Срібні ковзани - Додж Мери Мейп (мир книг TXT) 📗
І от здійнявся такий галас, що червона хустинка раптом зісковзнула з дідусевого обличчя. Та і яка поважна літня людина змогла б спати під такий гамір! Мейнгеєр ван Глек здивовано дивився на своїх дітей. Навіть найменшенький, і той сміявся до сліз. Настав час братися до справи. Мати нагадала дітям, що, якщо вони хочуть побачити доброго святого Ніколааса, їм треба проспівати ту саму закличну пісеньку, що привела його сюди минулого року.
Маля витріщило оченята і взяло до рота кулачок, коли батько опустив його на підлогу. Незабаром дитина вже сиділа прямо й мило супила брівки на всю компанію. У мереживах і вишивках, у чепчику з блакитних стрічок і китового вуса (маля ще не вийшло з того віку, коли діти раз у раз падають на підлогу), воно здавалося королем усіх малюків на світі.
Інші діти хутенько взяли в руки по гарненькому вербовому кошичку, стали колом і завели повільний хоровод навколо маляти, піднявши очі вгору, бо святий, якого вони зараз збиралися закликати своєю пісенькою, поки що перебував у якихось таємничих сферах. Мати тихенько заграла на роялі; незабаром зазвучали ніжні дитячі голоси, які тремтіли від хвилювання і від цього видавалися ще милішими.
Ось так співали діти, і очі їхні, сповнені страху й нетерплячки, були спрямовані на поліровані двостулкові двері. Аж ось почувся голосний стукіт. Коло миттю розімкнулося. Молодші діти з почуттям і жаху, й захвату пригорнулися до маминих колін. Дідусь нахилився вперед, спершись підборіддям на руку; бабуся зсунула окуляри на чоло; мейнгеєр ван Глек, який сидів біля комина, неквапом вийняв пінкову люльку з рота, а Гільда та інші діти скупчилися в очікуванні навколо нього.
І знову почувся стукіт.
— Увійдіть, — неголосно сказала мати.
Двері повільно відчинилися, і святий Ніколаас у святому вбранні постав перед своїми шанувальниками. Стало так тихо, що було б чути, як падає шпилька! Та скоро святий порушив тишу. Яка таємнича велич звучала в його голосі! Як лагідно він говорив!
— Кареле ван Глек, я радий вітати тебе й твою поважну вроу Катріну, а також твого сина і його добру вроу Анні!.. Діти, я привітаю усіх вас — Ґендріка, Гільду, Броома, Каті, Гейгенса й Лукрецію, і ваших двоюрідних братів і сестер — Вольферта, Дідріха, Мейкен, Вооста й Катрінку!
Відтоді як я востаннє вів з вами бесіду, всі ви, загалом, поводилися добре. Щоправда, минулої осені на Гаарлемському ярмарку Дідріх грубіянив, але він намагався виправитися. Мейкен останнім часом погано вчилася; вона зловживала цукерками і різноманітними ласощами, а от стейверів, щоб роздавати милостиню, клала до скарбнички занадто мало. Сподіваюся, що Дідріх надалі буде ввічливим, чемним хлопчиком, а Мейкен постарається досягти блискучих успіхів у науках. Нехай вона запам’ятає також, що ощадливість — запорука гідного й доброчесного життя. Маленька Каті не раз мучила кішку. Адже святий Ніколаас чує, як кричить кішка, коли її смикають за хвоста. Я вибачу Каті, якщо вона нині твердо затямить, що і найменші безсловесні істоти також мають здатність відчувати, тож їх не можна кривдити.
Перелякана Каті розплакалася, а святий чемно мовчав, поки її не заспокоїли.
— Тебе, Брооме, — продовжував він, — я попереджаю, що хлопчиків, які підсипають учительці нюхальний тютюн у грілку для ніг, одного чудового дня можуть упіймати, і ті неодмінно отримають прочухана…
Броом почервонів, витріщивши очі від величезного здивування.
— Але ти чудово навчаєшся, і я більше ні в чому тобі не дорікатиму… Ти, Ґендріку, минулої весни був найкращий на змаганнях у стрільбі з лука і влучив у самісінький центр мішені, хоча перед нею розгойдували пташку, щоб заважати тобі прицілюватися. Я належно оцінюю твої успіхи в спорті й гімнастичних вправах… Однак не раджу тобі брати участі ще й у перегонах на човнах, тому що в тебе залишається замало часу для шкільних занять… Лукреція і Гільда цієї ночі спатимуть спокійно. Вони добрі до людей, віддані своїм близьким, охоче й весело слухаються дорослих удома, і все це принесе їм щастя. Повідомляю, що я дуже задоволений всіма й кожним. Доброта, старанність, доброзичливість і ощадливість процвітали у вашій оселі. Тому благословляю вас, і нехай Новий рік застане вас усіх на шляху слухняності, мудрості й любові! Завтра ви знайдете вагоміші докази мого перебування серед вас. Прощавайте!
Не встиг він вимовити ці слова, як льодяники градом посипалися на полотняне простирадло, розстелене перед дверима. Почався загальний гармидер. Діти мало не падали один на одного, поспішаючи наповнити льодяниками свої кошики. Мати обережно притримувала малюка у цій штовханині, поки він не затиснув кілька льодяників у своїх пухких кулачках.
Тоді найсміливіший із хлопчиків підхопився і відчинив двері… Але марно заглядали діти до таємничої кімнати: святий Ніколаас зник безслідно.
Незабаром усі кинулися до іншої кімнати, де стояв стіл, накритий найтоншою білосніжною скатертиною. Тремтячи від збудження, діти поставили на нього по черевику. Двері замкнули міцно-преміцно, а ключ сховали в материній спальні. Потім усі перецілувалися, бажаючи один одному доброї ночі, урочистою сімейною процесією піднялися на верхній поверх, весело розпрощалися поблизу дверей своїх кімнат — і нарешті в будинку ван Глеків запанувала тиша.
А вранці наступного дня вся родина зібралася біля замкнених дверей. Двері урочисто відімкнули, відчинили — і що ж? Перед усіма постала картина, яка довела, що святий Ніколаас дотримується свого слова.
Кожний черевик був повний ущерть, і поруч з ним лежали строкаті купи всіляких речей… Стіл аж угинався під вантажем подарунків: ласощів, іграшок, книг і ще всякої всячини. Кожен, від дідуся до малюка, отримав подарунки.
Маленька Каті захоплено плескала в долоні, даючи собі обіцянку, що відтепер кішці не завдасть жодних прикрощів. Хендрік скакав по кімнаті, розмахуючи над головою чудовими луком і стрілами. Гільда радісно сміялася, відкриваючи малиновий футляр і виймаючи з нього блискуче намисто. Всі інші захлиналися від щастя, милуючись своїми скарбами і вигукуючи то «ох!», то «ах!» — точнісінько як ми, американці, торішнього Різдва.
Тримаючи в руках блискуче намисто й стосика книг, Гільда протиснулася до батьків і підставила їм своє осяйне личко для поцілунку. Погляд її очей був сповнений такої щирої ніжності, що мати нахилилась до неї і пошепки благословила.
— Я в захваті від цієї книги, дякую вам, тату! — промовила Гільда, доторкаючись підборіддям до верхньої книги в стосі. — Я читатиму її весь день.
— Так, люба, — сказав мейнгеєр ван Глек, — правильно зробиш: Якобові Катсу рівних немає. Якщо моя дочка завчить його «Моральні емблеми», нам із матір’ю нічому буде тебе навчати. Книга, яку ти тримаєш, — це і є «Емблеми», найкращий його твір. Вона прикрашена рідкісними гравюрами роботи ван дер Венне.
Слід сказати, що корінця цієї книги не було видно, і ніхто з присутніх ще не встиг її розгорнути. Тому важко пояснити, як міг мейнгеєр ван Глек здогадатися, яку книгу подарував його дочці святий Ніколаас. Дивно також, що святий якимсь чином роздобув речі, виготовлені старшими дітьми, і поклав їх на стіл, прикріпивши до них ярлички з іменами батьків, дідуся і бабусі. Але всі були занадто поглинені своїм щастям, аби помітити ці маленькі суперечності. Гільда зауважила захват, що завжди з’являвся на обличчі її батька, коли він говорив про Якоба Катса, тому вона поклала свої книги на стіл і смиренно приготувалася слухати.
