Вінні-Пух та його друзі - Милн Алан Александр (читать онлайн полную книгу txt) 📗

Одного разу, коли Крістофер Робін, Вінні-Пух та Паць сиділи рядком і вели тиху розмову, Крістофер Робін проковтнув те, що було в нього в роті, й сказав ніби між іншим:

– Чуєш, Пацику, а я сьогодні бачив Слонопотама.

– Що ж він робив? – спитав Паць.

– Та просто так, кудись слонопотамив,– відказав Крістофер Робін.– По-моєму, він мене не помітив.

– Колись і я з одним здибався,– сказав Паць.– І по-моєму, то був саме він. А може, й не він. Хтозна.

– І я одного якось бачив,– озвався Вінні-Пух, хоча сам собі подумав: "Цікаво, який же він є, отой Слонопотам?"

– От тільки рідко вони трапляються,– недбало зауважив Крістофер Робін.

– А надто зараз,– докинув Паць.

– А надто саме о цій порі року,– підтримав друзів Вінні-Пух.

Отак вони поговорили про се та про те, а тоді Пухові й Палеві настав час збиратися додому.

Вони пішли разом.

Спочатку, поки вони чалапали вузенькою стежкою, що в'юнилась понад Дрімучим Пралісом, обидва мовчали. Та коли вони підійшли до струмка і, підтримуючи один одного, по камінцях перебралися на той бік, а далі рушили лікоть у лікоть поміж зарослів вересу, між ними виникла така Глибокодумна Розмова:

– Розумієш, Пуше, як це цікаво! – казав Паць.

– Я й сам так подумав: дуже цікаво,– бубонів Вінні-Пух.

– Та знаєш, Пуше, треба поміркувати ще,– казав Паць.

– Твоя правда, Пацю, бо про це я на хвильку й забувся,– відповідав Вінні-Пух.

І ось саме тоді, коли вони наблизилися до Шести Сосен, Пух озирнувся довкола й, упевнившись, що їх ніхто не підслуховує, сказав глибоким урочистим голосом:

– Пацю, я щось надумав.

– Що ж ти надумав, Пуше?

– Я надумав зловити Слонопотама!

Сказавши це, Вінні-Пух кілька разів кивнув головою. Він чекав, що Паць скаже: "Ти що?", або "Що ти!", або "Пуше, не може бути!", або дасть іншу корисну пораду, проте Паць не сказав нічого.

Щиро кажучи, Пацеві було трохи прикро, що не йому першому стрельнула в голову така чудова думка.

– Я хочу спіймати його в пастку,– сказав Пух, хвильку почекавши.– Це мусить бути дуже хитра пастка, і коли б ти, Пацику, мені допоміг...

– Пуше,– сказав Паць, ураз повеселівши, і знову відчув себе цілком щасливим,– ти мій друг, і я тобі допоможу.

А далі він сказав:

– А як ми це зробимо?

І Пух сказав:

– Ось у цьому і вся штука – як ?

І вони сіли, щоб разом обміркувати все до дрібниць.

Перше, до чого додумався Пух,– це викопати Глибоченну Яму, а потім Слонопотам піде гуляти і впаде в цю Яму, а вони...

– Чого? – спитав Паць.

– Що – чого? – спитав Пух.

– Чого він туди впаде?

Пух почухав лапкою кінчик носа і сказав, що дуже просто – ну, піде Слонопотам гуляти, почне наспівувати пісеньку та поглядати на небо, чи не збирається там на дощ, от і не помітить Глибоченної Ями, поки не звалиться в неї, а тоді вже буде пізно!

Паць сказав, що це, безперечно, дуже хитра пастка. Та що, коли дощ уже йтиме?

Пух знову почухав кінчик носа і сказав, що, коли дощ уже йтиме, Слонопотам може подивитися на небо, аби дізнатися, чи скоро він ущухне,– от він знов-таки й не помітить Глибоченної Ями, поки не беркицьнеться в неї!.. А тоді вже буде пізно!

Паць сказав, що тепер усе зрозуміло і, на його думку, це просто-таки Найхитріша Пастка.

Пухові наче медом губи помазали, так йому стало приємно від похвали товариша. І він відчув, ніби Слонопотама все одно що вже спіймано.

Треба було тільки обдумати ще одну річ: де саме викопати ту Глибоченну Яму?

Паць сказав, що найліпше викопати яму перед самісіньким носом Слонопотама, якраз перед тим, коли він у неї беркицьнеться!

– Але ж він тоді побачить, як ми її будемо копати,– сказав Пух.

– Не побачить! Адже він дивитиметься на небо!

– А раптом він для чогось зиркне вниз?– сказав Пух.– І про все здогадається...

Він надовго задумався і врешті зажурено мовив:

– Не так усе це просто, як спершу гадалося. Мабуть, через те Слонопотами і попадаються так рідко...

– Мабуть, тому,– сказав Паць.

Вони зітхнули й підвелися. Тоді повитягали один з одного трохи колючок і знов посідали. І весь цей час Пух бубонів: "От коли б я вмів по-справжньому думати!"

Вінні глибоко вірив, що Слонопотама зловити можна, тільки треба, щоб сам ловець мав у своїй голові справжній розум, а не соснову тирсу... .

– Уяви собі,– звернувся він до Паця,– ніби ти намірився зловити мене. Як би ти це зробив?

– Ну, – сказав Паць, – я зробив би так: викопав би яму, поставив туди горщика з медом, а ти почув би запах меду, поліз у яму, а я...

– Щира правда, я поліз би по мед і в яму,– схвильовано сказав Пух,– тільки дуже обережно, щоб не забитися, і взяв би горщика і спершу облизав самі тільки вінця, немовби там уже немає меду. А далі, розумієш, відійшов би трохи набік і подумав трішки, а далі повернувся б і став лизати із самої середини горщика, а далі...

– Ну, годі, годі, заспокойся. Головне – ти був би в пастці, і я б тебе зловив. Так от, перш за все треба подумати: що люблять Слонопотами? По-моєму, жолуді, га? А в нас зараз багато... Пуше, та ж прокинься нарешті!

Пух, який тим часом поринув у солодкі мрії про мед, від несподіванки аж підскочив на місці і заявив, що мед принадливіший за жолуді. Паць був іншої думки, і вони мало не посварилися, та Паць вчасно змикитив, що коли вони кластимуть у пастку жолуді, то ці жолуді доведеться збирати йому, Пацеві, а коли вони порішать на меді, то Пухові буде зовсім неважко принести мед із власного буфета. Через те він сказав: "Гаразд, нехай буде мед!" саме в ту мить, коли Пух подумав так само і зібрався було промовити: "Гаразд, нехай будуть жолуді!"

– Мед, то й мед,– повторив для певності Паць і наморщив чоло, ніби з цим уже покінчено.– Я копатиму яму, а ти – гайда по мед.

– Згода,– сказав Пух і перевальцем почвалав лісовою стежкою.

Прийшовши додому, він підсунув до буфета стілець, видерся на нього і взяв з горішньої полиці великий-превеликий глек із медом. На глекові було написано "МЕТ", та щоб не лишалося ніяких сумнівів, Вінні-Пух зняв із нього паперову покришку й зазирнув усередину. Там справді було щось дуже схоже на мед!