Как котенок Правду искал - Крихели Ангелина (читать бесплатно полные книги txt) 📗
раптом поряд хтось зойкнув.
Він і сам злякався і відскочив убік, уважно дивлячись на пеньок. Звідти
на нього дивилися великі очі, приховані безліччю гострих голок.
«Їжачок!» - радісно подумало кошеня, згадуючи, що бачило такого ж
на картинках в розумних книжках Івана.
- Здрастуйте, дядьку Їжак! - ввічливо промуркотів Мурзик.
Їжак посміхнувся йому у відповідь і теж привітався.
- Ти як, такий маленький, в лісі опинився? - запитав Їжак. - Адже скоро
сутенітиме. Малюкам не варто без батьків в ліс так пізно рушати.
- Мій друг Ваня потрапив у халепу, - безхитрісно розповіло кошеня. -
Щоб його виручити, мені потрібно Правду знайти. І тоді його мама більше не
сумуватиме. Мама-кішка сказала, що люди Правду бояться і тому навряд чи
самі відшукають. А Вода в ставку сказала - Правда прекрасна. Я запитав
дідуся Бора, де мені Правду відшукати, і він відправив мене до Синиці. А вже
Синичка - до вас.
Їжак уважно вислухав його, поважно кивнув і сказав:
- Більше мене знає Білочка. Я-то все по землі ходжу. А вона і по землі
ходить, і по деревах скаче. Їй звідти видніше. Білочку ти знайдеш в дуплі,
там вона свої горішки ховає від чужих очей, запаси на зиму робить.
- Дякую вам, дядечку Їжак! - подякував котик і почимчикував далі в ліс,
навіть і не знаючи, куди йому йти і де Білочку шукати, яка знає, де Правда
ховається.
Маленькому Мурзику здавалося, що йде він дуже довго, тоді як
насправді пройшло не більше однієї години. Кошеня злякано озиралося в
лісі, де ставало дедалі темніше, коли почуло грізне:
- Ух! Ух!
Кошеня перелякано вигнуло спинку і позадкувало до дерева, як
раптом побачило просто перед собою великого Філіна.
- З-здрастуй, дядечку Філіне! - заїкаючись від переляку, вимовив
Мурзик, помалу випрямляючи спину. Щось підказувало йому, що лякатися
нема чого.
Філін уважно подивився на кошеня перш, ніж привітатися. А потім
сказав:
- Ти чого це так пізно один в лісі гуляєш?
- А я не гуляю, дядечку Філіне, я Правду шукаю, - відповіло кошеня.
- Правду кажеш? Що ж, Правду шукати - справа хороша, шляхетна, -
величаво кивнув Філін.
- Дядько Їжак порадив мені звернутися по допомогу до Білки.
- Вірно він тобі підказав. Чекай тут, нікуди не йди. А я зараз повернуся.
Філін розкрив свої величезні крила, змахнув ними, злітаючи в небо, і
зник з поля зору. Кошеня розгублено дивилося йому вслід, намагаючись
відшукати великого мудрого птаха, але не бачило нічого, крім темного неба
над верхівками старих сосен. Він присів біля дерева і став слухняно чекати.
Невдовзі Філін повернувся: він спікірував вниз, плавно змахуючи
крилами, біля самої землі склав їх уздовж міцного тіла і впевнено
приземлився. А з дерева долинув гомін голосів, і вже в наступний момент
вниз - одне за одним - спустилися маленькі білченята, а слідом - їх мама
Білка. Білченята весело щебетали, розглядаючи кошеня і ховаючись за
старим Філіном.
Кошеня замилувалося кумедними китицями на їхніх вушках,
золотавим хутром і величезними пухнастими хвостами. Мурзик мимоволі
змахнув своїм хвостиком, щоб краще його бачити, і зажурився, що у нього
самого немає такого пухнастого хвоста. Білка пройшла повз своїх малюків,
кожному приділивши увагу, і звернулася до кошеняти.
- Кажуть, заради друга ти мужньо вирушив в густий і темний ліс, щоб
відшукати Правду... - заговорила Білка.
Кошеня несміливо кивнуло, стоячи перед двома дорослими і цілим
виводком грайливих білченят.
Білка посміхнулася кошеняті підбадьорливо.
- Навіщо ж твоєму другові знадобилася Правда? - запитала вона
маленького Мурзика.
- Тітко Білко, мій друг Іванко потрапив в халепу. Його мама
засмутилася через розбиту вазу, і йому дуже потрібно повернути їй гарний
настрій. Він сказав, що Правда допомогла б йому. А я почув це і вирушив її
шукати. Дорогою я зустрів курча і каченя, добру Воду зі ставка, старого
дідуся Бора, Синичку та Їжака. А потім Філін полетів за вами, тому що всі
говорять, що ви точно знаєте, де знайти Боровичка-Лісовичка, який знає, де
Правду шукати, - торохтіло кошеня на одному подиху.
- Що ж, - поважно відповіла йому Білка, - повернути Іванковій мамі
гарний настрій - справа варта уваги та сил. І Правду шукати - намір гарний. Я
допоможу тобі.
Білка свиснула щосили, так що кошеня навіть прикрило вушка
лапками. Свист обірвався, але нічого навкруги не відбувалося. Кошеня стало
озиратися. А білченята примчали під мамин захист. Вона обійняла їх усіх,
притуляючи до себе. І тут почулося важке:
- Уф-уф-уф...
Котик теж притулився до Білки злякано, дивлячись в той бік, звідки
линув звук. А за хвилину з-за дерев до них вийшов маленький ведмідь. Він
важко сопів, намагаючись віддихатися від швидкого бігу. Сповільнюючи
кроки, Потапич-молодший підійшов до Білки.
- Здрастуйте, тіточко Білко! Почув, що ви мене кличете, і примчав, -
сопіло ведмежа.
Білка махнула білченятам лапкою, і вони миттю помчали на дерево. І
вже звідти, з гілки, спостерігали за тим, що відбувається внизу, помахуючи
величезними пухнастими хвостами і нагостривши вушка з кумедними
золотистими китичками. Одне білченя постійно гризло горішки і було
найпухкішим з усіх. Друге ні секунди не могло сидіти на місці і було
худеньким і рухливим, третє - завжди нагострювало вушка і чуло краще за
інших. А двоє інших білченят завжди тулились ближче до мами в пошуках
тепла і захисту, тому що були наймолодшими.
- Все правильно ти зробив, маленький Потапичу, - відповіла Білка
ведмежаті. – Маленькому котику потрібна твоя допомога. Відведи його до
Боровичка-Лісовичка.
- Добре, - пихнуло ведмежа, і підставило свою спину кошеняті. Мурзик
нерішуче простягнув лапку і одразу ж боязко відсмикнув її. Але він ні на
хвилину не забував, що йому неодмінно потрібно допомогти другові. Тому
виліз на спину ведмедика і, попрощавшись з усіма, вони вирушили в дорогу.
Ведмедик пробирався лісом, а над їхніми головами небо, ніби теж бажаючи
допомогти малюкам, розкидало зірки-лампочки, висвітлюючи дорогу.
Кошеня сонно позіхало, і кілька разів навіть згорталося клубочком на
спині ведмедика, але трималося, забороняючи собі спати. І його терпіння і
наполегливість не були марними. Просто перед кошеням і ведмежам
стелилася галявина, повна вогників, що виблискували в темряві. Маленький
Потапич допоміг кошеняті спуститися зі спини.
- Ми прийшли вже, - промовив ведмедик. - Тут знайдеш Боровичка.
Але пильнуй, старий хитрий. Будь обережний. А мені до мами час вертатись,
бо вона хвилюватиметься, якщо не повернусь вчасно.
- Спасибі тобі, ведмедику, - сказав котик на прощання, і ведмедик
попрямував додому, в густий і темний ліс. А Мурзик присоромлено подумав,
що, напевно, і його мама-кішка зараз хвилюється, куди поділося її кошеня.
Але він був упевнений, що мама-кішка неодмінно зрозуміє його, коли
дізнається, що йому вдалося знайти Правду.
Поки ж він захоплено обводив поглядом блискучу галявину,
намагаючись устежити за світлячками, але щоразу не встигав за їх
пересуваннями.
- Здрастуйте, світлячки! - сказало кошеня, і йому відповів цілий хор
голосів.
- Здрастуй, кошеня!
- Я шукаю Боровичка-Лісовичка. Мені дуже потрібно другові
допомогти, - пояснив Мурзик, сідаючи коло величезного гриба з широким
коричневим капелюшком, який цілком міг би бути кошеняті парасолькою,
якби раптом пішов дощ. Але, на щастя, дощу не було. А ось гриб виявився
непростим. Тому що, коли кошеня замовчало, гриб несподівано відкрив очі,
повернувшись до кошеняти обличчям, і випростався. Виявилося, що це і не
