Пригоди Електроника - Велтистов Євген Серафимович (книги онлайн бесплатно TXT) 📗
Зовні Рессі нітрохи не змінився — такий же кудлатий, з розпущеним хвостом, ледь роздутий, схожий на маленького кита. Але плавець Індекс уже не був тим цікавим, хоробрим Рессі, який колись разом з дельфіном Білобочкою рятував синього кита. Якби Індекс зустрів у морських глибинах Білобочку, він байдуже проплив би мимо. Індекс слухався тільки нових хазяїв: яхту “Альбатрос”, фон Круга, його машину. До речі, своє колишнє ім’я Індекс теж не пам’ятав.
Самотній плавець був спринтером глибин. Коли Рессі набирав швидкості, його дельфіняча водовідштовхувальна шкіра давала йому змогу легко ковзати в струменях води. Всі звуки моря цікавили його не більше, ніж ділову людину — розмови дресированого папуги. У скреготі, тріску, писку, ляскоті Й балачках риб’ячих косяків, у гулі морського прибою і в шереху підводних течій він вирізняв лише шум кораблів, яких побоювався. Кільватерний слід у воді зберігався тривалий час, і Рессі намагався обминати морські дороги кораблів. Він користувався іноді шляхами кашалотів, які переслідували кальмарів та глибинних риб, і ці пустельні морські “мисливські стежки” вели Рессі до мети.
В одній з течій він натрапив на запах синього кита. У пам’яті промайнув якийсь знайомий образ і щез. Швидкі струмені підхопили Рессі, й самотні мандрівники — Нектон і його колишній рятівник — так і не зустрілися.
Як величезні рибини, що зарилися в намул, на дні лежали два кораблі — до них і поспішав Рессі. Кілька століть тому в бурхливому морі розігралася звичайна трагедія: корсари перейняли корвет, який доставляв колоніальне золото, розбили його й потопили; грабіжників застигла в дорозі буря, пригнала розбійницький корабель на те саме місце, швиргонула на камінь, що стирчав серед хвиль. Вони лежали на боку за півмилі один від одного — два давніх вороги, і світ забув про них, лише кілька рядків зберегли старі рукописи.
Наблизившись до кораблів, Індекс послав умовний радіосигнал яхті “Альбатрос” і, випустивши сталевий бур, став легко руйнувати гниле дерево. І хоч Індекс бачив під водою, він увімкнув пошуковий промінь лазера, щоб працювати напевно в корабельному трюмі. Вузький пучок світла привернув якихось дивних істот. Сплющені тіла, звиваючись, рушили до розвідника, і він гукнув на допомогу акул.
Африти — злі духи моря, як називають їх підводники, — з’явилися негайно й заходилися знищувати сплющених тварюк. Зграя акул, позначених радіокулями, супроводжувала Індекса по п’ятах; коли йому хтось заважав, він кликав своїх сторожів. Вони підкорялися сигналам Індекса, й усе живе, забачивши зухвалі довгі тіні, кидалося врозтіч.
Услід за акулами підводний скарболаз викликав дельфінів, які кружляли над затонулими кораблями. Дельфіни були чудовими вантажниками: вони доставляли на яхту мішки з коштовним вантажем. Ці хитромудрі мішки, що їх приносив на дно один з дельфінів, хутко усмоктували в себе золото разом з морською водою, і Рессі пильно стежив, щоб води було менше, ніж золота.
Іноді його відвертав від роботи пронизливий свист дельфіна. Рессі залишав мішки й плив до гінця, на якого нападала метка акула. Нахабний сторож діставав електричний: удар і, звиваючись, опускався на дно, а потім, якщо його не встигли розірвати інші африти, плавав, наче нічого й не сталося. Рессі, знайшовши покинутий мішок, коротко свистів потерпілому дельфінові: “Пливи!” І той плив до яхти.
Коли трюми опустіли, Рессі залишив корабель. За ним покірно рушили африти. На пустельній морській поверхні, де давно вже не ходили кораблі, слідом за підводним скарболазом, розтинаючи хвилі гострим носом, ішла яхта “Альбатрос”. За яхтою пливла слідом слухняна дельфіняча зграя.
Невдовзі після появи замітки про таємниче зникнення вантажу “Санта-Марії” розвідника скарбів стали супроводжувати переслідувачі.
Спочатку це був підводний дирижабль з гвинтом, який обертався під черевом машини. Гул гвинта почули вуха Рессі, коли він підпилював тверде дерево стародавньої галери…
Полишивши знахідку, скарболаз підплив до дирижабля, покружляв перед тупим його носом і кинувся навтіки. Він добре розрізняв рельєф дна і попрямував до широкої ущелини в скелі, знаючи, що після найближчого повороту вона раптово звужується. Кудлатий плавець махав хвостом-плавником перед ілюмінатором дирижабля, дозволяв себе фотографувати й вивчати, — він був упевнений, що його не впіймають. Біля повороту Рессі проплив швидше, помітивши, що незграбне сріблясте тіло теж збільшило швидкість. Поворот — і дирижабль наскочив на камені. Командир дирижабля, викликаючи технічну службу, проводжав Рессі заздрісним поглядом: от якби він так знав рельєф океанського дна!..
Через кілька днів появився підводний човен, схожий на акулу. Від цієї гостроносої посудини Рессі врятувала шалена швидкість меч-риби: жоден великий корабель не вмів плавати так швидко, як механічний Рессі й жива меч-риба, здібності якої передав йому колись професор Громов. Цим здібностям позаздрив командир підводного човна.
У морському змаганні Рессі на деякий час загубив своїх супутників. Відірвавшись на безпечну відстань від переслідувачів, він зв’язався з яхтою і, обережно кружляючи, наблизився до неї.
На карті подорожей Рессі була морська западина з кладовищем кораблів. Сотні років тому моряки прозвали це місце Мисом — через підступну скелю, що виступала з води; тут завжди лютували шторми. Ті, кого переміг Мис, лежали на дні. Щогли й димарі, порослі водоростями, обліплені черепашками, стирчали з піщаних дюн.
Спускаючись на глибину, Рессі звичайно ледь-ледь роздувався, ставав схожим на гладке китеня. Навіть там, де сталевого підводного човна могла сплющити вага води, Рессі плив спокійно, мов кинуте на дно яйце: його дельфіняча шкіра, подібно до яєчної шкаралупи, потрошку пропускала воду, врівноважуючи різницю тисків. Тут треба було працювати, особливо чітко, бо гінці-дельфіни не могли довго затримуватися на глибині.
Скарболаз, розгрібаючи пісок, заліз у старезний корабель, але не знайшов нічого потрібного для себе, точніше, для своїх хазяїв. Потім він проник в пароплав і, оглянувши каюти, коридори, палуби, вибрався назовні через димар.
В зеленій сутіні високо над собою Рессі побачив нового переслідувача. Приліпившись присосками до стрімкої скелі, над затонулим пароплавом висів плаский диск. І хоч Рессі перебував значно нижче в непроглядно-чорній глибині, він, дослідивши диск сигналами, визначив, що опуклі очі ілюмінаторів, екрани й чутлива електроніка спокійно розрізняють його силует серед кораблів. Рессі моментально уявив схему дна океану, розділивши її двома лініями — свого життя і смерті. Так навчав його колись Громов: у поєдинку з електронною машиною Рессі завжди відтворював у пам’яті зразок завдання, й чіткі лінії життя й смерті були межею його дій.
Цього разу вони пролягали надто близько, хоч як хитрував Рессі. Плаский диск, обертаючись, опускався за ним у глибину, котився на ребрі вузькою ущелиною, швидко ковзав у щільних прошарках води, ні на хвилину не випускаючи з очей плавця. Здавалося, диск передбачає дії Рессі-Індекса, заздалегідь розрахувавши його і свою лінії життя. І в цій безшумній дуелі дві лінії всередині механізмів Рессі поступово зближалися, намагаючись перекреслити одна одну.
Він обрав єдино правильне рішення: помчав до сонячного світла, у прозорі води, й, розтинаючи носом хвилю, набираючи найбільшу швидкість, випустив із спини сріблясті крила й розвернув їх. В ту мить, коли Рессі злетів над хвилями й, змінивши напрям, подібно до колібрі “синя борода”, шугнув угору хвостом уперед, його електрична пам’ять зафіксувала цілковиту перемогу: всередині схем дві лінії, затремтівши, різко роз’єдналися, і сліпучий струмінь життя виніс Рессі в сонячне небо.
А в диску, що обертався, блиснувши далеко внизу, командир здивовано вигукнув: “Оце гравець!..” Але Рессі не чув захопленого вигуку; він летів над океаном, шукав своїх партнерів…
