Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Роулинг Джоан Кэтлин (электронные книги бесплатно .txt) 📗

Запала тиша, а Криволапик солодко потягся, виставивши пазурі. Ронова кишеня затремтіла.

— Послухайте, — вирішив змінити тему Рон, — уже ж канікули! Скоро Різдво! Давайте... давайте відвідаємо Геґріда. Ми не були в нього сто років!

— Ні! — відразу заперечила Герміона. — Гаррі не повинен виходити з замку...

— Так-так, ходімо, — підвівся з крісла Гаррі, — я якраз запитаю, чому це він ніколи не згадував Блека, коли розповідав мені про батьків!

Але Рон не збирався й далі розмовляти про Блека.

— Може, краще зіграємо в шахи, — спохопився він, — або в плюй-камінці. Персі залишив свій набір...

— Ні, йдемо до Геґріда, — рішуче мовив Гаррі.

Вони взяли зі своїх спалень плащі, пролізли крізь портретний отвір ("До бою, боягузливі цуцики!"), перетнули порожній замок і вийшли через дубові двері надвір.

Йдучи засніженим полем, вони залишали неглибокі сліди в іскристо-пухнастій сніговій ковдрі, а їхні шкарпетки й поли плащів промокли й зашкарубли на морозі. Заборонений ліс стояв як зачарований: кожне дерево було присипане сріблом, а Геґрідова хатинка нагадувала глазурований торт.

Рон постукав, але ніхто не обізвався.

— Невже він кудись пішов? — засмутилася Герміона, тремтячи від холоду.

Рон притулив вухо до дверей.

— Там якісь дивні звуки. Послухайте: це Іклань?..

Гаррі й Герміона теж притулилися до дверей. Зсередини долинало глухе уривчасте завивання.

— Може, краще піти когось покликати? — стривожився Рон.

— Геґріде! — Гаррі затарабанив у двері. — Ти тут?

Почулися важкі кроки і двері, зарипівши, відчинилися. Перед ними стояв Геґрід з червоними запухлими очима. Сльози стікали по його шкіряній камізельці.

— Ви вже чули! — простогнав він і кинувся Гаррі на шию.

А що Геґрід був удвічі більший за нормальну людину, то Гаррі було не до сміху. На щастя, його врятували Рон з Герміоною, що підхопили Геґріда попід руки. Усі разом вони завели його в хатинку й посадовили в крісло. Геґрід похилився на стіл і нестримно заридав, сльози рясно котилися по його кошлатій бороді.

— Що сталося, Геґріде? — злякано спитала Герміона.

Гаррі зауважив на столі листа.

— Це що, Геґріде?

Геґрід підштовхнув листа до нього і заридав ще гірше. Гаррі вголос прочитав:

— Та це ж чудово, Геґріде! — Рон поплескав велетня по плечі. Але Геґрід не перестав ридати і махнув своєю велетенською рукою, щоб Гаррі читав далі.

Далі йшов перелік членів шкільної опікунської ради.

— Ого, — зітхнув Рон. — Але ж ти казав, що Бакбик хороший. Я певен, що його виправдають...

— Ти ж знаєш тих гаргуйлів з Комітету! — мало не задихнувся Геґрід, витираючи сльози рукавом. — Їм тілько покажи якесь файне звірєтко, і вони відразу зачинают його знешкоджувати!

У кутку почувся якийсь звук. Гаррі, Рон і Герміона рвучко озирнулися. На підлозі лежав гіпогриф Бакбик і голосно плямкав. З того, що він пережовував, бризкала кров.

— Як я міг лишити його прив'язаного на снігу! — виправдовувався Геґрід. — Саменького! На Різдво!..

Друзі перезирнулися. Вони розходилися з Геґрідом у поглядах щодо "файних звірєток", яких інші люди називали "жахливими потворами". Проте Бакбик і справді здавався доволі миролюбним. А за Геґрідовими мірками він був просто "симпатюлька".

— Геґріде, ти мусиш добре подумати, як його захищати. — Герміона сіла поруч з Геґрідом і поклала руку на його величезну долоню. — Потрібно їм довести, що Бакбик абсолютно безпечний.

— Ніц не вийде! — ридав Геґрід. — Увесь Комітет танцює під Мелфоєву дудку! Бояться його! А якщо я програю справу, то Бакбика...

Геґрід черкнув пальцем поперек горла і, ридаючи, бухнувся на стіл.

— А як же Дамблдор, Геґріде? — запитав Гаррі.

— Він і так мені дуже поміг, — простогнав Геґрід. — У нього самого повно клопоту: ті дементори, що пруться до замку, Сіріус Блек, який лазит довкола...

Рон і Герміона зиркнули на Гаррі: чекали, що він почне докоряти Геґрідові за Блека. Але Геґрід був такий нещасний і переляканий, що Гаррі стримався.

— Послухай, Геґріде, — сказав він, — не треба здаватися. Герміона має рацію: треба добре продумати свій захист. Ми можемо бути свідками...

— Я десь читала про суд над гіпогрифом, з якого знущалися, — замислилась Герміона, — і того гіпогрифа виправдали. Я знайду той випадок.

Геґрід заридав ще голосніше. Гаррі й Герміона безпомічно глянули на Рона.

— Е-е... може, зварити чаю? — запитав Рон. Гаррі витріщив очі.

— Так завжди робить моя мама, коли комусь погано, — знизав плечима Рон.

Врешті-решт, коли Геґрідові кілька разів пообіцяли, що допоможуть і поставили перед ним кухоль гарячого чаю, він висякався в свою хустинку-як-скатертинку і мовив:

— Ваша правда: мені не можна розвалюватись. Мушу си тримати купи...

Вовкодав Іклань боязко виліз з-під столу і поклав голову на Геґрідове коліно.

— Останнім часом я був сам не свій, — Геґрід однією рукою гладив Ікланя, а другою витирав обличчя. — Журюси, шо буде з Бакбиком, і шо нікому не подобаються мої уроки...

— Але нам вони подобаються! — збрехала Герміона.

— Так, вони класні! — докинув Рон. — До речі, як там ці... е-е... флоберв'яки?

— Виздихали, — понуро озвався Геґрід. — Переїли салату.

— О... як жаль!.. — у Рона від тамованого сміху засмикалися губи.

— А ще ті клєті дементори!.. Бр-р-р!,— Геґрід аж здригнувся. — Мушу видіти їх кожен раз, як іду на чарчину до "Трьох мітел". Так, ніби я знову в Азкабані...

Він замовк і лише сьорбав чай. Гаррі, Рон і Герміона затамували дихання: Геґрід уперше згадав про своє коротке перебування в Азкабані.