Космоград - Плачинда Сергей П. (бесплатная регистрация книга txt) 📗
- А подивіться навколо! - почувся в навушниках знову схвильований голос Бекекечка. - Ви бачите, які ясні й чіткі обриси найвіддаленіших червонуватих і зеленуватих гірських хребтів, а які стобарвні й водночас мертві пейзажі: оранжові долини, червоні кратери, зелені, сині ущелини... Вершини гір і долини не вкриті загадковим сизуватим серпанком. Білі тумани не спочивають в темних ущелинах. А подивіться на тіні - які вони різкі, темні; там, де тінь, то вже ніч. Немає м?яких переливів, гри кольорів, багряних заграв, фіалкової надвечірньої млості й ранкової рожевості. Ось що, друзі мої, атмосфера. Це не тільки життєдайне повітря, кисень, але й невичерпне джерело надзвичайної краси...
7. В царстві мертвого спокою
Принишклі стояли гуртківці Лелеківської школи на пустельній рівнині Місяця. Одягнені в скафандри, пригнічені суворим видовищем, вони лячно озиралися, не розуміючи краси вічної мовчанки й мертвого спокою.
А Бекекечко продовжував натхненно коментувати бачене.
- Ми стоїмо серед холодного мороку, де Сонце нікого не пестить, не гріє й не живить. Єдина користь тут від сонячного проміння та, що воно, відбиваючись од поверхні Місяця, летить до Землі й звеселяє людей... Тут же до Сонця не тягнеться ні квітка, ні билинка. Не сяє сонячний промінь на річкових плесах. Ні вітру, ні шелесту трав. Не чути шумовиння лісів, співу пташок. Тільки мертвий камінь, дике бескеття, чорні провалля й безконечне непривітне громаддя гір... Але й на самих вершинах не сяє сніг.
- Справді, ніде ні сніжинки, - сказав Оверко. - Але чому таким холодом віє звідусіль? У мене померзли ноги!
Так, незважаючи на те, що зверху невпинно смалило сонце, ноги у всіх задубіли.
- Після довготривалої ночі ще не нагрілася поверхня супутника, - пояснив Бекекечко. - Адже доба на Місяці довша, ніж на Землі. От я вам зараз поясню, в чому тут справа.
З нашої планети ми завше бачимо тільки один бік Місяця. Тобто він повернутий до Землі лише однією стороною. Це навіть призвело до того, що почали висувати гіпотези про існування життя, про наявність атмосфери з другого боку супутника.
Та ми не повинні себе інтригувати. На протилежному боці Місяця такий самий мертвий ландшафт, як і цей, що простягся перед нами...
Але нас має зацікавити інше: чому Місяць завжди повернений до Землі тільки одним боком? А ось чому. За 27,3 доби наш природний супутник, проходячи шлях довжиною в 2,5 мільйона кілометрів, робить повний оберт навколо Землі. І за цей самий час він лише один раз обертається навколо своєї осі. Отже ми бачимо тільки “фасад” Місяця, його “обличчя”, так би мовити.
Завдяки досить повільному обертанню природного супутника навколо своєї осі день на ньому тягнеться понад 350 годин.
Сонце котиться над його обрієм в тридцять разів повільніше, ніж на Землі. Така ж довга, тобто понад 14 земних діб, і ніч на Місяці. За оті 14 денних діб поверхня нестерпно нагрівається, а вночі температура падає до 150° холоду. Адже над Місяцем немає атмосферного “кожуха”, що охороняв би від гарячих променів чи не випускав би тепла в космос. Місяць, кажучи образно, голий: у цьому, друзі мої, його трагедія...
Ми прибули сюди якраз після “летаргічної” ночі, “ґрунт” ще не нагрівся. Але на нас чекає інша біда. Незабаром почне нагріватися каміння - і рівнина перетвориться в жаровню... Ну, а поки що треба погрітися, розім?ятись, адже ми ще не рухалися на Місяці.
І Бекекечко хитро всміхнувся, бо знав, які несподіванки підстерігають дітей.
- Хто хоче нагрітися, хай підніме оцю брилу, - крикнув Оверко й пхнув ногою запорошений моноліт.
І раптом великий камінь від легкого хлоп?ячого поштовху покотився, ніби м?ячик. Усі ахнули, зачаровано втупившись в Оверка. Звідкіля така сила в хлопця? Оверко сам здивувався, він метнувся до каменя. Та лише хотів зробити крок, як мовби чудодійна сила підкинула його вверх - вийшов несподівано велетенський стрибок, так собі метрів на вісім. Знову всі сплеснули руками: що з Оверком?
- Він може стати чемпіоном із стрибків!
- Може, як і кожен з вас, але лише тут, на Місяці, - пояснив Бекекечко.
Всі рушили до каменя, відчуваючи надзвичайну легкість тіла, пружність ходи.
Захоплені в перші хвилини незвичайними пейзажами, гуртківці не помічали зміни в своїй фізичній силі. Тепер всі вони були геркулесами, всі надолужували прогаяне: стрибали вгору на рівень двоповерхового будинку, робили запаморочливі сальто. Гриць несподівано обхопив кам?яну брилу й легко підняв її, потім передав Оверкові. Великий моноліт пішов із рук у руки - він був не важчий доброго земного гарбуза. Бекекечко посміхнувся:
- Бачте, на Землі отакий шмат каменя ледь підняло б шестеро гуртківців, а тут один справляється.
- Але чому він такий легкий? Невже ми подужчали? - загукали хлоп?ята.
- Ні, - заперечив аспірант. - Справа в тому, друзі мої, що сила тяжіння на Місяці в шість разів менша земної. Адже Місяць набагато менший за Землю. Він має 3473 кілометри в діаметрі, а наша планета - понад 40 тисяч кілометрів. За об?ємом Земля більша від Місяця в 49 разів. А маса супутника, тобто кількість речовини в її об?ємі, менша маси Землі у 80 разів. Тому й тяжіння на його поверхні менше, ніж тяжіння на поверхні Землі, майже вшестеро. Тобто, коли на Землі чоловік важить 60 кілограмів, то на Місяці вага такого дядька становитиме 10 кілограмів...
Цілком ймовірно, що на Місяці була атмосфера. Але внаслідок надто малої сили тяжіння супутник не зміг втримати навколо своєї поверхні газову оболонку. Частинки, з яких складається газ, завжди перебувають у швидкому русі. Тому, переборюючи слабке тяжіння Місяця, вони полетіли в космічну безвість...
Всі уважно слухали аспіранта. В легкому скафандрі він здавався соліднішим, романтичнішим. Не було видно його сухорлявості.
- А тепер рушимо в мандрівку, - запропонував Бекекечко. - Вона буде легкою, ми зможемо без відпочинку пройти не менше 300 кілометрів.
Насамперед давайте зорієнтуємось. Ми висадилися біля цирку Платона. Не дивуйтеся, друзі мої. Багато гірських хребтів, кратерів, долин на Місяці мають свої назви, дані людьми. Ще великий італійський учений Галілео Галілей, який уважно вивчав поверхню Місяця, назвав два рельєфних хребти “Апеннінами” й “Альпами”. Потім тут з?явилися “Кавказ”, “Алтай”, “Карпати”. Окремі ж вершини й численні місячні гори було названо іменами великих учених Архімеда, Коперніка, Ньютона.
Галілео Галілей та інші астрономи середньовіччя, звичайно, не мали таких потужних телескопів, як зараз. Тому багато дечого на Місяці було для них незрозумілим. Нерівності місячної поверхні вони пояснювали по-своєму.
Галілей, наприклад, передбачав, що на Місяці, як і на Землі, є моря та океани. Відтоді темні плями на супутнику почали називати “морями”. А оскільки в давні часи та й у середньовіччя вважали, що Місяць має таємничий вплив на Землю, на її погоду, то назви “морів” підпорядковували відповідним уявним впливам.
Так і з?явилися на карті Місяця Море Дощів, Озеро Сновидінь, Море Ясності, Океан Хуртовин, Затока Роси, Болото Туманів і тому подібне. Давні назви “морів”, “озер”, “океанів”, “боліт” збереглися в науці й до сьогодні. Хоча, звичайно, тепер ніхто не вбачає в них попередньої суті. Вони, безперечно, умовні. Адже, як ви самі переконалися, на Місяці немає ні краплинки води. В наш час і в телескопи видно, що місячні “моря” - це цілком безводні низини. Немало тут і глибоких западин, оточених кільцевими валами. Ці утворення за їх круглу форму вчені назвали цирками (“цирк” по-латині означає “коло”). Діаметри деяких з них досягають 200 кілометрів. Цирк Платона, що ото здіймається перед нами, нараховує в поперечнику 100 кілометрів. Є й маленькі круглі западини, що називаються кратерами. На Місяці їх десятки тисяч. Наука ще не встановила причини виникнення цирків та кратерів. Дехто припускає, що це розплескані кола від падіння велетенських метеоритів. Інші вважають їх згаслими вулканами. Але на Землі вулкани - здебільшого високі гори, келихоподібні вершини з порівняно невеликими “чашами”. Цирки ж на Місяці нагадують собою велетенські тарілки.
