Гаррі Поттер і таємна кімната - Роулинг Джоан Кэтлин (читаем книги онлайн .TXT) 📗

Коли Гаррі, Рон, Джіні й Локарт, укриті брудом і слизом, а Гаррі ще й кров'ю, зупинилися в дверях, на якусь мить запанувала тиша. А тоді пролунав крик:

— Джіні!

То була місіс Візлі, що сиділа й плакала перед каміном. Вона підскочила разом із містером Візлі, й вони обоє кинулися до доньки.

Але Гаррі дивився не на них. Біля каміна стояв і усміхався професор Дамблдор, а поруч, схопившись за груди, уривчасто дихала професорка Макґонеґел. Фоукс прошумів крильми повз Гарріне вухо й умостився на Дамблдоровому плечі, а Гаррі з Ро-ном опинилися в міцних обіймах місіс Візлі.

— Ви врятували її! Врятували! Як ви це зуміли?

— Ми всі хотіли б про це почути, — ледь чутно промовила професорка Макґонеґел.

Місіс Візлі відпустила Гаррі, і він, на мить завагавшись, підійшов до столу й поклав на нього Сортувального капелюха, меча, інкрустованого рубінами, і рештки Редлового щоденника.

А тоді почав розповідати їм усе. Майже чверть години у завороженій тиші він розповідав про те, як почув безтілесний голос і як Герміона зрештою збагнула, що він чув у трубах Василіска; як вони з Роном пішли слідом за павуками в ліс, як Араґоґ розповів їм про те, де померла остання жертва Василіска; як він здогадався, що тією жертвою була Плаксива Мірта і що вхід до Таємної кімнати може бути в її туалеті…

Гаррі зупинився, щоб звести дух.

— Чудово! — підбадьорила його професорка Мак-ґонеґел. — Отже, ти знайшов вхід… слід додати при цьому ти порушив майже сотню шкільних правил, — але яким дивом ви всі змогли вибратися звідти живими, Поттере?

Отож дещо охриплий Гаррі став розповідати про те, як вчасно прибув Фоукс і як Сортувальний капелюх передав йому меча…

Але далі він завагався. Він досі ще не згадував про Редлів щоденник і про Джіні, яка стояла, притуливши голову до плеча місіс Візлі, а сльози й далі текли по її щоках. А що, як Джіні виженуть? Гаррі почав гарячково міркувати. Редлів щоденник більше не діяв. Як тепер довести, що саме він примусив Джіні робити те все?

Гаррі з надією глянув на Дамблдора, що легенько усміхався, а в скельцях його окулярів танцювали іскорки вогню з каміна.

— А мене найдужче цікавить, — лагідно промовив Дамблдор, — як лорд Волдеморт зумів зачарувати Джіні. Адже, за моїми джерелами, він зараз переховується в албанських лісах?

Гаррі відлягло від серця — його огорнуло тепле, дивовижне відчуття полегкості.

— Щ-що? — очманіло перепитала місіс Візлі. Відомо-Хто за…зачарував Джіні? Але ж Джіні… хіба Джіні не була… Це вона?..

— У всьому винен цей щоденник, — швиденько промовив Гаррі, показуючи його Дамблдорові. — Редл написав його в шістнадцять років.

Дамблдор узяв щоденника і почав його ретельно оглядати, мало не торкаючись своїм довгим гачкуватим носом вогких і обгорілих сторінок.

— Блискуче! — м'яко вимовив він. — Так, звичайно, Редл був, мабуть, найталановитіпіим учнем Гоґвортсу. — Дамблдор повернувся до подружжя Візлів, які були вкрай спантеличені.

— Мало хто знає, що лорд Волдеморт колись називався Томом Редлом. Я сам навчав його в Гоґвортсі, п'ятдесят років тому. Після школи він десь зник, багато мандрував, страшенно захопився темними мистецтвами і спілкувався з найлихішими чаклунами. Він стільки разів піддавав себе жахливим магічним перевтіленням, що коли з'явився знову — вже як Волдеморт — його неможливо було впізнати. Не було нічого спільного між лордом Вол-демортом і тим розумним, приємним хлопчиною, що колись тут був старостою школи.

— Але Джіні, — здивувалася місіс Візлі, — що могла мати спільного з… з ніш наша Джіні?..

— Його… щ-щоденник! — заридала Джіні. — Я в ньому п-писала, а він ц-цілий рік мені відповідав!

— Джіні! — ошелешено вигукнув містер Візлі. — Невже я нічого тебе не навчив? Що я тобі завжди казав? Ніколи не довіряй тому, що думає само по собі, і ти не знаєш, де його мозок. Чому ти не показала щоденника мені або мамі? Така підозріла річ явно належала до чорної магії!

— Я н-не знала, — ридала Джіні. — Я знайшла його в одній книжці, яку мені дала мама. Я д-думала, що хтось просто лишив його там і забув!..

— Панну Візлі необхідно негайно відвести до Шкільної лікарні, — рішуче втрутився Дамблдор. — На неї випало надто жахливе випробування, її не покарають. Лорд Волдеморт ошукував значно старших і мудріших за неї чарівників. — Дамблдор пі-дійшов до дверей і відчинив їх. — Джіні необхідний відпочинок у ліжку і, мабуть, великий кухоль гарячого шоколаду. Це завжди мене збадьорювало, — додав він, по-дружньому підморгуючи дівчинці. — Мадам Помфрі ще не спить. Вона якраз роздає мандрагоровий сік, — гадаю, жертви Василіска можуть прокинутися з хвилини на хвилину.

— То з Герміоною все гаразд! — зрадів Рон.

— Вона відбулася тільки переляком, — сказав Дамблдор.

Місіс Візлі вивела Джіні з кабінету, а містер Віз-лі пішов услід за ними. Він, здається, ще й досі не отямився.

— Знаєш, Мінерво, — багатозначно мовив професор Дамблдор, — мені здається, що ми всі заслуговуємо на бучний бенкет. Чи не міг би я попросити тебе піти й повідомити про це на кухні?

— Гаразд, — погодилася професорка Макґоне-ґел, прямуючи до дверей. — Ти, гадаю, і без мене розберешся з Поттером і Візлі, чи не так?

— Звичайно, — відповів Дамблдор.

Вона вийшла, а Гаррі й Рон невпевнено глянули на Дамблдора. Що означає розберешся з ними? Але ж… їх, безперечно, не повинні карати!

— Пригадую, я казав, що буду змушений відрахувати вас, якщо ви знову порушите якісь шкільні правила, — почав Дамблдор.

Рон аж рота роззявив з переляку.

— А це означає, що всі ми іноді змушені брати свої слова назад, — усміхнувся Дамблдор. — Ви обидва отримаєте спеціальну нагороду за заслуги перед школою, а також… дайте подумаю… ну. так, кожен по двісті очок для Ґрифіндору.

Рон став яскраво-рожевим, немов Локартові квіти на день Валентина, і тепер уже закрив рота.

— Але дехто з нас, здається, зовсім не хоче похвалитися своєю участю у цій небезпечній пригоді, — додав Дамблдор. — Чого ти такий скромний, Ґільдерою?