Горохове чудо - Харчук Борис (бесплатные книги полный формат TXT) 📗
Діана й не писнула. Як у цей час їй бракувало мами, яка б гавкнула своїм гучним голосом, гавкнула з риком, відігнавши дівчинку.
Марта сиділа навпочіпки. Рука простягнута. Ось-ось вхопить цуценя за карк, витягне на світ. Чого йому скніти за горщиком? Бажання вхопити й потягти було таке нестримне, що дівчинці відняло мову. Адже вона й не думала чинити щось погане. Тільки взяти на руки, тільки тулити до грудей, тільки пестити!
— Дурненька, — вмовляла Діану, і рука опускалася. Що їй ухопити за ті сторчма вуха, як хапала, наприклад, кроликів?
Але дівчинка не встигла опустити руки. Звірятко ввинулося за горщиком, завернуло свою мордочку й показало біленькі ікла.
— А то що ти тут робиш? — налякала Марту бабуся.
Дівчинка не знала, що їй відповісти.
— Воно мале, а ти дівка. Тебе пориває його мучити? Ходімо, винесеш йому ліпше молока. Свого нема, але для цуценяти ми вже постараємося.
— Де те молоко? — різко спитала дівчинка. Сердилася на бабусю, яка так невчасно відігнала її від Діани. Вона витягла б сіреньку з-за горщика. Хіба не краще годувати її на веранді, ніж нести молоко сюди, у той підсліпуватий гараж-комірчину?
Бабуся не здивувалася, що цуценя видерлося з ящика з-під яблук.
— Шукає маму… Мале… — сказала вона.
Почувши це, Марта випурхнула, помчала на веранду. Принести чимскоріше молока: Діана полизувала їй пальці — шукала маму. Як же вона сама не здогадалася, що треба принести молока?
Повна тарілочка стояла на кухонному столику. Дівчинка взяла її обіруч і швидко, боячись розхлюпати хоч крапельку, понесла. Вже уявляла собі, як поставить молоко, як Діана смакуватиме його, а вона стане собі й дивитиметься. Діана нап’ється молока, відразу піде до рук, вони подружаться і цілий день будуть разом. Ніхто їх водою не розіллє!
Дівчинка обережно поставила тарілку, покликала:
— На, на… — Але сірий клубочок сидів за горщиком, і не було видно гостреньких вух.
Вона підсунула тарілку ближче, то відходила, то знову підходила до неї, упадала коло Діани, називаючи її ласкавими словами: маленька, сіренька, миленька. Цуценя мовби й не чуло. А вона не мала зваги до нього доторкнутися.
Дівчинка засумувала. Чому Діана така відлюдькувата? Якби не бабуся, ткнула б силоміць її мордочкою у тарілку!
День для неї — не день. Так-сяк умилася, швидко розчесалася, а сніданок не ліз до горла.
— Нікуди те цуценя не втече! — сердилася бабуся. — Не набридай йому.
А вона крутнеться сюди, крутнеться туди — і до гаража. Молоко в тарілочці нечіпане.
Марта вирішила заглядати нечутно, підкрадатися навшпиньках. Підкрадалася багато разів. Дуже зраділа, коли нарешті побачила, що Діана виповзла й наближається до молока. Але помітивши дівчинку, звірятко миттю шмигнуло у свій куток.
Марта нечутно відійшла від дверей і не знала, що робити. Їй здавалося, що Діана так і не схоче пити молоко, помре з голоду, тому набридала бабусі: «Бабусю, зробімо соску!..» А бабуся лише всміхалася. Дівчинка купалася у ставку, обідала, а Діана й не брала молока в рот.
«Ну, якщо ти така, то я й не загляну до тебе!» — вирішила Марта. Їй важко було б утриматися, але бабуся забрала внуку з собою на город. Серед буйних грядок пахло кропом, вилежуючись, росли гарбузи. Там вони з бабусею пололи до вечора.
Втомлена, напечена сонцем, у косинці, як зів’ялий лопух, дівчинка непевно підступила до гаража. Тарілка була порожня. Діана не сховалася у куток. Простягла передні лапки, вклала на них свою голову. Очі заплющені, а вуха все одно стирчать. Мабуть, щойно пообідала й заснула.
Марта підкрадалася, час від часу спиняючись. Вона легко присіла і ще легше хотіла торкнутися до насторожених вушок. Діана якраз солодко примружила очі. Може, їй щось снилося? Дівчинка так і не торкнулася її вух, не погладила, хоч пальці аж тремтіли. Вона хапнула тарілку, а Діана, прокинувшись, скоком відплигнула за горщик.
«Десь-то я зла і недобра», — подумала про себе дівчинка.
Вона знову принесла молоко, поставила й нишком вийшла. Гірким здавався цей день. Їй не спалося.
«Ну чому, чому собачка мене боїться? — снувалося у голові.— Я ж назвала її таким гарним ім’ям — Діана! Хто ще так її назвав би, а вона не хоче іти до мене».
Бабуся сказала Марті, що собаки — мудрі, вони відразу відчувають, чи людина добра, чи зла. Це й мучило дівчинку. Вона ще мало прожила, ніби нікому ніякого зла не заподіяла. Ні тут, у бабусі, куди приїхала на канікули, ні у великому місті, де мешкала. Лежачи в ліжку, згадувала, кому й де сказала недобре слово, коли кого й де не послухала, і думала, що буде кращою, що нікого ніколи не образить, тільки б Діана признала її і не боялася…
Вона підклала руку собі під голову, склавши долоню човником. Пальці торкалися обличчя, ті самі пальці, які полизувала Діана. Від єдиної цієї згадки стало тепліше. Теплий сон обняв Марту.
А Діана не спала. У вечірній тиші, у комірній темряві пахло молоко. Вона ще не зголодніла, але п’янкий і солодкий дух молока бентежив її. Ніздрі роздмухувалися. Цей запах, очевидно, нагадував їй матір — стару вівчарку, малих братиків і сестричок, з якими вона розлучилася й більше ніколи не побачиться.
Діанині ніздрі, крім духу молока, вловлювали й інші запахи, ще чужі й не знані їй. Вона вдихала їх заразом із свіжістю молока.
Вибралася з кутка, донюшкувала до блюдечка, лизнула язичком і покинула. Підняла носика: так багато різних запахів! Почеберяла під стіл, нюхнула відро і зупинилася. Нюхнула бак і теж спинилася. І ходила під лавами, вузькими проходами поміж безліччю речей, усе обнюшковуючи, вбираючи в себе дух комірчини-гаража. Та куди б і до чого не підповзала, запах молока виманював її. Вона випила його і вилизала тарілку.
Дівчинка прокинулася вранці до сходу сонця. Схопилася з ліжка — як там Діана? Босоніж пролопотіла східцями.
Бабуся кришила гичку, а цуценя походжало, крутячись біля неї.
Марті здалося дивним, що Діана не боїться бабусі. Дівчинка метнулася вхопити собачку, нести собі в ліжко, але вона, блиснувши на Марту очима, відразу втекла в куток.
Дівчинка побігла по молоко. Несла, Діана знов крутилася коло бабусі. Марта до неї з молоком, а вона — за горщик.
І новий день починався, як учорашній. Правда, цуценя не могло довго відсиджуватися у кутку. Наодинці випило молоко, наодинці походжало гаражем, але приходила Марта чи з’являвся хтось із сусідів, воно зникало, ховаючись за горщик. Дівчинка не могла його нікому показати й похвалитися.
Так було до обіду. В обід Марта знову принесла молока. Не покликала Діану, навіть не обізвалася до неї. Поставила тарілку, а сама причаїлася за дверима.
Діана подумала, що Марти нема. Молоко дуже пахло, й цуценя накинулося на нього.
Дівчинка пронизливим оком спостерігала крізь шпарочку, як вправно і квапно працює рожевий язичок. Здається, що він лише полизуе, а тим часом молока стає усе менше й менше. Вже воно на самісінькому денці.
«Ласунка!» — подумала Марта і виступила з-за дверей.
— Діано… — покликала тихо й ласкаво.
Цуценя нашорошило вуха, підняло очі, але не втікало. Змірявши дівчинку знизу й догори, згори й донизу, облизалося, ще раз глянуло на неї і нахилилося до тарілки. Там ще було молоко. Швидко впоралося з ним, а тоді повільно стало облизувати тарілку. Гляне на дівчинку й лизне язичком, знову гляне і знову лизне. А коли вилизало тарілку, наче вимивши, узяло її в лапки. Тарілка й перевернулася. Цуценя спробувало гризонути її — не гризеться. Йому хотілося гратися.
Дівчинка обережно взялася за край тарілки, обережно потягла до себе. Вони не могли поділити тарілку, не віддавали її одне одному.
— Віддай, — казала Марта.
— Гр-р-р… — відказувала Діана.
Дівчинка намагалася міцніше втримувати тарілку. Діана вчепилася у неї лапами, зубами, потягла й перекинулася. Але їй не вдалося видерти тарілку. Підхопившись, кинулася до неї. Дівчинка випустила її, і звірятко, забувши про тарілку, шуснуло дівчинці в руки. Воно заривалося в Мартині долоні мовби хотіло сховатися, знайшовши в них найтепліший затишок.
