Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин (книги без сокращений txt) 📗
— Мені прагнеться чимскоріше з вами всіма познайомитися, і я впевнена, що ми з вами гарнюсінько подружимось!
Учні перезиралися. Дехто ледве стримував посмішку.
— Я згодна на все, аби лиш не довелося позичати в неї джемпера, — прошепотіла Лаванді Парваті, й обидві мовчки затрусилися зі сміху.
Професорка Амбридж ще раз прокашлялася ("гм, гм"), та коли заговорила знову, в її голосі вже не було характерного придиху. Тепер він був по-діловому монотонний, ніби вона вивчила цей текст напам'ять.
— Міністерство магії завжди надавало величезного значення освіті молодих чарівниць та чаклунів. Ваші рідкісні вроджені здібності можуть зникнути, якщо їх не розвивати й не відточувати ретельним навчанням. Стародавні й унікальні для магічної громади вміння потрібно передавати з покоління в покоління, щоб не втратити їх назавжди. Скарби магічного знання, зібрані нашими предками, мають охоронятися, поповнюватися і вдосконалюватися тими, чиїм покликанням стала шляхетна професія вчителя.
Професорка Амбридж зробила паузу й легенько вклонилася колегам-учителям, проте ніхто не відповів на цей уклін. Професорка Макґонеґел насупила свої чорні брови і стала схожа на шуліку. Гаррі добре побачив, як вона обмінялася багатозначним поглядом з професоркою Спраут, коли Амбридж знову мугикнула й продовжила свою промову.
— Кожен директор і директорка Гоґвортсу додавали щось нове до вагомої справи керівництва цією історичною школою. Так і мало бути, бо без прогресу настає застій і занепад. Але знову ж таки, не варто заохочувати прогрес заради прогресу, бо наші випробувані й перевірені традиції не терплять поспіху й недбалості. Отож необхідно зберігати рівновагу між старим і новим, між сталістю і змінами, між традиціями і новаціями...
Гаррі відчув, що його увага розсіюється, йому важко було налаштувати свій мозок на одну-єдину хвилю. Тиша, що завжди панувала в залі, коли говорив Дамблдор, поступово заповнювалася шепотом і хихотінням учнів. За рейвенкловським столом Чо Чанґ жваво теревенила з приятельками. Неподалік від Чо знову витягла свого "Базікала" Луна Лавґуд. А от за гафелпафським столом її, здається, слухали. Ерні Макмілан, один з небагатьох у залі, незмигно дивився на професорку Амбридж, хоч і скляними очима. Гаррі не сумнівався, що той лише прикидається уважним слухачем — його зобов'язував значок старости, що виблискував на грудях.
Професорка Амбридж ніби й не помічала, що її не слухають. Гаррі подумав, що вона не припинила б своєї доповіді, навіть якби в залі вибухнув справжнісінький бунт. Лише вчителі слухали її з увагою, та ще Герміона буквально ковтала кожнісіньке слово, хоча, судячи з виразу обличчя, не всі ці слова були їй до смаку.
— ...бо деякі зміни ведуть до поліпшення, тоді як інші, з плином часу, будуть визнані помилковими. Між іншим. Деякі старі звички необхідно зберігати, тоді як інших, віджилих і непридатних, треба позбуватися. Тож рухаймося вперед, до нової ери відкритості, ефективності й відповідальності, рішуче підтримуючи все, що варте підтримки, вдосконалюючи те, що потребує вдосконалення, і викорінюючи все, що нам заважає.
Вона сіла на місце. Дамблдор заплескав. Решта вчителів його підтримала, хоч Гаррі помітив, що дехто лише про людське око раз чи двічі стулив долоні. Кілька учнів теж заплескали, але більшість завершенням промови були захоплені зненацька, бо не слухали, тож поки вони збиралися аплодувати, Дамблдор знову звівся на ноги.
— Дуже вам дякую, професорко Амбридж, ви нам усім розкрили очі, — вклонився він їй. — Отож, як я вже казав, проби у квідичні команди відбудуться...
— Вона справді розкрила нам очі, — неголосно сказала Герміона.
— Тобі що, сподобалося? — повернувся до Герміони Рон. — Та я ще ні разу в житті не чув нуднішої доповіді, а я ж ріс разом з Персі.
— А я не казала "сподобалась", я сказала — "розкрила очі", — пояснила Герміона. — Тепер багато що прояснилося.
— Справді? — здивувався Гаррі. — По-моєму, це було порожнє базікання.
— Серед цього базікання були й важливі речі, — похмуро заперечила Герміона.
— Які саме? — перепитав Рон.
— А ось як вам отака фраза: "не варто заохочувати прогрес заради прогресу"? Або таке: "викорінюючи все, що нам заважає"?
— І що це означає? — нетерпляче допитувався Рон.
— Зараз скажу, — процідила Герміона. — Це означає, що міністерство починає втручатися у справи Гоґвортсу.
Навколо них загупали й загрюкали. Мабуть, Дамблдор якраз усіх відпустив, бо учні вставали й готувалися виходити із зали.
Герміона розгублено зіскочила на ноги.
— Роне, ми ж маємо показувати дорогу першокласникам!
— Ага, — сказав Рон, який явно про це забув. — Гей... гей, ви там! Ліліпутики!
— Роне!
— Та ж вони справді малявки...
— Я знаю, але не можна їх називати ліліпутами! Першокласники! — владно покликала Герміона. — Прошу сюди!
До проміжку між ґрифіндорським та гафелпафським столами нерішуче наблизився гурт новачків, які ховалися одне в одного за спинами. Вони й справді були дуже маленькі. Гаррі подумав, що був доросліший, коли сюди приїхав. Усміхнувся їм. Білявий хлопчик коло Юана Аберкромбі мав переляканий вигляд. Він підштовхнув Юана й зашепотів йому на вухо. Юан Аберкромбі теж злякано зиркнув на Гаррі. Усмішка зникла з Гарріного обличчя, мов той смердосік у поїзді.
— До зустрічі, — буркнув він Ронові й Герміоні і пішов з Великої зали, намагаючись не звертати уваги на шепотіння, погляди та тицяння пальцями йому вслід. Дивився прямо перед собою, проштовхуючись крізь натовп у вестибюлі, тоді вибіг нагору мармуровими сходами, перетнув кілька прихованих переходів і незабаром майже всі учні залишилися позаду.
Невже він такий дурний, що сподівався на щось інше? — думав Гаррі сердито, йдучи майже безлюдними горішніми коридорами. Не дивно, що всі на нього витріщалися, адже два місяці тому він вийшов з Тричаклунського лабіринту, несучи тіло мертвого учня і заявляючи, що бачив, як повернув собі могутність Лорд Волдеморт. У минулій чверті вже не було часу все це пояснювати, бо учні роз'їжджалися Додому — навіть, якби він і знайшов тоді в собі силу детально прозвітувати перед усією школою про жахливі події на цвинтарі.
