Бронзовий птах - Рыбаков Анатолий Наумович (читать полностью бесплатно хорошие книги TXT) 📗
Так і є! Голова птаха відкинулась назад. Отже, і тут тайник. Усе передбачено правильно, все точно!
Мишко засунув руку в тайник, намацав там папір і витяг його.
Це була згорнена трубкою звичайна калька з кресленням. Хлопці розв'язали стьожку і розгорнули креслення. На ньому були якісь лінії і цифри…
Але розбиратись зараз у кресленні не було часу. Треба забрати його з собою, перерисувати і до повернення «графині» покласти назад.
Хлопці закрили птаха, накинули защіпку на віконниці, спустилися на другий поверх, вставили на те ж саме місце дошки від сходової кліті і по гвинтових сходах добралися до челядні.
Тут вони щільно причинили двері і забили їх, намагаючись загнати цвяхи в свої попередні гнізда. Інакше «графиня» догадається, що двері відчиняли.
Розділ п'ятдесят шостий
Креслення
Кит давно з'їв свій рисовий відвар і лежав тепер, солодко примруживши очі і ліниво потягуючись. У челядні було темно і пильно. Крізь низенькі віконечка на підлогу падали тоненькі короткі сонячні промені, і в них роїлись тисячі порошинок.
— Ходімо, Славко, — сказав Мишко і непомітно кивнув йому на знак того, що все гаразд, — а ти, Бечко, лишайся тут. Зараз ми пришлемо тобі заміну.
— Пришліть чогось попоїсти, — простогнав Кит.
— Хочеш ти видужати чи ні? — розсердився Бечка. — Невже ти не можеш один день, лише один день побути на дієті?
— Не можу, — зітхнувши, признався Кит.
Залишивши їх сперечатися з цього приводу, Мишко, Генка та Славик вийшли з челядні.
Забувши про свою обіцянку прислати Бечці заміну, вони обігнули табір, вийшли в поле, забрались у невеличкий гайок, посідали там і почали розглядати креслення.
Це була калька розміром в звичайний писальний канцелярський аркуш паперу. На його краях були позначені сторони світу: П. П. З. С, тобто північ, південь, захід, схід.
Над другою літерою «П» був намальований фасад поміщицького будинку. Від нього вгору, точно на північ, піднімалась пряма лінія, що повертала спочатку на північний захід, потім на захід і далі знову піднімалась на північ. Там, де лінія кінчалась, були намальовані чотири дерева.
Над кожним відрізком шляху стояла цифра «1», а під кожним поворотом був позначений його кут: 135 градусів, ще раз 135 градусів і, нарешті, 90 градусів. Більш нічого на кресленні не було, якщо не брати до уваги малюнка бронзового птаха в правому верхньому кутку. Але птах означав усього-на-всього графський герб.
Хлопці мовчки розглядали креслення, потім перезирнулись. Вони не знали, вірити чи ні. Невже таємниця в їхніх руках? Адже з допомогою креслення вони безумовно все знайдуть!
Першим порушив мовчанку Генка. Зовсім спокійно, як само собою зрозуміле, він сказав:
— Усе гаразд. Можемо хоч зараз вирушати за скарбом.
— Гаразд то гаразд, зауважив Славик, — тільки незрозуміло, якими одиницями тут позначена довжина відрізків. «Один», а що означає «один»?
Генка поблажливо посміхнувся:
— Верстами. Колись усе міряли верстами.
— І аршинами, і сажнями… — заперечив Славик.
— Дивак, — засміявся Генка, — коли б аршинами або сажнями, то це було б поряд з будинком. А тут намальовано ліс, а ліс звідси саме за чотири версти. А втім, — Генка знизав плечима, — можна спочатку перевірити і за чотири аршини і за чотири сажні. Але я певен, що це версти. Вже якщо ховати, то ховати якомога далі.
Мишко запропонував не сперечатись, а міркувати логічно.
— Давайте міркувати логічно, — сказав він. — Значить, так: лічити треба починати від будинку, мабуть, прямо від того місця, де стоїть бронзовий птах. Згодні?
Хлопчики були згодні.
— Отже, — продовжував Мишко, — від будинку треба пройти точно на північ одну версту.
— Або аршин, сажень, а можливо, метр чи кілометр, — не здавався Славик.
— Можливо, — згодився Мишко, — хоч підтримую Генку: позначено, звичайно, у верстах. І давайте міркувати у верстах, умовно звичайно.
— Якщо умовно, тоді інша справа, — згодився Славик.
— І не перебивай, — коротко зауважив Генка. — Давай, Мишко, кажи далі.
Мишко продовжував:
— Будемо міркувати далі. Значить, проходимо точно на північ одну версту і повертаємо на північний захід під кутом сто тридцять п'ять градусів.
— Повернули… — підказав Генка.
— Повернули, — продовжував Мишко, — і пройшли ще одну версту…
— Тут знову повернули, — підказав Генка.
— Так, тут повернули прямо на захід під кутом знову сто тридцять п'ять градусів і пройшли ще одну версту. І вже тут…
— … повернули востаннє, — голосно і нетерпляче промовив Генка.
— Так, повернули востаннє під кутом дев'яносто градусів, пройшли прямо на північ ще одну версту і…
— … підійшли до чотирьох дерев, — вигукнув Генка, схоплюючись з місця, — встромили лопаточки в землю, підрили і знайшли все, що нам потрібно. І, може, навіть знаменитий алмаз Пансі.
— Не Пансі, а Сансі, — поправив його Славик. Хлопців охопив веселий і навіть буйний настрій.
— Подумати тільки, — реготав Генка, — ці дурники там шукають, шукають, риють, риють… Спітніли, бідолахи, схудли, все риють, а де треба рити, не знають. А ми знаємо.
Мишко не стрибав і не шаленів, як Генка. Він лежав горілиць і, самовдоволено посміхаючись, говорив:
— Так, тепер справа в наших руках. Звичайно, невідомо, що там. Навряд чи алмаз Сансі-Пансі. Але якщо так здорово закопали і так наполегливо шукають, то безперечно щось дуже цінне.
А Генка реготав.
— Ні! Але графиня, графиня! Береже це креслення, стереже його, леліє, все жде не діждеться, коли повалять радянську владу і повернеться її графин. А креслення вже у нас…
При згадці про «графиню» Мишка охопило збентеження. Якщо з допомогою креслення так легко знайти скарб, то чому «графиня» не зробила цього? Парубки ж копають у лісі з її відома, адже вона послала їм якісь мішки.
Про те ж саме подумав і Славик.
— Дивно, чому цього скарбу досі не знайшли, — сказав він. — Креслення лежить щонайменше шість років після революції, графиня про нього знає. Значить, знають і човняр, і парубки. А саме ж вони й копають у лісі.
— Вона всім їм морочить голову! — вигукнув Генка. — Невже не зрозуміло? Ми ж самі бачили, як човняр слідкував за графинею. Значить, він їй не довіряє. А чому? Та тому, що вона йому весь час вказує не ті місця і навіть не говорить, що в неї є креслення.
— А чому сама не викопає?
— Хіба ж така стара баба впорається? Хіба вона зможе викопати? А коли б і могла, то не хоче. Навіщо їй? Куди вона подінеться з коштовностями? Графиня зобов'язана зберегти їх до приїзду графина.
Славик згодився, що Генка, мабуть, правий. Мишко теж згодився. В думках у нього лишались деякі сумніви, але так хотілося вірити, що скарб тепер у них в руках, що їх пошуки щасливо закінчились, йому хотілось якнайшвидше переконатися в цьому. Він підвівся. — Не будемо гаяти часу і підемо зараз же за цим маршрутом.
Хлопці охоче погодились. Їм теж кортіло побачити місце, де заритий скарб.
— У мене крок — рівно аршин, — сказав Мишко, — так і мірятимемо. Тільки не збивайте мене.
— А лопати? — вигукнув Генка. — Треба лопати з собою взяти, інакше чим же ми копатимемо?
Але Мишко вирішив не брати лопат. Якщо їх з лопатами помітить човняр, то все загинуло. Копатимуть вони вночі. А зараз як слід запам'ятають місце і дорогу.
— Ну й даремно! — пробурчав Генка.
Йому дуже хотілося негайно ж почати копати.
Розділ п'ятдесят сьомий
Шукачі скарбів
Біля дверей у челядню вони побачили Бечку і тільки тепер згадали, що обіцяли прислати йому заміну.
— Неподобство! — кричав розлючений Бечка. — Півтори години чекаю! Це підлота по відношенню до товариша! Інший на моєму місці вже б давно втік. А ви користуєтесь моєю добросовісністю. Порядні люди так не роблять! Знущання над людиною!
