Улюбленець слави - Кері Джойс (читать книги бесплатно полностью без регистрации сокращений TXT) 📗
Том шаленів ще дужче за Честера. Він увесь час поривався з місця й кидав у натовп образливі лайки типу «наволоч» та «свинота». Я й не уявляла, що він може дійти до такого шалу і збудження. Подумати лишень — ці людці насмілились образити велику людину — його батька!
На щастя, у загальній бучі ніхто не міг уторопати, що саме кричить Том,— натовп скаженів, люди свистіли, вищали й билися між собою. Коли машина нарешті рушила з місця (поліцейським вдалося розчистити вузенький проїзд), котрийсь парубійко (з вигляду фермер, що приїхав до міста в справах; серед фермерів, що жили на долині, траплялися страшенні фанатики!) вчепився за кермо. Том не витримав, вискочив з машини і накинувся на того парубійка; змушений захищатися, той відпустив кермо, водій натиснув на газ, і машина рвонулася вперед. Втративши рівновагу, Честер упав просто на мене, а Том залишився серед натовпу.
Хоч я дуже тривожилась за Тома, мені відразу полегшало, коли ми довезли Честера до готелю, де нам довелося зняти з себе все до нитки й відмиватися у ванні.
Честер майже не постраждав, лише на щоці темнів чималий синець,— але він так лютував, що я побоювалася за його здоров'я. Він бігав по кімнаті й кричав, як це все неймовірно: «Після двадцяти років! Після всього, що я для них зробив!» Його надзвичайно вразила міра людської ницості:
— Ці запитання! А свист на фабриці! І це люди, які мають бути нам вдячними за страховку по безробіттю! Неймовірно! Але провокація на базарі — це й зовсім вже ризиковане! Звідки вони понабирали цих хуліганів? Ти завважила, як реагувало на них місцеве населення? Ні, тарбітонці тут не винні. Хочу сподіватися, що ця недотепна блискуча вигадка консерваторів подвоїть число моїх виборців.
Ця думка дуже мене втішила,— мене, а потім і Тома, якого поліція невдовзі привезла до готелю цілого й майже неушкодженого, за винятком підбитого ока. Тепер уся сцена на площі здавалася йому всього-на-всього кумедною, і він улаштував нам чудову виставу, розігравши бійку з фермером, який забрав собі в голову, що Честер — антихрист.
Мабуть, політики та їхні сім'ї, ошелешені несподіваним провалом на виборах, мають вельми комічний вигляд, але мені годі й передати, яке було наше збентеження, коли того ж вечора у вітальні мера нам оголосили результати голосування, і виявилось, що Честера завалили. Я нічого не відчула, навіть обурення. Мій мозок просто відмовлявся будь-що розуміти, а Честер не вірив власним вухам. Він почервонів, аж посинів, зірвав з себе комірець (він носив високі комірці з широкими вилогами), відкашлявся й висловив припущення: можливо, не всі ще виборчі скриньки відкрито; а коли його почали переконувати, що всі бюлетені підраховано, зажадав перелічити голоси. Але тоді його довірений пояснив, що консерватори перемогли більшістю у триста голосів і що повторна арифметика однаково не змінить кінцевого результату.
Бутем, виступивши наперед, заявив, що, врешті-решт, зрадили нас наші ж колишні прибічники, і назвав ці вибори найганебнішими з усіх, які будь-коли відбувалися, задавши цим виступом тон. Селлі сказала своїм рівним голосом, що Честер одержав моральну перемогу, а Том,— що все це просто мерзенний шантаж.
Честер, трохи прийшовши до пам'яті, широким жестом загорнув поли пальта (він робив так завжди, перш ніж почати промову) і сказав:
— Авжеж, зрозуміло. Змова очевидна. Яка ганьба! Та лихо не без добра — країна нарешті прочумається від летаргії! Люди зрозуміють, що час покласти край цьому неподобству, доки не пізно, інакше нас чекає дискредитація самої ідеї демократичного правління.
І тоді ми всі,— і його довірений, і весь комітет,— наввипередки один перед одним почали переконувати його, що цю поразку Честерові дарувало саме небо, щоб він міг нарешті перепочити, доки партія підшукає йому добрячу, надійну округу подалі від Тарбітона, котрий ніколи не був гідний такого депутата.
Здається, ми всі зрозуміли, що він вражений і розгублений куди дужче, ніж це показує, і, знаю, побоювались, коли б часом він себе не зрадив і не бовкнув при людях чогось зайвого. Проте, хвалити бога, навіть після такої несподіваної і страшної катастрофи політичне чуття його не підвело. Коли мер приїхав до нас із своїм співчуттям, Честер, видушивши із себе усміх, тепло подякував йому за гостинність і чуйність, ще й підкреслив при цьому, що вибори були бездоганно чесні. Виголосивши коротеньку промову з балкона магістрату, він привітав обидві сторони з чесною боротьбою і лише поскаржився на розкол серед лібералів, небезпечний для справи свободи.
Але зітхнули ми з полегкістю тільки після того, як наш водій провів машину крізь густий натовп, і нам пощастило відвезти Честера у затишний готель.
Ми потрапили до готелю саме вчасно, бо Честер уже зовсім знемігся,— Томові й Селлі довелося мало не на руках нести його нагору сходами; і коли Бутем простягнув йому пляшку міцного бренді, Честер без зайвих балачок перехилив повний келишок. Потім, помітивши мене, він потис мені руку і промимрив щось про необхідність спокою. Всю фразу важко було розібрати, але, почувши знайомі слова, я зрозуміла, що йому хочеться подати свою вимушену відставку як відпочинок на вимогу лікарів. Державні діячі, які опинилися за дверима парламенту,— це ті ж актори, що зійшли зі сцени, і я сказала:
— Так-так, нарешті ми справді відпочинемо.
Я знала, що він справді потребує тривалого відпочинку. Але тоді я ще не усвідомлювала, як важко він хворий. І лише наступного дня, коли прокинулась о шостій ранку (а лягли ми десь о четвертій!) від жаского сну і побачила, що він ходить по кімнаті, розмовляючи сам із собою, я до кінця втямила його стан.
107
Тільки-но починало світати, у кімнаті висів зелений серпанок, і всі меблі здавалися холодними й неправдоподібними, якими вони, очевидно, бувають завжди в таку ранню годину, коли ми їх не бачимо. Честер також скидався на бліду мару, і спершу мені здалося, що це винні сонячні промені, які визеленили меблі.
— Честере, любий,— сказала я йому,— гляди, не застудися, ти ж знаєш, тобі не можна,— в середу у тебе серйозний виступ.
Однак він тільки пильно поглянув на мене й кинув:
— Ет, що ті виступи...
— Але ж ти збирався, Честере, виступити з підсумковою промовою,— перед тим, як ми поїдемо у відпустку, щоб уже на перших додаткових виборах почати все спочатку.
— Так, я, звісно, міг би повернутися до парламенту, але навіщо?
— Ти їм потрібен.
— Ні, я приходжу до висновку, що вся наша країна — згори до низу — прогнила. Мали рацію ті, хто застерігав нас: переможемо ми чи програємо війну, вона все одно скалічить наші тіла й душі.
— Ти просто втомився, Честере. Мабуть, так і не заснув сьогодні? Треба було випити снодійне.
— На біса мені твоє снодійне,— якщо я не можу заснути, то вже, значить, не можу.
Він насилу стояв на ногах і був такий старий і немічний, що я злякалась, коли б він і справді не накликав сам на себе якої болячки.
Я підвелася, щоб умовити його лягти в ліжко. Та варто мені було взяти його за руку, як він ураз ніби з ланцюга зірвався. Пальнув у мене лютим поглядом і відрізав:
— Облиш свої штучки! Я не дитина й не хворий. Ні, тут усе прогнило до кореня, і в нас — теж.
— Ти про що це?
— Ми боїмося правди. Боїмося бути чесними одне перед одним.
— Але чим я завинила? (Завжди, кажучи «ми», Честер мав на увазі мене).
— Ти переконана, що мені кінець. І хочеш мене втихомирити. Ніби в усьому згодна зі мною, а насправді не віриш жодному моєму слову. Для тебе все це тільки гра — на зразок отих Томових реприз, коли він бере на глузи уряд. Ти гадаєш, що я мелю нісенітниці, як і належить не переобраному міністрові. Ми вже багато років поспіль брешемо одне одному. Всюди брехня.
І він кинув мені звинувачення в тому, що я, «як завжди», приховую від нього правду.
Звичайно, Честерова «служба інформації» вчасно донесла йому, що Том не випадково ввів у свою програму шаржі на міністрів, на їхні виступи від час мирної конференції (до речі, блискучий номер, публіка завжди приймала його на біс), і мене вразила гіркота, з якою Честер це сказав.
