Таємниця Крилатого Змія - Дюшато Рене (читать книги онлайн без регистрации .txt) 📗
— Ти чув, Бурлаче?
— Що чув, В’юне?
— Оті панії зараз сказали, що ми добре виховані. А бідний П’єро все дорікав нам, ніби ми нездатні удавати з себе буржуїв!
— Найшов чим хвалитися. Ти от краще подумай, як визволити з в’язниці П’єро, тоді й пишайся. Хоч принаймні взнав, де вона?
— А ти думав, я даремно цвенькав цілий ранок з тютюнником? Тюрма за три або чотири кілометри звідси.
Раптом десь удалині розляглося пронизливе виття сирени. Відпочиваючі схвилювалися: що то має значити.
— Кажу вам, це пожежа, — авторитетно заявила пані Дювіньйон.
— Але диму щось не видно, — висловила сумнів якась дівчина.
— Це, звичайно, пожежа, — погодилася майорша. — Що ж інше могло статися в таку спеку, я вас питаю? Коли б отих страшних хуліганів і злочинців підсмажили живцем, то ми б зітхнули з полегшенням. Погане зілля треба виривати з корінням. Це сусідство псує нам весь відпочинок!
Пляжники побачили майора, і їм нетерпеливилося розпитати. Той їхав з ранкової прогулянки на своїй чудернацькій машині, що скидалася на триколісний велосипед, індіанську пірогу і машинку до стрижки волосся заразом. Автомобіль зробив сам майор і назвав його “Мадлон”. Вже десять років всі глузували з цього страховища і ніхто не наважувався скористатися з послуг пана Муфлона і його машини, що викликала захоплення у хлопчаків і собак із навколишніх селищ. Майор засапався і тремтів од збудження.
— Розумієте, повертаюся я з Кіберона на моїй славній “Мадлон”, — почав він, — і раптом помічаю біля каторжної тюрми незвичайне пожвавлення. Уявіть собі…
— Це пожежа? — спитала пані Дювіньйон.
— Еге! Коли б це пожежа… Там справжній бунт! Брама відчинена, а малі шибеники розбіглися навсібіч. На жаль, при мені не було зброї. Бо, запевняю вас, я б обов’язково підстрелив кого-небудь із цих кролів. Лише дякуючи моїй “Мадлон”, я втік од них. Це тільки моя “Мадлон”…
Майор почав розповідати про технічні переваги свого виплоду, та його враз перебили.
— Це жахливо! — обурювалась пані Дювіньйон. — Ці волоцюги можуть викрасти мою маленьку, бідну Ірен!
— Мій Едгар врятує її, — гордо запевнила майорша.
До гурту наблизився пан Дювіньйон, сухорлявий, похмурий, з грубим обличчям.
Жандарми з Кіберона та навколишніх селищ невдовзі будуть тут і придушать бунт, сказав він. Але поки прибуде кінна сторожа, злочинці можуть наробити лиха. Треба, щоб всі чоловіки озброїлися і перетяли дорогу бунтівникам.
Пан Дювіньйон виявився чудовим організатором… Менш ніж за півгодини разом із майором він сформував невеличкий загін, озброєний мисливськими рушницями. Натовп цікавих посунув слідом за “хоробрими добровольцями”. Серед них були В’юн та Бурлака, що сподівалися врятувати свого друга.
ПОЛЮВАННЯ НА ДІТЕЙ
Опинившись за брамою, П’єро дременув світ за очі. Він чув, як стукотять дерев’яні черевики по кам’яній дорозі, бачив, як поряд із ним бігли діти в синіх тюремних куртках. Що чекало їх попереду, хлопець не знав.
За поворотом втікачі побачили зелене поле буряків і накинулися на них, мов сарана. Цей корм для худоби здався зголоднілим дітям делікатесом.
За кілька хвилин утікачі знову рушили в дорогу. Сівши перепочити біля рівчака, П’єро помітив поруч худорлявого хлопця років чотирнадцяти.
— Смачні буряки, правда? — спитав той і кинув: — Мене звуть Гробак, це моє прізвисько. Ти мене не знаєш, бо ще новачок.
— Це правда, я тут первак. Ще не встиг засидітися у в’язниці. Бо інакше б я збожеволів… Ти знаєш цей край?
Гробак вже третій рік сидів у Пентьєврі.
— Цей край, — як би тобі краще. пояснити, — скидається на тенісну ракетку, в’язниця наша міститься там, де ручка, а ми зараз біжимо до битки. Навкруги — море, ліворуч — піщаний пляж, праворуч — неприступні скелі і відлюдна місцевість.
— Але в такому разі нас обов’язково зловлять. Рано чи пізно з континенту прибудуть жандарми, вони перетнуть шлях в тому місці, що ти звеш ручкою ракетки, і ми опинимося у пастці. Нам треба зараз же повернути назад і спробувати перейти перешийок біля Пентьєвра!
Гробак погодився з П’єро, але заспокоїв, що зараз нічого боятись, бо наглядачі надійно замкнені. Телефонний дріт перерізано, і мине багато часу, поки повідомлять жандармів.
Саме в цю мить завила сирена у в’язниці. Як потім виявилося, одному вартовому пощастило сховатися у льоху, і, коли в’язні розбіглися, він виліз із своєї схованки і визволив усіх наглядачів. Негайно вдарили на сполох, полагодили телефонну лінію.
— Біжімо, у нас немає часу!
Хлопці кинулися до скель. Вони були вже далеко від в’язниці і піднімалися на вершину пасма.
Хоч день був сонячний і погожий, але море з гуркотом билося об прибережне каміння, і повітря гуло від цих ударів. Гробак мусив кричати, щоб його почув П’єро.
— За п’ять хвилин ми вийдемо до пляжу Пентьєвра. Він одразу ж за цим пагорбом!
Втікачі були якраз позаду горбів, за якими чигали пляжники. Вони уважно стежили за скелястим пасмом. Майор озброївся карабіном великого калібру, з яким полював на хижаків у Конго. Підбадьорений присутністю інших відпочиваючих і розлючений тим, що його так настрахали втікачі біля в’язниці, майор тільки й думав про помсту. Біля нього, серед натовпу цікавих, стояли В’юн та Бурлака.
— Ну, стривайте! Першого-ліпшого застрелю, мов собаку, — бубонів собі у вуса майор. — Слава богу, досвід маю. Ще в Конго…
— Ви не зробите цього, — промовив В’юн, — подумайте, адже це беззахисні діти…
— Тут, пане, нема беззахисних дітей. Карних злочинців, тварюк каторжних можна вбивати... Годі сперечатися!
Вражені люттю старого дурня, В’юн та Бурлака мовчки стали неподалік. Майор уважно придивлявся до скелі, за якою ховалися Гробак і П’єро.
Все сталося несподівано й швидко. Побачивши очікувану дичину, майор приклав до плеча рушницю. За двісті метрів од нього на вершині скелястого берега показалися дві дитячі постаті. Розітнувся перший постріл. Один із нещасних поточився і впав на землю. Майор знову натиснув курка. Але цю мить його хтось штовхнув. Бурлака недаремно підійшов ззаду. І все ж Бурлака помітив, що майор улучив. На тлі безхмарного неба було чітко видно, як на краєчку стрімкої скелі хлопець підняв руки, захитався і зник у морській безодні.
— Вам не вдалося перешкодити, я його теж застрелив, голодранця! — тріумфував негідник.
Стримуючи лють, двоє друзів поспішили до нещасних утікачів. Серед уламків каміння, заплющивши очі, лежав худенький хлопчина, кров цебеніла з пораненого плеча. Першою жертвою майора став Гробак…
— Куди ж зник другий? — здивовано запитав В’юн. — Може, це був П’єро…
Друзі подивилися вниз, де серед гранітних брил люто билися хвилі. Тіла ніде не було видно.
— Бідолашного поглинуло море, це точно! — Бурлака скрушно похитав головою.
На пляжі знову пролунали два постріли. Полювання на дітей тривало.
БАР “ЗІРКА”
Щовечора найзаможніші відпочиваючі збиралися в “Зірці”, невеличкому барі. Цього вечора там панувало велике пожвавлення. Відвідувачів обслуговувала Анік, дочка рибалки з Карнака, що за звичаєм селян округи Орей носила зачіску, схожу на дашок.
Коло столу майора Муфлона і пана Дювіньйона точилася голосна розмова. Чоловіки гаряче і з подробицями розповідали слухачам, як стріляли з рушниць у втікачів із виправної в’язниці, коли ті намагалися прорватися через перешийок. В’юнові і Бурлаці пощастило припинити розправу, що була для багатих нероб просто забавкою.
