Пригоди Румцайса - Чтвртек Вацлав (хорошие книги бесплатные полностью .TXT) 📗

У цей час із кущів на просіку вийшов мисливець Ламуш. Зарядив він рушницю і почав прислухатися, чи не шелесне де фазаняче пір'ячко.

Аж тут Румцайс клацнув язиком. Один фазан здійнявся і полетів до нього.

Ламуш звів рушницю і натис на курок.

Та не встигли дробинки влучити в фазана, як Румцайс схопив його і сховав за пазуху куртки.

Ламуш тим часом чекав під дубом, коли підстрелений птах впаде у траву. Але замість фазана з дуба зіскочив Румцайс і зірвав у мисливця хустинку з очей.

Ламуш закліпав очима від яскравого світла, глянув на Румцайса і сказав:

— У такого здоровенного фазана я ще, відколи живу, не влучав.

— А що ти взагалі бачив за своєю шматиною? — відповів Румцайс. — Якби ходив без неї, одразу б роздивився, де Румцайс, а де фазан. — Він сягнув рукою за пузуху. — Ану скажи мені, що це за птах?

— Дуже гарний птах! — сказав Ламуш. — Тільки я не знаю, що воно таке.

— Не впізнаєш фазана? — здивувався Румцайс.

Ламуш поблід, а це для мисливців ще гірше, ніж почервоніти від сорому. Дивився на фазана як зачарований.

— Невже я стріляв таких птахів? Ба ні, більше на таку красу я рушниці для пана князя не здійму!

І він простяг свою рушницю Румцайсові. Той здушив її з усієї своєї румцайсівської сили, і з рушниці вийшла флейта. Румцайс подав флейту Ламушу і витрусив собі з бороди бджіл.

— Тепер сідай на пеньок і попаси мені оцю отару.

Сів Ламуш на пеньок та й заграв на флейті, пасучи бджіл у князівському заповіднику для фазанів.

Коли пан князь дізнався про це, примчав він до лісу й запитав Ламуша по-французьки, де ті фазани, яких мав той настріляти для гостей. Ламуш нічого не відповів, тільки заграв на флейті різко, мов голками заколов… І бджоли кинулися просто на князя.

Накусали пана князя так, що довго після того він не міг сидіти, а в Їчині подейкували, що мусив муляр у брамі з обох боків виймати по стовпчику цегли, щоб пан князь міг пройти у замок.

Княгиня Майолена дуже вболівала, коли гості замість фазанів мусили їсти яловичину. Як усі роз'їхалися, сказала вона чоловікові:

— Ваш Румцайс псує мені настрій. Коли ви не можете з ним упоратись, я сама щось придумаю.

Княгиня Майолена сіла в темній кімнаті й довго-довго там думала-міркувала.

16. Як князь хотів помститися Румцайсу

Всі птахи й звірі з Ржаголецького лісу були Румцайсовими друзями, та найдужче любив він оленя. Це був величний олень з пишними, мов королівська корона, рогами, що мали тридцять шість паростків. Румцайс оберігав його від князівських мисливців, а олень віддячував йому за те чим тільки міг.

Коли княгиня Майолена вийшла із темної кімнати, вона сказала князеві, що треба забрати в Румцайса королівського оленя. Оце та помста, яку вона надумала.

Наступного дня була п'ятниця. Манка випрала і виполоскала у лісовій річечці білизну й загукала до лісу:

— Де ти ходиш, Румцайсе, нумо розвішувати білизну! Мерщій!

— Зараз, — озвався Румцайс і за хвилину виїхав з лісу верхи на олені.

Пишні роги з тридцятьма шістьма паростками росли в оленя на голові, як гіллясте дерево.

Біля потоку Румцайс зупинився, і далі все пішло, як по нотах.

Манка кидала йому викручену білизну, а він розвішував її у оленя на рогах. Коли повісив останню шматину, вхопився Румцайс за гілку над головою, попустив оленя ногами і голосно крикнув:

— Еге-гей!

Олень помчав, повітря аж свистіло в нього між рогами, і білизна добре висихала на вітрі.

Та коли олень біг просікою, де росла малина, здалеку пролунав постріл. Олень зупинився і глянув навкруги. Аж ген у тіні буків стояв князь із рушницею.

Олені, кинувся бігти від того місця. Білизна майоріла в нього на рогах, як прапори. А пан князь, побачивши, що з рушницею у нього не вийшло, подався за оленем пішки.

Манка тим часом застелила ковдрою дерев'яну дошку, а Румцайс грів їй над вогнем прас. Саме тоді й прибіг олень. А за мить — і пан князь. Він одразу наказав Румцайсові:

— Негайно біжи до Їчина і купи мотузку, Румцайсе!

— Навіщо? — здивувався Румцайс.

— Щоб ви мали на чому сушити білизну, — правив далі пан князь. — А цього оленя ти відведеш до мого замку, бо він потрібен мені для параду.

— Я не поведу, — спокійно відповів Румцайс.

— Ба поведеш! — тупнув ногою князь, аж грязюка чвиркнула під чобітьми й заляпала білу сорочку, що висіла на оленячому розі.

Манка вхопила сорочку і ляпнула нею пана князя по плечах. Князь не звик до такого обходження. Заквоктав він по-французькому і ходу з лісу!

Румцайс із Манкою спокійненько познімали білизну і побризкали водою. Та тільки почали прасувати, як олень неспокійно переступив з ноги на ногу і зітхнув:

— Ну, я пішов. Мені треба до Їчина…

А ратиці оленя так і грають, мовби його до Їчина щось сильно тягне.

— Та що ти робитимеш у тому Їчині? — спитав Румцайс.

— Пан князь на мене дивиться, — сумно відповів королівський олень. — Ти тільки поглянь, Румцайсе, вгору на башту над брамою.

Румцайс склав долоню в розбійницький біноклі, і подивився у той бік. На баштовій галереї стояв князь і показував оленю головку капусти.

— Це ж червона капуста! — нестямно вигукнув олень і помчав, не розбираючи дороги, просто до Їчина.

— Оце підсікли нас князь із княгинею! — похитав головою Румцайс. — Проти червоної капусти жоден олень не встоїть.

Манці стало шкода оленя з пишними рогами, якого тепер показуватимуть у замковому саду, наче мавпу.

— Я цього так не облишу! — вигукнув Румцайс і побіг слідом за оленем.

Наздогнав він оленя далеко у полі. Скочив йому на спину, і олень поскакав чвалом через луг і далі імператорською дорогою до Їчина. Коли під'їхали ближче, так що князь міг вже добре роздивитися їх, сховався Румцайс за гіллясті оленячі роги.

А пан князь тим часом угорі на галереї аж ногами притупував з радощів, що все йому так добре вдається, і весь час показував оленеві головку червоної капусти. Поряд із князем стояв лакей Фріцек і тримав на всякий випадок ще одну головку, якби однієї не вистачило.

Так оленя підманили аж під самий замок. Коли олень уже зіп'явся ногами на башту, щоб дотягтись до капусти, пан князь ласкаво промовив згори:

— Е ні, — спершу візьми маршрут через браму, а тоді повз ринок просто у замковий парк. А там уже й дістанеш капусту!

Але тут з-за оленячих рогів визирнув Румцайс і закричав:

— Ага, пан князь хоче маршрут, так буде йому маршрут!

І п'ятами кресонув оленя в боки, паче шпорами. Олень розігнався з усієї своєї тридцятишестикратної сили. Намірився мчати на ринковий майдан, але застряг у брамі величезними рогами.

Вся башта затрусилася. Затрусилася так, що в пана князя запаморочилась голова і цілий тиждень після того все кружляло у нього перед очима.

А Румцайс витяг своєю румцайсівською силою оленя з брами і відвів його у Ржаголецький ліс.

Відтоді в Їчині й кажуть: не жени оленя через браму.

17. Як Румцайс вигнав із Їчина пана князя і княгиню Майолену

Після історії з оленем пан князь і княгиня Майолена довго і сердито сварилися по-французьки. Потім посідали у золоті крісла і заговорили про Румцайса по-німецькому. Нарешті написали по-італійськи листа аж до Італії, бо там завжди було багато розбійників і панство мало великий досвід, як з ними поводитись.

Вони писали так одному воєводі:

Воєвода над князівським листом довго не думав і одразу ж відповів: