Пригоди Електроника - Велтистов Євген Серафимович (книги онлайн бесплатно TXT) 📗
— Це твій штепсель, тобто вилка? — нарешті сказав, отямившись, Сергій.
— Моя, — обізвався хлопчик у синій куртці трохи скрипучим голосом.
— А навіщо вона тобі? — знову запитав Сергій і почув дивну відповідь:
— Я живлюся електроенергією.
— Ти… — Сергій повагався, — Ти… робот?
— Ні, я Електроник, — так само спокійно промовив хлопчик.
— Але ж ти не людина?
— Так, я не людина
Вони сиділи на траві зовсім поряд і мовчали. Сергійко непомітно роздивлявся свого сусіда. “Дарма, що в нього провід із вилкою, — думав Сергій. — Зате з ним можна розмовляти спокійно, по-людськи, не те що з Гусаком…” І раптом Сергійкові сяйнула думка.
— Послухай, це ти біг так швидко й обігнав усіх? — хвилюючись, запитав він.
— Я.
— Ти знаєш, ми з тобою дуже схожі…
— Така схожість зумовлена математичними законами, — пояснив хлопчик у синій куртці, й Сергійка враз заспокоїла його розважливість.
— І ти це помітив?
— Так, помітив.
— Ти знаєш, мене прийняли за тебе. А справжній чемпіон — це ти!
— Можливо, я чемпіон, — погодився Сергійків співрозмовник. — Але я зовсім не хотів цього.
— Не хотів? От чудний!
— Ноги несли мене вперед, — продовжував дивний хлопчик, — я не міг зупинитися. Отже, найімовірніше, я не чемпіон.
Тут Сергійко схопився, став розповідати, як сперечалися судді, як його підкидали й несли на руках. Хлопчик у синій куртці теж підвівся й уважно дивився на Сироїжкіна. Його обличчя було, як і раніше, спокійним і незворушним. Ні, він не заздрив несподіваній Сергійчиній славі, зовсім не заздрив.
Я ніколи не бачив, щоб хтось біг так швидко! — захоплювався Сироїжкін. — Якби судді не пішли, я привів би тебе і сказав: ось хто встановив світовий рекорд! Електроник! А я… просто Сироїжкін…
— Сироїжкін? — скрипуче запитав Електроник.
— Ага!.. Ми ще не познайомилися. — Сергій простягнув руку. — Називай мене Сергійком.
— Сергійко Сироїжкін, — повільно повторив, ніби запам’ятовуючи, Електроник.
Його права рука обережно взяла пальці Сироїжкіна й стиснула так сильно, що Сергійко зойкнув.
— Вибач, Сергійку. — Електроник подивився на свою долоню. — У мене запрограмовано, що з такою силою треба тиснути руку друга.
Сергій, пританцьовуючи, дмухав на пальці. Він нітрохи не образився, навпаки — зрадів.
— Нічого! Це дуже навіть здорово! Ти не зменшуй силу. Вона нам ще знадобиться… Розкажи про себе. Ти тут живеш?
— Ні, тільки сьогодні приїхав.
— Тоді я покажу тобі місто! — зрадів Сергій. — Спочатку підемо в парк, купимо морозива й з’їмо по чотири штуки.
— Я нічого не їм, — сказав Електроник.
— Зовсім забув! — Сергійко махнув рукою і від душі пожалів приятеля: — Не пощастило тобі. Морозиво куди смачніше, ніж електричний струм! Я можу полуничного зразу чотири штуки проковтнути.
— Я теж ковтав. Предмети… Коли показував фокуси, — уточнив Електроник.
— Фокуси? Здорово! Обов’язково мені покажеш!
— Добре. Покажу.
Так, весело балакаючи, простували вони до парку. І всі зустрічні оглядалися їм услід: не на кожному кроці трапляються такі схожі близнята.
ФОКУСНИК УСІХ ЧАСІВ
І ось вони заходять у парк. їх зустрічають рум’яний Клоун, Учений дивак і кумедний Марсіанин на ходулях. Їм вручають маски золотої променистої зірки й страшного ведмедя, на їхню честь гримить веселий марш, мчить по орбіті славетний супутник “Біб-біп” і злітають у небо маленькі ракети. В парку карнавал, сьогодні всім весело, всі сміються. І Сергійко регоче під маскою страшного ведмедя, хапає за руку золоту усмішливу зірку, й вони біжать до “чортового колеса”. А потім злітають угору, падають униз, роблять оберт за обертом і дивляться з висоти на місто. І ще кружляють на каруселі, крутять мертві петлі в літаках, злітають і приземляються в космічному кораблі. Весь час разом — Сергійко й Електроник. Весь час поряд — Електроник і Сергійко.
А на невеличкій сцені йде концерт. Стоїть із самого краю тонка дівчинка, вся у блакитному з ніг до голови, навіть кульки в руці блакитні, й співає пісню:
Кульки, кульки
Блакитні кульки,
Летіть, кульки,
Несіть, кульки,
Моїх мрій порив
Далеко, далеко,
Аж за дахи…
Однак чому раптом змовк Сергійко? Чому він стоїть зовсім тихо й дивиться не на Електроника, а на блакитну дівчинку? Чому він не аплодує, як усі?
Вийшов на сцену конферансьє і каже:
— Сьогодні дають концерт глядачі. Ви тільки що слухали пісню, яку написала сама співачка. Свої пісні, свої вірші, своє виконання! Прошу не соромитися!.. Отже, акробатичний етюд покажуть брати Самоварови.
Чому Сергійко не дивиться на акробатів Самоварових? Чому він витягнув шию і спостерігає, як сідає блакитна дівчинка в першому ряду? Чому тягне Електроника до естради?
— Електронику, — прошепотів Сергійко другові, — прошу тебе, виступи. Покажи фокуси.
— Я не знаю… — невпевнено промовив Електроник.
— Ну, любий, ну, Електрошо, ну продемонструй! Фокуси, розумієш, фокуси! Всі відразу розвеселяться, тобі аплодуватимуть, і я — найдужче.
— Я покажу фокуси, — погодився Електроник і пішов разом з другом за куліси.
Сергійко торкнув за плече конферансьє і став йому пояснювати, вказуючи на маску золотої зірки:
— Ця маска — мій друг. Він чудовий фокусник. Я його просив, він погодився виступити.
Конферансьє стояв і кивав головою: він зрозумів усе з півслова.
— Як тебе оголосити? — спитав він Електроника.
— Оголосіть просто, — сказала скрипучим голосом маска, виступає найвидатніший фокусник усіх часів і народів, ще ніхто й ніколи так не виступав донині й не виступатиме в майбутньому.
Сергійко посміхнувся: “Ну й Електроник! Справжній цирковий артист. Нітрохи не соромиться. І фокуси в нього, певно, надзвичайні”.
А конферансьє подумав: “Ого! Оце скромність!” Проте він вийшов і оголосив так, як було сказано. Чуття підказувало йому, що в разі провалу найвидатнішого фокусника глядачі вважатимуть усе за жарт.
— Зараз ти їм покажеш! — тихо сказав Сергійко Електроникові, поглядаючи крізь прорізи своєї маски на блакитну дівчинку в першому ряду. — Я відчуваю, що ти не тільки найкращий у світі бігун, а й надзвичайний фокусник. Зніми-но, Електронику, маску. Хай тебе бачать усі!
— Зараз я їм усе покажу, — незворушно підтвердив Електроник і слухняно зняв маску.
Фокусник вийшов на сцену й підняв руку. Всі спочатку дивилися на руку й тільки потім помітили, що електричний рояль зрушив з місця і, поскрипуючи коліщатками, покотився за куліси.
— Дурниця! — голосно сказав хлопчак з першого ряду. — Прив’язали мотузок і тягнуть.
Але в конферансьє, який стояв за кулісами, стали круглими очі: він бачив, достоту бачив, що ніхто не тягне рояль! Рояль котився сам і щосили скрипів коліщатками. Фокусник опустив руку, і рояль зупинився. А блакитна дівчинка трохи підвелася зі свого місця, щоб бачити, що буде далі.
Несподівано для глядачів фокусник зробив сальто-мортале, й по сцені застрибали тонкі сріблясті кільця. Вони підскакували з приємним дзенькотом і так яскраво блищали, що глядачі мружили очі.
Тихо й плавно вступив оркестр. Фокусник повів рукою, й кільця покотилися по сцені, зробили коло, потім друге, третє. І от, дзеленькаючи й виблискуючи, вони вже розкотилися в різні боки й закружляли, немов циркові конячки.
А фокусник навіть не дивився на них, заплющив очі, впевнений, що всі кільця скоряються плавним рухам його рук, що вони крутяться дзигою, завмирають на місці, стрибають угору й униз і жодне не впаде.
Глядачі аплодують, заглушаючи оркестр, і найдужче — маска ведмедя. Сергійко був захоплений. Що за диво його друг! Він бачив, як завмерла блакитна дівчинка. Які в неї великі смутні очі… Ось вона посміхнулась! Молодець Електроник! І він, Сергійко, теж молодець: відразу здогадався, що Електроник — чудовий фокусник. Якщо трапиться, що вони познайомляться, він так і відрекомендується: друг фокусника.
