Таємниця Крилатого Змія - Дюшато Рене (читать книги онлайн без регистрации .txt) 📗
— Брехня! — перейняв Преміорові Бурлака. — Ви добре знаєте, що дядька П’єро тут немає.
— Звичайно, я це знаю краще за вас, серденько, — погодився Преміор, — але уявіть собі на хвилину, що вельмишановний вчений загинув — принаймні теоретично — під час вибуху. Але я дозволю собі читати далі: “Розслідуванням виявлено, що винахідник тримав у підвалі велику кількість динаміту. Цілком можливо, що ті запаси зроблено з політичною метою, бо Клеман Лотер ніколи не приховував своїх симпатій до опозиції. Що б то не було, нещасний вчений повівся необережно. Всі мешканці замка стали жертвою жахливої катастрофи. Крім Клемана Лотера, загинули його небіж, тринадцятирічний П’єро Ланкрі і двоє безробітних юнаків на ім’я В’юн та Бурлака, що їх прихистив учений”. Ну, оце і все, — закінчив Преміор, згортаючи сторінки. — Преса зараз, як бачите, надзвичайно оперативна. Журналісти можуть писати статті за добу до описуваних подій. Ах! Що то за чудеса людського поступу!
Рудий Преміор затрусився од сміху. В’юн та Бурлака похмуро мовчали.
— Сподіваюсь, ви мене добре зрозуміли? — вів далі Преміор. — Чи треба пояснювати, що цей на цвіту прибитий Клеман Лотер чогось зібрав у своєму підвалі стільки динаміту, що можна висадити ціле місто? Зараз мої люди підпалять шнур, що горітиме з годину. Ми підемо звідси, а ви залишитеся в замку, щоб розлетітися разом із ним на друзки. Ну що, гадаю, це примусить вас заговорити?
В’юн та Бурлака вперто мовчали.
— Гаразд. Уявіть собі, я зовсім не хочу, щоб ви померли такою смертю! Обидва ви молоді, дужі, хоробрі. Звичайно, я ваш ворог, але це не заважає відчувати до вас обох велику повагу. Ви, Бурлаче, в моїх очах втілюєте найкращі риси французького народу. Я певен, що ви не залишитесь байдужий до моїх слів. Ви, В’юне, справжній паризький гамен, і якщо кволіші за приятеля, то маєте гострий розум. Я не приховую, що ми, лицарі нафти, частенько шилися в дурні завдяки вашим хитрощам і винахідливості. Ні, я не хочу перебирати міру! Я граю чесну гру, я сам спортсмен і вмію цінувати й поважати супротивника.
Обличчя двох друзів лишалися байдужі.
— До того ж, на нас часто зводять наклепи і зображають як горлорізів і паливод. Правду кажучи, ми лицарі нових ідей. Усі ми слуги у пана Вандергольда, одного з найкращих людей нашого часу. Тільки завдяки йому відкриваються музеї, реставруються чудові замки, затверджуються наукові премії. Звичайно, іноді його заходи бувають зухвалі, але ми горді з них. Вони дозволяють нам відчути смак до життя і пригод, стати героями на кшталт стародавніх корсарів, піонерами, що створюють велич нації! Хіба ці ідеали не захоплюють вас? Скажу щиросердо: вас призвів до облуди отой чутливий хлопчак. Клеман Лотер добровільно пристав до Вандергольда, що вчасно підтримав зубожілого і напівбожевільного винахідника. Все інше— чистісінька вигадка бідолашного П’єро Ланкрі, дитини, безумовно, розумної, але неврівноваженої. Ну, та нехай земля йому буде пером!.. Зараз ви — я знаю — без роботи. Киньте оте жебрацьке мандрівне життя, на якого біса воно вам? Ідіть із нами у великий світ пригод! Він принесе вам утіху і гроші…
Преміор змовк. Запала тиша. Найманці Вандергольда стояли кружка, наставивши автомати в груди полоненим. Мовчання порушив Бурлака.
— Можете готувати запальний шнур.
— Ми краще помремо, аніж підемо до вас у банду, — додав В’юн.
Парижанин увесь час уважно прислухався. Саме тієї миті він почув кроки П’єро, який спускався вниз потаємними сходами.
НАОДИНЦІ ЗІ СМЕРТЮ
Преміор із серцем гупнув кулаком об стіл.
— Дурбаси! Ви програєте! Ви втрачаєте вільне, багате і принадне життя й обираєте найгіршу смерть, яку тільки можна уявити. Що ж, чиніть як знаєте. Ви сконаєте, як собаки, і ніхто не врятує вас од загибелі. Замок відлюдний, на десять кілометрів навкруги самі лісові хащі. О другій ночі вам буде каюк. Але одночасно ви підписали смертний вирок Клеманові Лотеру. Він мусить також загинути під час вибуху, зрозуміло? Ми вже подбаємо, щоб він не вийшов живий, будьте певні… Зв’яжіть цю наволоч!
— Слухаємось, шеф!
Мачухін, Серж і ще три бандити схопили полонених і прив’язали до двох грубих дерев’яних крісел. Вірьовки боляче врізалися в тіло.
— Зараз приготуйте шнур, — наказав Преміор. Колишній артилерійський офіцер Любов почав готувати вибухівку. В глибині кімнати, перед очима в’язнів, відчинено маленькі дверцята, що вели в льох, де Клеман Лотер зберігав динамітні шашки. Вклавши запали, білогвардієць Любов розмотав довжелезний бікфордів шнур і спустився в підвал. Потім він піднявся нагору і тричі колом проклав шнур уздовж стін. Упоравшись, Любов зачинив дверцята, замкнув замок і поклав ключ у кишеню.
— Тепер смерть чекає на вас, — зареготав Преміор. — Я полишив на ваш вибір. Коли б зараз я запалив шнур, то протягом сорока п’яти хвилин ви бачили б маленький вогник, який тричі повільно оббіг би кімнату і потім би зник під дверима. З цього моменту вам лишилося б жити не більше чверті години…
Преміор запалив сигару.
— Вам досить сказати одне слово, і ви врятовані. Погоджуєтесь піти до мене на службу?
В’юн та Бурлака ніби й не чули його слів.
— А-а, ви навіть і відповідати не хочете… Добре!
Преміор нахилився, взяв кінчик шнура і припалив його сигарою. Невеличкий вогник, потріскуючи, весело побіг уздовж шнура. Вандергольдів поплічник зручно вмостився в кріслі і мовчки пихкав сигарою.
Погляди обох друзів були прикуті до вогника, що повільно, але невблаганно посувався вперед. З кожною хвилиною наближалася смерть.
Однак приречені були спокійні.
— Бачу, ви не втрачаєте мужності, — промовив Преміор. — Але хотів би я поглянути на вас за півгодини! Я бачив людей і не таких, але й вони не витримали. Коли в останню мить їх рятували, то бачили напівбожевільних і посивілих од жаху людей. Востаннє питаю вас: пристаєте?
Друзі мовчали.
— Гаразд. Ми йдемо звідси і будемо чекати неподалік до сорока п’яти хвилин на другу. За цей час вогник зникне за дверима камери з вибухівкою. В цю хвилину, якщо вам дороге життя, голосно покличте. Ми звільнимо вас. До побачення, шановні!
— До побачення, пане Преміоре, — майже весело відповів йому В’юн.
Бандити пішли. Друзі почекали, поки кроки стихнуть.
— П’єро нас урятує! — вигукнув Бурлака.
— Він знає, що нас схопила банда Преміора. Але що може зробити цей бідний хлопчина з десятьма дорослими людьми, озброєними до зубів і здатними на все? На щастя, підземелля глибоченьке, і П’єро врятується від вибуху… Доведеться йому боротися без нас, товаришу мій!..
— Він нас звільнить, і ми втечемо через потаємний хід.
— Ти забуваєш, що лише доросла людина спроможна відчинити ляду.
— Може, він спробує дістатися сюди через головний хід?
— Бандити стежать за ходом. Його схоплять або ж уб’ють…
— Тоді я розірву цей клятий шнур! — вигукнув у нестямі Бурлака.
Він рвонув з усієї сили, перекинув крісло і гепнув на підлогу. Зціпивши зуби і обливаючись потом, юнак напружив м’язи. На руках і скронях напнулися жили. Однак вірьовки були міцні і лише глибше вп’ялися в тіло. Звиваючись на підлозі разом із кріслом, Бурлака спробував присунутися до свого друга, щоб перегризти зубами пута і загасити невблаганний вогник, який вже двічі оббіг кімнату. Але далі не міг зрушити з місця.
— Це кінець, — прошепотів Бурлака. В цей час долинув металевий брязкіт.
— Чуєш? Це П’єро, ми врятовані! — зрадів Бурлака, що зовсім було занепав духом.
Ланцюг бряжчав, але ляда не поступалася. Знизу почувся приглушений голос П’єро.
— Допоможіть мені, скоріше! Я не можу відчинити!
— Ми не можемо тобі допомогти… Нас зв’язано! Швидше тікай звідси, зараз станеться вибух!
— Я не залишу вас! — крикнув П’єро.
— Біжи! Біжи! Ти нічого не зробиш, — наполягав В’юн.
