Гаррі Поттер і таємна кімната - Роулинг Джоан Кэтлин (читаем книги онлайн .TXT) 📗
— Чи ви хоч розумієте, як я хвилювалася? — грізно прошепотіла місіс Візлі.
— Вибач, мамо, але розумієш, ми мали…
Хоча всі троє синів місіс Візлі були вищі за неї, вони аж зіщулилися, коли мама стала кричати.
— Порожні ліжка! Жодної записки! Машини нема! Ви ж могли розбитися! Я мало не здуріла від хвилювань, а вам було байдуже! Я ще ніколи за все моє життя… Зачекайте, нехай вернеться тато! Ми ніколи не мали такого клопоту ні з Біллом, ні з Чарлі, ні з Персі!
— Старостою Персі, — пробурмотів Фред.
— ВИ Б КРАЩЕ ПОВОДИЛИСЯ ТАК, ЯК ВІН! — заволала місіс Візлі, тицяючи Фредові в груди пальцем. — Ви могли загинути, вас могли побачити, через вас тато міг би втратити роботу!
Здавалося, цей крик ніколи не скінчиться. Місіс Візлі почала вже хрипнути й аж тоді повернулася до Гаррі, що відступив трохи назад.
— Дуже рада тебе бачити, любий Гаррі, — привітала вона його. — Заходь, уже пора снідати.
Місіс Візлі розвернулася й пішла до будинку, а Гаррі, збентежено глянувши на Рона, що підбадьорливо кивнув, рушив за нею.
Кухня була невеличка і тісненька. Посередині стояв подряпаний дерев'яний стіл зі стільцями. Гаррі присів на краєчок стільця і роззирнувся довкола. Він ще ніколи не був у хаті чарівників.
Годинник на стіні навпроти мав тільки одну стрілку, і там не було жодних цифр. Довкола ободу були такі написи: "Час заварювати чай", "Час годувати курей" і "Ви запізнилися". На поличці над каміном стояли в три ряди книжки з такими назвами, як "Зачаровані запіканки", "Як виворожити власні вареники" і "Бенкет за хвилину — звичайна магія!" А якщо Гаррі міг вірити власним вухам, то по старенькому радіоприймачеві, що висів над раковиною, щойно оголосили про початок програми "Година чаклунки" з популярною співучою відьмою Целестиною Ворбек.
Місіс Візлі бряжчала посудом, трохи безладно готуючи сніданок, і час від часу осудливо позирала на синів, кидаючи на сковороду сосиски. Іноді вона бурмотіла собі під ніс, скажімо: "Не розумію, що ви собі думали!", або: "Я б у таке ніколи не повірила!"
— Я не звинувачую тебе, любий, — заспокоїла вона Гаррі, накладаючи йому на тарілку вісім чи дев'ять сосисок. — Ми з Артуром також переживали за тебе. Оце вчора вночі казали, що самі тебе заберемо, якщо до п'ятниці ти нічого не відпишеш Ронові. Але ж це треба додуматися, — вона поклала йому на тарілку три смажені яйця, — перелетіти півкраїни нелегальною машиною — та вас будь-хто міг побачити!
Вона недбало махнула чарівною паличкою в бік раковини, де лежав брудний посуд, і він почав сам себе мити, тихенько подзенькуючи.
— Нині ж було хмарно, мамо! — сказав Фред.
— Не розмовляй, коли їси! — обірвала його місіс Візлі.
— Його морили голодом, мамо! — озвався Джордж.
— І ти теж! — гримнула місіс Візлі, але цього разу вона мала вже трохи лагідніший вираз, бо відкраяла Гаррі скибку хліба й намащувала її маслом.
Тієї миті в кухні з'явилася маленька руда постать у довгій нічній сорочечці; почувся тихенький зойк і постать мерщій вибігла.
— Це Джіні, — упівголоса повідомив Рон. — Моя сестра. Ціле літо тільки про тебе й торочить.
— Побачиш, вона ще захоче взяти в тебе автограф! — хихикнув Фред, але, перехопивши мамин погляд, знову принишк над тарілкою. Ніхто не вимовив ні слова, аж поки спорожніли всі чотири тарілки, на що пішло навдивовижу мало часу.
— Але ж я втомився! — позіхнув Фред, відклавши нарешті ніж і виделку. — Мабуть, піду до ліжка і…
— Ні, не підеш! — обірвала його місіс Візлі. — Сам винен, що не спав цілу ніч. Зробиш дегномізацію саду, ті гноми вже геть розперезалися.
— Ну, мамо…
— І ви теж! — люто глянула місіс Візлі на Рона з Фредом. — А ти йди поспи, любий, — звернулася вона до Гаррі. — Ти не просив їх літати тією клятою машиною.
Але Гаррі, якому зовсім не хотілося спати, швиденько сказав:
— Я допоможу Ронові, я ще ніколи не бачив, як дегномізують сад.
— Це дуже мило з твого боку, дорогенький, але там немає нічого цікавого, — заперечила місіс Візлі. — Ану, гляньмо, що на цю тему каже Локарт.
Вона витягла з купи книжок на каміні товстенний том.
Джордж застогнав:
— Мамо, ми знаємо, як виганяти гномів із саду! Гаррі глянув на обкладинку тієї книжки. Химерними золотими літерами там було виведено: "Як боротися з домашніми шкідниками. Посібник Ґільдероя Локарта". Ще там була велика фотографія вельми вродливого чарівника з хвилястим світлим волоссям і ясно-блакитними очима. Як завжди в магічному світі, фотографія рухалася: чарівник, який, очевидно, й був Ґільдероєм Локартом, зухвало підморгував їм усім. Місіс Візлі засяяла у відповідь.
— Ой, він таке чудо! — всміхнулася вона. — Знає про шкідників геть усе! Не книжка, а скарб!
— Мама у захваті від нього, — прошепотів Фред так, щоб усі почули.
— Не роби з себе посміховиська, Фреде! — обурилася місіс Візлі, почервонівши. — Гаразд, якщо вважаєш себе мудрішим за Локарта, можеш братися за роботу, але начувайся, якщо потім я прийду перевірю і знайду в саду хоч одного гнома!
Позіхаючи й буркочучи, брати Візлі попленталися надвір, а Гаррі — слідом за ними. Сад був великий і саме такий, яким і має бути сад, подумав Гаррі. Дурслям він не сподобався б: там було повно бур'янів, а траву годилося б скосити, але попід мурами тулилися покривлені дерева, на кожній клумбі буяли небачені рослини, а у великому зеленому ставку кумкали жаби.
— Знаєш, маґли також мають у садках гномів, — сказав Ронові Гаррі, коли вони переходили галявину.
— Так, я бачив ті фігурки, які вони називають гномами, — відізвався Рон з-над куща півонії. — Якісь малі товсті діди морози з вудочками.
Почувся шум боротьби, кущ півонії затремтів, і звідти виринув Рон.
— Ось тобі гном, — сказав він похмуро.
— Заберрирруки! Заберрирруки! — верещав гном.
Він аж ніяк не нагадував Діда Мороза. Був малий і мовби зшитий зі шкіри, з великою Гулястою, лисою головою, точнісінько як картопля. Рон тримав його, витягнувши руку вбік, бо гномик брикався своїми мозолястими ноженятами. Рон схопив його за ноги й перевернув головою вниз.
— Треба робити ось так, — пояснив він. Тоді підняв гнома над головою ("Заберрирруки!") і почав розкручувати його колами, немов аркан. Побачивши, як здивувався Гаррі, Рон додав:
