Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Детские » Детские приключения » Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий - Оксеник Сергій (читать книги бесплатно .txt) 📗

Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий - Оксеник Сергій (читать книги бесплатно .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий - Оксеник Сергій (читать книги бесплатно .txt) 📗. Жанр: Детские приключения. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Щось тут було не так. Лисому зводило живіт. Щось страшне й погане відчувалося в чужому селі. Йому стало страшно за Лелю, але хлопець тут же відігнав цей недоречний страх. Це її село. Вона тут удома. За себе треба боятися — адже ще півгодини тому він не зрозумів, якими страшними можуть бути чужа людина і її село.

І тут у селі хтось пронизливо нажахано закричав. Голос був зовсім не схожий на Лелин, однак Лисий міг поручитися, що це кричала саме вона. Забувши про небезпеку, він щодуху кинувся на цей голос.

Мертва вьоска

«Навіть найстрашніша погань не наважиться ступити на слід вовкулаків протягом трьох діб», — розповідав колись батько, як іще був живий. Лисий згадував ці розповіді й розумів: усе, що колись так лякало його, не порівняти з побаченим у Вьосці. Хіба що одне: вовкулаки ніколи не йдуть поодинці. Вони завжди налітають зграєю. Не може бути в цілому світі істоти, яка здатна була б сама накоїти стільки лиха.

Він намагався уявити, що ж тут насправді відбулося, і не міг. Наслідки були перед очима, а уява відмовлялася пояснити, як таке могло статися. В селі не просто не лишилося жодної живої душі. Не було навіть жодного непошматованого тіла…

Вони ночували на вулиці. Зайти до якоїсь оселі ні він, ні тим паче Леля не могли. Леля, мабуть, зовсім не спала. Принаймні коли черговий кошмар будив Лисого, він щоразу бачив її в одній і тій самій позі. Вона сиділа, обхопивши руками коліна й бездумно хиталася з боку в бік. У місячному сяйві блищали її сухі зелені очі. Леля не зронила ні сльозинки. Вона, схоже, просто виключилася, відгородилася від світу. Під ранок, коли зблід місяць і випала роса, Лисий навіть подумав, що дівчинка вже ніколи не повернеться до життя.

Але тільки-но зазолотилися верхівки дерев на сході, вона підвелася, дуже зосереджено й діловито обійшла всі хати, уважно вдивлялася в понівечені мертві обличчя. Це було її село, то були її близькі й рідні, і все ж вона знайшла сили подивитися на кожного. Лисий мусив визнати, що він би так не зміг. Навіть на тіла цих чужих людей він не міг поглянути.

— Дітей немає, — нарешті сказала вона. — їх забрали. Ходім.

Лисий відчував, що зараз він мусить слухатися її. Вони зайшли в перехняблену хату в центрі села. Не кинувши й оком на те, що лишалося від мешканців оселі, Леля попрямувала в дальній куток. Там вона відкинула половичок, під яким виявилася дерев'яна ляда з іржавим металевим кільцем. Відчинивши погріб, Леля помацала рукою під долівкою, дістала недопалену свічку й кресало, засвітила вогонь, потім спустилася вниз рипучою драбиною.

— Тримай! — гукнула вона звідти й почала викладати на долівку спершу великий арбалет з різьбленим ложем, потім два колчани зі стрілами в чорному оперенні й нарешті обережно виклала могутній палаш із загнутим руків'ям.

— Вони не встигли скористатися цією зброєю. Кілька років виготовляли її — спеціально проти вовкулаків, і… не встигли. — Говорила вона рівним безбарвним голосом. — Вовкулаки не вбиваюць дітей. Вони вирощуюць із них нових вовкулаків. Часу в нас небагато, але є. Ти пайдеш зі мною?

Сказати, що це було безумством — нічого не сказати. Що можуть вони — двоє підлітків з арбалетами — проти зграї безжалісних напівзвірів-напівлюдей? Але зараз щось пояснювати Лелі було безглуздо. В її очах палав такий лютий зелений вогонь, який не згасити ніякими словами.

— Що такого спеціального в цій зброї? — після тривалої паузи спитав Лисий.

— Срібло, — коротко відповіла дівчинка.

Справді, на самісінькому краєчку темних наконечників стріл були крихітні вкраплення блискучого білого металу. Таким же білим блиском сяяло й лезо палаша.

— Звідки у вас стільки срібла? — задумливо поцікавився Лисий.

— З Руїни.

Хлопчик здригнувся. Цього він зовсім не сподівався почути.

Це слово він не мав права вимовляти навіть подумки. То була найстрашніша таємниця — мета його подорожі. Про існування Руїни Лисий довідався тільки тоді, коли Інженер вирішив його туди вирядити, не раніше. Зараз він почувався обдуреним — це дівчисько знало страшне слово, і, схоже, знало його вже давно. З того, як вона його промовила, було зрозуміло, що для неї це слово ніколи не було забороненим. Лисий збагнув, що краще про це помовчати, він був упевнений: щойно він вимовить слово «Руїна», і вона одразу здогадається, куди він іде.

Леля чекала на його відповідь, а він розмірковував. Вовкулаки пішли на південь. Йому теж треба йти на південь. Слід вовкулаків — раптом збагнув він — найбезпечніший шлях. Якщо вовкулаки пройшли далеко, то він виграє чимало часу. Головне — не наштовхнутися на їхній привал. А там буде видно. Там він спробує переконати Лелю, що рятувати дітей — безумство. Просто на два трупи більше.

— Ходімо, — кинув він, підняв з долівки арбалет і колчан і почав прилаштовувати їх собі на спину, щоб будь-якої миті вихопити найнеобхідніше — шаблю або стрілу.

Дерев'яна полуничка

Вовкулаки перли навпростець, нічого не оминаючи, все знищуючи на своєму шляху. Тільки наймогутніші дерева з корою, обчухраною на рівні людського зросту, пускали крупними краплями сльози, але стояли незламані. Кущі, підлісок, тіла дрібних птахів і тварин були втоптані в землю кігтистими лапами. Скільки їх у зграї? Навіть приблизно Лисий не міг цього визначити.

Спочатку він намагався дивитися під ноги, щоб не наступити на кров чи розчавлене м'ясо. Потім зрозумів, що то марний клопіт. І після цього йти стало легше. Вони майже бігли, не спиняючись ні на мить, і все ж не наближалися до переслідуваних. Може, воно й добре, думав Лисий, бо то вірна смерть. Він згадав розтерзані тіла у Вьосці й здригнувся.

— Коли ми наблизимося до них, — тим самим безбарвним тоном заговорила Леля, ніби читала хлопчикові думки, — треба буде розділицця. Ти обійдеш їхній табір справа, я — зліва. Якщо ми одночасно почнемо стріляти… Стріляти почнемо за моєю командою: я закричу кажаном. Не підходь близько до них. Стріляй здалеку, але влучно. Треба берегти стріли. Вони будуць думаць, на кого з нас нападаць. Поки не вирішаць, ми маємо час.

— А якщо вони нападуть на обох нас одночасно?

— Не думаю. Вони дурні, й завше бігаюць зграєю.

— Ти їх часто бачила? — план почав здаватися Лисому не таким уже й божевільним.

— Ніколи не бачила, — Леля зруйнувала перші зародки його оптимізму.

Треба щось придумати, якось переконати її. Тільки не зараз. Зараз вона в такому стані, що ніякі слова не подіють. Від довгої гонитви вона трохи заспокоїться, тоді Лисий змусить її залишити слід вовкулаків, який не може привести нікуди, крім вірної страшної смерті. А він не має права помирати. Бо тоді помре ще одне село. Найпростіше, звичайно, — розповісти їй про те, куди він іде й навіщо. Але цього робити не можна.

Лисий навіть збився з кроку. Тобто виходило, що все одно йому треба залишити її саму. Просто відмовити нападати на вовкулаків, а потім залишити одну. Втекти? Чи твердо наказати, щоб не йшла за ним? Що вона робитиме — одна в лісі? Нічого не робитиме. Просто загине. Одна людина в лісі вижити не може.

Взяти її з собою? Разом легше дійти до Руїни. А потім? Пройти Руїною може тільки одна людина. Якби не це, Інженер послав би з ним іще когось.

— Що ти чула про Руїну? — спитав він, іще не знаючи навіщо.

— Нічого. Про Руїну ніхто нічого не знає. — І після паузи Леля таки спитала: — то ти йдеш до Руїни?

— Що мені там робити?

Леля, мов вкопана, зупинилася. Лисий одразу зрозумів, куди вона дивиться. Напіввтоптана в трав'яне місиво, перед ними лежала якась маленька червона річ. Дівчинка нахилилася й підняла її.

— Він живий… — вона сіла просто на траву й заридала в голос. Це були перші її сльози після вчорашнього вечора.

Лисий мовчки розігнув її сильні пальці й побачив на долоні дівчинки маленьку полуничку. Вона була майстерно вирізьблена з дерева й пофарбована в червоний колір, тільки листочки й хвостик зелені. У хвостику було просвердлено крихітний отвір, через який протягнуто брудну розірвану шворочку. Леля знову стисла кулак.

Перейти на страницу:

Оксеник Сергій читать все книги автора по порядку

Оксеник Сергій - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий отзывы

Отзывы читателей о книге Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий, автор: Оксеник Сергій. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*