Земля світлячків - Близнець Віктор (читать книги онлайн без .TXT) 📗
Зозуленя пурхнуло з долоні у вікно, легко й непомітно, наче його й зовсім тут не було. Сиз опустив ноги з ліжка. Знав, що теплі капці, кашне, сорочку, підтяжки — все йому наготовили турботливі руки Мармусії.
Закурив і, примовляючи: «Кхе! Добрий буркун, хай би йому лихо!» — з кільцями диму в вусах потупав на вулицю.
Став на ворітцях, глянув, що воно робиться в світі.
І знов, як у давні добрі часи, повний місяць висів над лісом. Десь на лугах сумно й замріяно виводила пісню стовусівка, так тихо й лунко було на землі, і зорі, незліченні зорі, мов пучки червоної калини, дивилися з неба!
А Сизів корч? О, тепер у Сиза був новий корч, ще кращий, ніж стояв колись.
Його зладнали всією громадою. З міцного свіжого дерева, добре виструганий, він кожною дошкою світився проти місяця — отим теплим, золотим блиском, яким відливає стругана сосна й живиця. А на корчі... Сиз глянув і підсмикнув схвильовано вус. На корчі стояло не два, а три вітрячки. І всі нові. їх приніс Вертутій. «Один хай гомонить тобі за мене,— сказав брат Вертутій,— другий за Чублика, а третій, на зло всім іншим нашим ворогам, хай крутиться проти вітру!»
Сиз попихкав люлькою і торкнув чубуком вітряки. Всі три вони весело завертілися: один лагідно замуркотів, як кіт на припічку, другий сухо, кленовим голосом виторохкував, а третій шпарив крилами проти вітру. Словом, вели свою пісню три вітрячки, ще раз нагадували всім, що в країні Довгих озер по-справжньому настала тепла літня ніч.
— Кхе! Добре пахне сосною! — сказав Сиз і понюхав: з лісу несло свіжою, чистою прохолодою, густо-густо настояною на сосновій хвої.
Дехто вже й забув, як два роки тому тягло з пущі важким димом. Було, було таке, краще не згадувати! Стовуси, малі й дорослі, гуртами ходили в ліс, збирали грузді й опеньки. Ото, бувало, гребеться хтось хворостиною, розгортає купи листя, бо опеньки дуже люблять ховатися під сухим дубовим падолистом, аж ось — якась колода насподі, чорна, звуглена...
Стовуси з німим страхом відходили геть, шукали чистих галявин, та десь знов натикалися на обвуглену колоду, присипану листям.
— Ет! — сказав Сиз, відганяючи недобрі згадки; така благодать стояти під зорями, а йому спливає на пам'ять хтозна-що!
Вже ліпше згадати, як він блукав недавно за Кабанячою річкою, стомився, сів, зморений, у затінку під деревом. Витяг буркунцю, кахикнув, оглянувся. Диви, щось дуже знайома місцина! Отож! Ось тут вони залягли тоді з Чубликом, притаїлися, а з печер виводили полки, розверталися...
Сиз випалив люльку й пішов одчиняти ворітця. Потім рукавом протер мідну табличку, похукав на неї, старовинні літери ще дужче заблищали, і місяць теж задивився на промовисту об'яву:
ВСЕСВІТНЬО ВІДОМИЙ МУЗЕЙ СВІТЛЯЧКІВ
ДОКТОРА ТРУТОЗНАВСТВА І ЛИЧИНКОЗНАВСТВА
СИЗА XII СТОВУСА.
ВХІД БЕЗКОШТОВНИЙ!
ВІДВІДИНИ ТІЛЬКИ ВНОЧІ.
ЛАСКАВО ПРОСИМО!
А внизу було дописано: «Заходьте тільки королівським кроком. Оп-ля-ля!». Зараз він постояв при дверях, відчинив підземний музей і тут почув на сходах чиїсь кроки. Від озера йшло двоє: Вертутій і малий, але дуже статечний тривусик років семи-восьми. Ага! То Вертутій вів свого меншого онука. Та гляньте лишень: він як дві краплі води був схожий на Чублика! Такий же білоголовий, такий же стриманий погляд з-під брів і така цікавість до всього.
— Мармусіє! — загукав у вітальню Сиз.— Відчиняйте всі зали й галереї, ми зустрічаємо найдорожчих гостей! І не забудьте поставити нам три чашечки кави коро-хоро!
Перед тим як зайти в корч, Сиз ще раз глянув на темний ліс, і серце у нього аж стислося від радості: от воно, почалось! Увесь ліс, вся його м'яка, волохата вогка темрява світилась, горіла, переливалася синьо-білими, голубими, зеленкуватими світлячками. Так, так, почалася пора світлячків!
Зараз у лісі куди не ступи — диво! Кожна гниличка, кожен корінець, хворостинка горить, ворушиться, сяє в темряві.
Сеї ночі обов'язково туди — в ліс! Оглянуть швиденько музей і всі гуртом,— Мармусія, Вертутій, онук його і Сиз,— почимчикують у залитий сяйвом ліс.
Повні кошики назбирають світлячків — для музею, для всіх стовусів; хай у кожному корчі палахкотить маленьке диво ночі: живий теплий вогник, який розцвітає в лісі тільки на добру погоду і всім, хто потримає його в руках, приносить щастя.
1977-1978 рр.
Літературно-художнє видання
БЛИЗНЕЦЬ Віктор Семенович «ЗЕМЛЯ СВІТЛЯЧКІВ»
Для молодшого шкільного віку 2-ге видання
Художник Вишенський Ігор Аркадійович
Зав. редакцією І. Т. Бойко
Редактор О. О. Лисенко
Художній редактор О. А. Базилевич
Технічний редактор Т. В. Березанська
Коректор Н. П. Романюк
ISBN 966-01-0119-8
