Лев, Чаклунка і стара шафа - Льюис Клайв Стейплз (лучшие бесплатные книги .TXT) 📗
Вони знайшли Едмунда одразу за лінією бою під опікою пані Бобрихи. Хлопець лежав увесь залитий кров'ю, з відкритими устами, а обличчя його вже аж позеленіло.
— Швидше, Люсі! — промовив Аслан.
Й отоді Люсі чи не вперше за увесь час згадала про той цілющий бальзам, який отримала у подарунок від святого Миколая. Руки дівчинки тремтіли, вона ніяк не могла відкоркувати плящинку та ось оволоділа собою і влила кілька крапель братові до рота.
— Там є інші поранені, — нагадав Аслан дівчинці, але вона й далі не відривала очей від Едмундового блідого обличчя, чекаючи, коли нарешті подіють ліки.
— Так, я знаю, — невдоволено відгукнулась Люсі, — але зачекай хвильку.
— Донько Єви, — цього разу голос Аслана прозвучав доволі суворо, — інші також у дуже важкому стані. Скільки ж їх має померти через Едмунда?
— Ой, вибач, Аслане, — спохопилась Люсі.
Вона швидко підвелася і пішла услід за ним. Наступних півгодини вони мали багато роботи: Люсі обходила поранених, поїла їх цілющим бальзамом, а лев повертав до життя тих, кого перетворено на камінь. Та ось Люсі звільнилася і змогла повернутися до Едмунда: хлопець уже звівся на ноги, а рани геть загоїлися. Брат давно — о, здається, цілу вічність — не виглядав так добре, як тепер. Фактично, оце нарешті, відколи став ходити до тієї школи, де почав був сходити з правильної дороги, він знову став самим собою і міг сміливо дивитися всім у вічі. Й отут, на полі бою, Аслан посвятив його у лицарі.
— Чи знає він, — зашепотіла Люсі до Сюзан, — що Аслан зробив заради нього? Чи знає він, у чому насправді полягала угода з Чаклункою?
— Чш-ш! Ні. Звичайно, ні, — відказала Сюзан.
— А чи не варто йому про це розповісти? — не могла заспокоїтись Люсі.
— Ні. В жодному разі, — відповіла Сюзан. — Це буде надто прикро для нього. Поміркуй, що ти відчула б, якби опинилася на його місці.
— І все ж, гадаю, він мав би знати, — стояла на своєму Люсі. Проте в цю мить хтось підійшов до них і розмова припинилася.
Тієї ночі вони ночували просто неба, де їх застало смеркання. Як Асланові вдалося усіх нагодувати, цього я не знаю, проте невдовзі вони повмощувалися на траві за духмяним гарячим чаєм. Було десь близько восьмої вечора.
Зранку вони рушили на схід. Їх шлях пролягав по березі великої річки. Третього дня, десь пополудні, вони дійшли до її гирла. На пагорку височів замок Кеа-Перевел, унизу ж перед мандрівниками відкрилася піщана долина зі скелями та маленькими калюжками солоної води, у якій траплялися водорості. Пахло морем й об берег раз по раз розбивалися синювато-зелені хвилі. І… і крики чайок! Ви чули їх? Пригадуєте?
Увечері, опісля вечері, наша четвірка знову повернулась на пляж. Діти пороззувались, поскидали панчохи і босоніж побігали собі по чистому піску. А наступний день готував для них великі врочистості: у Великій Залі Кеа-Перевел (яка ж чудова була та Зала: вирізьблена зі слонової кості стеля, прикрашена павичевими перами західна стіна, двері зі східного боку, що виходили просто на море!), у присутності усіх друзів, під звуки фанфар, Аслан урочисто коронував дітей і під гучні вигуки «Хай живе король Пітер!», «Хай живе королева Сюзан!», «Хай живе король Едмунд!», «Хай живе королева Люсі!» підвів їх до чотирьох тронів.
— Хто у Нарнії коронований на короля чи королеву, той завжди буде тут правити. Достойно розпоряджайтеся покладеною на вас владою, сини Адамові! Володарюйте гідно, доньки Євині! — промовив Аслан.
Східні двері були широко відчинені і з них до зали долинали голоси сирен і тритонів, що припливли до берега співати хвалу новим королям та королевам.
Посівши трони, взявши у руки скіпетри, діти роздавали винагороди та почесті всім своїм друзям: фавну Тамнасу, бобрам, велетню Гатилобафіну, леопардам, добрим кентаврам і добрим гномам, левові. Цілу ніч у Кеа-Перевел тривало величне свято: спершу була пишна учта, потім розпочалися танці. Скрізь поблискувало золото, вино лилося рікою, а до музики, що звучала у замку, долучалися дивовижні солодкі й сумовиті співи жителів моря.
Та ось коли веселощі сягли апогею, Аслан непомітно вислизнув із замку. Діти помітили його відсутність, але не ставили жодних питань, бо пан Бобер устиг був їх попередити:
— Він приходитиме і йтиме. Якогось дня ви бачитимете його, а іншого не зможете. Він не любить бути до чогось прив'язаний, та й, зрештою, має інші країни, що потребують його присутності. Отож не турбуйтеся: він буде навідуватись до нас. Лиш не чиніть на нього тиск. Знаєте-бо: він дикий і вільний. Не те що приручений лев.
Ось тепер, як бачите, наша історія добігає кінця — але не так одразу, звісно. Королі й королеви славно правили Нарнією і їхнє правління було тривалим та щасливим. Спершу їм довелося витратити багато часу на розшуки решток війська Чаклунки, аби їх усіх знешкодити. І справді, злі сили, що ото поховались у диких лісових нетрях, ще довго давалися чути: то тут нашкодять, то там щось ізнищать, то вовкулака об'явиться, то з'являться чутки про якусь ярижницю. Та настав час, коли увесь той набрід було прогнано дорешти. А наші друзі творили справедливі закони, берегли мир, охороняли добрі дерева від непотрібного вирубування, дозволяли молодим гномам та сатирам не ходити до школи, й узагалі поставили на місце всіх пройдисвітів та хитрунів, натомість підтримували тих, які жили чесно і вміли шанувати інших. А ще вони прогнали геть із Нарнії недобрих велетнів (які були зовсім не такі, як велет Гатилобафін), коли ті наважились перетнути її північний кордон. Крім того, уклали дружні угоди із заморськими країнами, нанесли їм дружні візити і, в свою чергу, приймали їхні державні делегації.
А самі володарі з роками виросли і змінилися. Пітер став високим кремезним чоловіком, відважним воїном і його звали король Пітер Чудовий. Сюзан виросла і перетворилась у гінку ставну граціозну жінку. Чорне як смоль волосся спадало їй майже до ніг. Багацько королів із заморських країн надсилали своїх послів і прохали її руки і серця. А називали її Сюзан Лагідна. Едмунд з роками зробився серйозним чоловіком. Тепер він навіть володів більшою розважливістю, ніж Пітер, і до нього усі зверталися за доброю порадою. Його прозвали король Едмунд Справедливий. А от золотоволоса Люсі так і залишилась милою веселункою-щебетушкою, і принци з усіх королівств жадали, щоб вона стала їхньою королевою. Народ Нарнії звав її королева Люсі Доброчесна.
Так вони собі жили-поживали — радісно і щасливо. Коли ж часом і згадували про своє колишнє життя у нашому світі, то радше як згадують сон. Та ось якось Тамнас (тепер уже літній і дещо огрядний фавн) спустився вниз по ріці і приніс усім звістку, що в його стороні знову з'явився Білий Олень — той самий, який здатний виконати будь-яке ваше бажання, якщо його спіймати. Отож королі й королеви, осідлавши коней, у супроводі найближчих із почту, під звуки мисливських рогів та гавкіт гончаків, рушили у Західний Ліс за Білим Оленем. Невдовзі побачили його і щосили помчали за ним. А він прудко утікав од них, перелітаючи через яруги, продираючись крізь лісові хащі. Мисливці гнали і гнали, аж коні потомилися, аж почт геть відстав, аж залишилось тільки їх четверо: королі й королеви. І тут Олень пірнув у гущавину. Було очевидно, що коні в жодному разі не зможуть туди пробратися. Відтак король Пітер промовив (а тепер вони розмовляли між собою зовсім в інший спосіб, так довго вже будучи королями та королевами):
— Висока родино, маю для вас пропозицію залишити тут наших коней і далі пішо іти за ним у чагарник. Слово честі: за всі свої роки я ніколи не полював на такого шляхетного звіра.
— Сір, — погодилися решта, — ми поділяємо Вашу думку.
Отож вони спішилися, прив'язали коней до дерев і рушили у гущавину. Невдовзі королева Сюзан мовила:
