічний вітер не заглушав для Рессі звуків звичайного життя. Він чув регіт гієни, глухе гарчання самого володаря пустелі — лева, тупіт табуна антилоп, що зірвався з місця. Рессі довідувався мимохідь про багато нічних таємниць — йому були зрозумілі навіть ті звуки, що їх не вловлює людське вухо.
Але Рессі не втручався в нічний побут хижаків. Він слухав: чи немає сигналів надзвичайної небезпеки, які попереджають про наближення каравану машин?..
Потрапивши в туманну смугу, багатокрилий літун визначив по слабких теплих хвилях, що він перетнув шосе і посувається вздовж берега річки, де в драглистому мулі попискують готові вилупитися з яєць крокодиленятка, благаючи матір-крокодилиху розрити ланами свою кладку, Всі загострені почуття, що пробудилися в Рессі, були саме тим винятковим станом, який необхідний йому для виконання доручення і який названо словом “просторувати”. Це особлива робота дуже складних механізмів, з яких складалася нова модель… Просторувати для Рессі означало знайти ціль, розв’язати безліч задач, проявити всі здібн сті, зашифровані в його кличці однією таємничою літеро “І” — “І так далі”.
Рессі просторував над нічною пустелею й ще здалеку виявив караван усюдиходів. Він наблизився на великі висоті, а потім, знизившись, якийсь час ширяв над машино командира, докладно вивчаючи противника, заздалегідь складаючи й програючи, як досвідчений теоретик, план дій.
Стуливши чотири крила, планеруючи на двох розведених урізнобіч площинах, Рессі шугонув униз.
Пенн, відмірюючи на карті відстань до шосе, почув пронизливий, різкий, багаторазово повторений серед ночі звук, від якого він здригнувся: наче закричали разом усі звірі Африки. Те, що побачив Пенн згори, приголомшило навіть його, мисливця, який народився в Африці, командира дюжини відчайдушних молодиків.
