Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин (книги без сокращений txt) 📗
— На, — вона підсунула до нього мисочку з жовтою рідиною, — вмочи туди руку. Це проціджений відвар маринованих муртлапових щупальців. Має допомогти.
Гаррі занурив у мисочку закривавлену й затерплу від болю руку і відчув блаженну полегкість. Криволапик, муркочучи, потерся об його ноги, вистрибнув йому на коліна і там умостився.
— Дякую, — почухав він Криволапика лівою рукою.
— Я вважаю, що ти повинен поскаржитися, — тихенько порадив Рон.
— Ні, — категорично заперечив Гаррі.
— Макґонеґелка здуріла б, якби довідалася...
— Мабуть, що так, — похмуро погодився Гаррі. — Як гадаєш, скільки мине часу, поки Амбридж пропхне нову постанову про те, що кожного, хто поскаржиться на Верховного інквізитора, треба негайно звільняти з роботи?
Рон уже й рота розкрив, щоб заперечити, та нічого не придумав, тож за якусь мить знову закрив.
— Це жахлива жінка, — тихенько сказала Герміона. — Жахлива. Знаєш, я щойно казала Ронові, перед тим, як ти зайшов... ми повинні з нею щось зробити.
— Я запропонував отруїти, — понуро бовкнув Рон.
— Ні... я мала на увазі якось це пов'язати з тим, що вона погано викладає предмет, адже ми від неї ніякого захисту не навчимося, — сказала Герміона.
— І що ж ми зробимо? — позіхнув Рон. — Уже пізно. Вона отримала посаду і залишиться тут. Фадж постарається.
— Знаєте, я сьогодні думала... — Герміона боязко глянула на Гаррі, а тоді продовжила: — Я подумала, що... можливо, настав час, коли ми повинні... зробити це самі.
— Що самі? — підозріло перепитав Гаррі, все ще не виймаючи руку з відвару муртлапових щупальців.
— Ми самі повинні вивчити захист від темних мистецтв, — сказала Герміона.
— Перестань. — застогнав Рон. — Ти хочеш нас завалити ще й цим? Невже ти не розумієш, що ми з Гаррі знову відстаємо з домашньою роботою, а другий тиждень лише почався?
— Але це важливіше за домашні завдання! — не вгавала Герміона.
Гаррі й Рон витріщилися на неї.
— Я думав, що в цілому всесвіті немає нічого важливішого за домашні завдання! — здивувався Рон.
— Не мели дурниць. Авжеж є, — заперечила Герміона, а Гаррі з лихим передчуттям побачив, що її обличчя раптом спалахнуло тим завзяттям, на яке її зазвичай надихала ССЕЧА. — Нам треба приготуватися, як правильно казав Гаррі, до того, що на нас чекає. Ми повинні вміти себе захистити. Якщо ми за цілий рік нічого не навчимося...
— Але ж ми самі багато не зробимо, — безсило зітхнув Рон. — Тобто так, ми можемо піти в бібліотеку, прочитати там про всілякі закляття, а тоді їх випробувати, але...
— Та ні! Я ж розумію, що ми проминули той етап, коли могли щось вивчити лише з книжок, — заперечила Герміона. — Нам потрібен учитель, причому справжній, такий, що зможе нам показати, як користуватися закляттями, й виправить наші помилки.
— Якщо ти кажеш про Люпина... — почав Гаррі.
— Ні, ні, я кажу не про Люпина, — урвала його Герміона. — У нього дуже багато роботи в Ордені, та й бачити ми його змогли б хіба що на вихідні у Гоґсміді, а цього мало.
— Тоді про кого? — насупився Гаррі. Герміона набрала повні груди повітря.
— Невже не зрозуміло?.. Я кажу про тебе, Гаррі.
На мить запала тиша. Легенький нічний вітерець деренчав шибками за Роновою спиною, а в каміні потріскував, згасаючи, вогонь.
— Що про мене? — перепитав Гаррі.
— Я кажу, щоб ти навчив нас захисту від темних мистецтв.
Гаррі витріщив очі. Тоді повернувся до Рона, готовий обмінятися з ним роздратованим поглядом, як завжди бувало, коли Герміона захоплювалася нездійсненними проектами на зразок ССЕЧА. Але спантеличений Гаррі не помітив у Ронових очах ані сліду роздратування.
Той тільки насупився, щось обмірковуючи. А тоді сказав:
— Цікава думка.
— Яка думка? — не зрозумів Гаррі.
— Про тебе, — пояснив Рон. — Щоб ти нас навчав.
— Але ж...
Гаррі раптом усміхнувся, впевнений, що його розігрують.
— Я ж не вчитель, я не...
— Гаррі, ти був найкращим учнем із захисту від темних мистецтв, — сказала Герміона.
— Я? — ще ширше всміхнувся Гаррі. — Ти що! Ти ж мене випередила на всіх іспитах...
— Якщо чесно, то ні, — спокійно заперечила Герміона. — Ти випередив мене в третьому класі... то був єдиний рік, коли ми разом складали іспит і мали вчителя, який справді знав свій предмет. Але ж я кажу не про результати іспитів, Гаррі. Згадай, що ти зробив!
— Що ти маєш на увазі?
— Знаєш, я вже не хочу, щоб мене навчав такий тупак, — усміхнувся до Герміони Рон. А потім повернувся до Гаррі.
— Подумаймо, — зобразив він гримасу, яка з'являлася на обличчі зосередженого Ґойла. — Е-е... у першому класі... ти врятував від Відомо-Кого філософський камінь.
— То мені просто пощастило, — заперечив Гаррі, — я ж нічого такого не вмів...
— У другому класі, — перебив його Рон, — ти вбив Василіска і знищив Редла.
— Так. але якби тоді не з'явився Фоукс, я...
— У третьому класі, — ще голосніше сказав Рон, — ти бився одночасно мало не з сотнею дементорів...
— Ти знаєш, що то був щасливий випадок. Якби часоворот...
— Торік, — майже кричав Рон, — ти знову переміг Відом...
— Послухайте мене! — розсердився Гаррі, бо вже і Рон, і Герміона почали відверто сміятися. — Тільки послухайте, гаразд? Це все чудово звучить у ваших вустах, але мені завжди просто щастило... переважно я не розумів, що діється, нічого наперед не планував, просто робив, що мені стріляло в голову. І майже завжди мені допомагали...
Рон і Герміона задоволено всміхалися, і Гаррі відчув, що втрачає терпець. Він навіть не знав, чому аж так розсердився.
— Чого ви тут шкіритеся, ніби знаєте все краще за мене?! Це ж я там був, а не ви! — спалахнув він. — Я пам'ятаю, що там було, ясно? І мені вдалося все подолати не тому, що я класно вивчив захист від темних мистецтв! Я все подолав, бо... бо вчасно отримав допомогу або просто щось угадав... бо я рухався наосліп, без жодного плану... ТА НЕ СМІЙТЕСЯ!
Мисочка з муртлаповим відваром впала на підлогу й розбилася. Гаррі усвідомив, що стоїть на ногах, хоч не пам'ятав, коли саме встав. Криволапик шмигонув під диван. Усмішки на обличчях Рона та Герміоии зів'яли.
— Ви не знаєте, що це таке! Ви... ніхто з вас... ніколи з ним не стикалися! Думаєте, досить запам'ятати кілька заклять і випробовувати їх на ньому, наче на уроці, чи як? У ті хвилини розумієш одне — що опинився на волосинку від смерті, і тебе вже ніщо не врятує, окрім... власного розуму, чи нахабства, чи ще там чого... Думаєте, можна нормально мислити, коли за якусь частку секунди вас уб'ють, або закатують, або на ваших очах уб'ють когось із друзів... нас не вчили на уроках, як поводитися в таких ситуаціях... а ви тут вдаєте, ніби я такий собі розумненький хлопчик і тому зумів вижити, а дурний Дігорі взяв і все собі зіпсував... Ви просто не врубаєтесь, що це легко могло статися й зі мною, і так би й було, якби я не був потрібен Волдемортові...
