Пригоди Румцайса - Чтвртек Вацлав (хорошие книги бесплатные полностью .TXT) 📗
Змій зазирнув собі під черево. А там і справді затінок, наче під периною.
— Ну, у вас в Їчині не порозкошуєш! — сердито крикнув змій, здійнявся з майдану і злетів під хмари.
В Їчині всі раділи й танцювали. Скрізь тільки й мови було про те, як Юклік перехитрував змія.
Та змій, політавши сім днів під хмарами, втямив, нарешті, що сонце гріє і тих, у кого під пупом тінь.
— Ну, вдруге мене писар не обдурить! — лютував він.
Сім тижнів змія не було видно, не було й чути. Тільки точилися балачки, що лежить він десь тихо серед скель біля Прахова.
Восьмої неділі сидів собі Румцайс на ржаголецькому узліссі й вистругував із букового цурпалка другу щічку для пістоля.
І знову було так, як першого разу. Сонце на мить затулило щось чорне. Глянув Румцайс на небо — а там змій. Але у хмари не ховається, а суне до Їчина, як по рейках.
Придивився Румцайс і побачив — несе змій в пазурах яйце, здоровенне, наче війтова голова, а на колір чорне із ще чорнішими цятками.
Румцайс оглянув заряд у пістолі і погладив халяви чобіт — щоб вони швидше несли його. На ринковий майдан у Їчин прибіг він одразу ж за змієм.
В ратуші грюкнула брама за війтом і радцями. Вони так перелякалися змія, що ключ сам клацнув за ними в замку.
На майдані залишився тільки Юклік. Та ще Румцайс стояв оддалік.
Змій загукав:
— Зараз я покладу вам оце яйце, куди захочу! За сім років із нього вилупиться змій. І ніхто його ніколи звідси не вижене, бо буде він родом з Їчина!
У писаря Юкліка трохи не запаморочилась голова. Та він лизнув чорнильного горішка — полегшало йому, і от Юклік уже готує на змія пастку.
— Авжеж, чекатиму я, поки ти мене знову обдуриш! — заревів змій і так визвірився на Юкліка своїми чотирнадцятьма очима, що писар сім років після того спотикався на кожному сьомому кроці.
А змій літає і дивиться, де б йому вмостити під землею на сім сажнів своє чорне яйце, щоб воно визріло у нового змія.
Аж тут вийшов наперед Румцайс.
Подивився він на змія, що літав уздовж і впоперек над майданом, і зачекав, поки опиниться той у нього над головою. Тоді прицілився і торохнув з пістоля зеленим жолудем по змієвих пазурах. Влучив змієві в найменший пазурчик.
Семиголовець навіть не скрикнув, але яйце випустив. А Румцайс підставив капелюх та й спіймав у нього яйце. А потім розмахнувся і закинув його аж до Прахова, поміж скелі.
Ще й досі є там печерка, яку вибило в камені змієве яйце.
А коли у змія пропаде яйце, стає той змій на сім тижнів зовсім безсилий. Тож мало не розбився семиголовець об Зебінську гору, коли падав з-під хмар на землю.
А Румцайс дмухнув у пістоль і, не чекаючи, поки почнуться гулянки й танці, пішов додому їсти розбійницьку юшку.
26. Як Румцайс упорався з другим змієвим яйцем
Якось після того знову дивно засвербіло Румцайсові в бороді, і він сказав Манці та Ціпісеку:
— Посидьте-но хвилинку тихо, як мишки, хай я взнаю, звідкіля воно йде.
А свербіло йому з боку Відня. Румцайс покликав поштову сойку і сказав їй:
— Ану ж бо лети в той бік і послухай, що там робиться.
Над Дунаєм-рікою бродили тоді чередою аж три бурі. Сойка повернулася на четвертий день і закричала:
— Кепські справи, бо тарахне все це прямо біля Їчина!
— А тепер кажи оту першу половину, що їй друга дорогу перебігла, — спокійно відповів Румцайс.
Сойка почала все спочатку:
— Пан імператор знову підпустив шпильку королю Фріцу. А розплачуватися за це будуть генерали на полі під Чержовкою.
— Тільки їм і діла, що підпускати один одному шпильки! — пробурмотів Румцайс.
Адже з плацу під Чержовкою може дострелити ядро до їчинського ринку і щербата гармата. А піхота своїми кулями може позбивати квіти в садочках біля крайніх будинків. А кіннота — потоптати капусту.
— Я повинен зарадити цьому лихові, — сказав Румцайс.
— Аж проти двох військ підеш? — злякалася Манка.
Румцайс відповів, що йому треба побродити лісом: а раптом сяйне в голові думка, як подолати сімдесятип'ятитисячне військо.
Ходить Румцайс по Ржаголецькому лісі й хрумкає горішки, щоб краще думалося.
Коли раптом знову прилетіла сойка і крикнула:
— У праховських скелях лежить змій і зносить друге яйце!
Румцайс побіг до печери.
— Маємо потрійний подарунок! — сказав він Манці.— На Їчин ідуть два війська, а змій-семиголовець зараз знесе яйце.
— Ой лишенько! — злякалася Манка. — Що ж тепер робити?
А Румцайс на те:
— Хай Ціпісек нарве щавлю. Та мерщій!
Трохи згодом вони гуртом подалися до праховських скель.
— Ми підступимось до змія з хвоста, — сказав Румцайс. — Іди, Ціпісеку, на крок уперед, щоб я тебе добре бачив.
За хвилину Ціпісек озвався:
— Ондечки поміж камінням повзе вуж.
— А придивись-но краще, — сказав Румцайс.
То й справді був не вуж, а тоненький кінчик змієвого хвоста.
Пішли вони туди, куди вився хвіст, і ступали тихесенько, як по пір'ю. Прийшли і бачать — там лежить змій.
Лежить собі, простягся поміж скелями. Вже зніс своє чорне яйце. Затулив його пазурами і відпочиває. Навіть сьома голова, що повинна була б вартувати, і та куняє.
Румцайс озирнувся по-розбійницькому: звідки і як краще до змія приступитися. Потім промовив:
— Я залишаюся тут, а ти, Ціпісеку, зайдеш з тилу. Коли підійдеш близько, кинеш сім листочків щавлю так, щоб різонули змія по очах.
Ціпісек крадькома пробрався поміж скелями до змія. Тоді витяг з кишені щавель і кинув сім листочків. Різонули вони змія по очах, змій прокинувся і одразу ж розлютився. Махнув сімома головами і проковтнув ті листочки сімома ротами. У ту ж мить у череві в змія стало так кисло, що він аж сльозами залився.
Отут Румцайс і скочив уперед. Простяг руку, вхопив яйце, а замість нього вкотив між змієві пазури круглий камінь. Змій щось почув, але очі в нього були залиті сльозами, і він наосліп забив пазурами по скелях. Румцайс щасливо вислизнув з-під них, посадив Ціпісека собі на плече і мовив:
— Сховаю я змієве яйце собі під капелюх. А ти притримуй криси, щоб воно не викотилося.
І вони квапливо подалися додому.
В печері їх чекала Манка.
— Обклади це яйце заячим хутром, воно мені ще знадобиться, — сказав Румцайс.
Ледве Манка встигла це зробити, як од скель залунало таке жахливе ревіння, що аж валуни вивертало з землі. Змій злетів угору й затулив собою четвертину неба. Крила несли його, мов вітрила, і ширяв змій то в один бік, то в інший.
— Це він яйце шукає, — мовив Румцайс.
А на той час уже і в Їчині всі говорили, що до міста з двох боків сунуть два війська. Попереду їхали імператор та король Фріц. На широкому полі під Чержовкою стали вони один проти одного.
Імператор наказав подати собі сирий жовток, щоб голос у нього звучав краще, і вигукнув:
— Посадити мене на коня!
А коли його посадили, закричав іще голосніше:
— Гей, Фріце, я недаремно вдягнув білу куртку! Хай усі бачать, хто з нас правий.
Король Фріц вислухав це і сказав до своїх, що стояли навколо:
— А я навіть на коня не сяду. Я з паном імператором, і пішака впораюсь. — І крикнув імператорові:
— А я вдяг чорну куртку, щоб було видно, — йду на твій похорон!
І королівським, і імператорським генералам не ставало вже терпцю, і вони кричали, що пора починати війну. Лише солдати стояли сердиті й невеселі.
Обидва війська чекали, коли мине якесь дивне мелькання над полем, щоб можна було розпочати бій. Адже вояк повинен дивитися ворогові в очі й більше нікуди. От вони й дивилися. А це над ними шугав змій, шукаючи загублене яйце.
Імператор виступив на тридцять кроків уперед і закричав:
— Гей, Фріце, я — імператорська величність, а ти — простий король, решта — іще менші! Підійди і глянь мені в вічі!
