Пригоди Румцайса - Чтвртек Вацлав (хорошие книги бесплатные полностью .TXT) 📗

Зустрілися вони з Манкою біля заґратованого віконця.

— Ось і я! — сказав Румцайс. — Навіть не задихався, ніби пройшов по всипаній піском доріжці.

Манка простягла руки через грати і обняла Румцайса так міцно, що в нього з кишені посипалися порох та жолуді.

А в цей час ішов бурмистер Фіштула через ринковий майдан, погойдував засвіченим ліхтарем і держалном алебарди кресав по бруківці.

Раптом до ніг йому підкотився жолудь. Тоді другий. А тоді ще один!

Коли прикотився і третій, Фіштула почав роздивлятися, звідкіля котяться ці жолуді.

— Ой боже, біля буцегарні в нас виросла тополя, і з неї падають жолуді! — вигукнув він і мерщій побіг туди.

А Румцайс тим часом порався біля ґрат. Вхопився за них, розбійницькою ногою вперся у мур і тягне. Манка допомагала йому зсередини. Та грати навіть не схитнулися.

Румцайс трішки замислився і каже Манці:

— Коли молодиця береться за чоловічу справу, то тільки силу в чоловіка забирає. Ну ж бо відступись і гарненько мені всміхнися!

Манка відпустила грати і всміхнулася до Румцайса спершу барвінково, потім фіалково, а тоді трояндно.

Каміння, в яке грати були забиті на три вершки, враз затріщало й посипалось.

Але внизу під тополею вже працював бурмистер Фіштула. Свій ліхтар він поставив осторонь на тротуарі і щосили вимахував алебардою, намагаючись підрубати дерево знизу. Тріски летіли на всі боки, алебарда висвистувала, а Фіштула ще й промовляв:

— Раз-два, разом!

Почув це Румцайс і каже Манці:

— Чуєш, хтось нам унизу допомагає. От і чудово: раз-два, разом!

Сказав це, потяг добре, потяг іще — і грати вивалилися з муру, а Манка влетіла Румцайсові в обійми, паче ластівка.

Та в цю ж мить Фіштула відрубав останню тріску, і тополя з Румцайсом та Манкою стала хилитися.

— Що ж ти наробив, Фіштуло? — крикнув Румцайс згори.

— Збираю урожай, — відповів знизу Фіштула. — Пострушую вас обох, як груші, та й запроторю в монастирську тюрму. А звідти ви вже у мене не вилізете.

А тополя все падала вниз — назустріч твердій бруківці. Румцайс і Манка тільки й встигли подумати, що це — їхня остання хвилина. Та раптом молодий місяць на небі нахилився і подав Румцайсу кінчик свого ріжка. Румцайс скочив верхи на місяць, умостився там, як у сідлі, і перетяг до себе Манку.

Бурмистер Фіштула тільки очі вирячив на те, як місяць з Румцайсом поплив по небу до Ржаголецького лісу.

10. Як Румцайс зустрівся із прусським генералом

Минуло скількись часу, і на місто Їчин рушило в похід прусське військо. Дощі йшли такі, що аж криниці переливалися через верх, а у розбійницькій печері зробилося вогко і холодно. Одного разу вночі щось там заворушилося у темряві і пролунало:

— Кахи!

— Манко, це ти? — стурбовано запитав Румцайс, сів на ліжко і, кресонувши нігтем об ніготь, запалив скіпку.

Та в цей час у печері ніби вистрелив хтось:

— Апчхи!!!

І світло в ту ж мить згасло.

— Румцайсе, це ти? — спитала Манка.

— Та я, — шморгнув носом Румцайс. — Як розвидниться, треба йти в аптеку, щось узяти від нежиті.

Вранці, ще роса не зійшла, вирушили вони до Їчина. Зайшли в аптеку, де порядкував серед своїх пляшечок і слоїків аптекар Калина. Він саме катав на дощечці пілюльки, хоч і мав їх уже під прилавком повну банку.

— Навіщо стільки пілюль? — здивувався Румцайс.

— Суне до Їчина прусське військо, незабаром тут буде, от пілюлі й знадобляться. А що ви бажаєте?

— Апчхи! — мовив Румцайс.

Аптекар кивнув головою і подав Румцайсові торбинку:

— Ось вам порошок од простуди, з вас тринадцять крейцерів.

Румцайс повивертав усі кишені, але знайшов тільки сім крейцерів. Аптекарю за такі гроші невигідно було продавати. Почухав він собі ніс, сховав торбинку з порошком і підсунув Румцайсові та Манці круглу коробочку.

— Тут у мене є трішки безплатних розбійницьких ліків першого сорту.

Румцайс і Манка взяли коробочку й пішли. А Калина-аптекар сказав своїй жінці:

— Було у мене трохи громового порошку, щоб висаджувати в повітря скелі. Якщо сюди прийдуть пруссаки, мав би я з цим порошком неабиякий клопіт. Добре, що я його позбувся.

Румцайс і Манка відійшли зовсім недалечко від Їчина, коли Румцайсові раптом засвербіло в носі.

— Манко, мерщій порошку! — мовив він і почав утягувати носом повітря, ніби ковальський міх.

Манка відкрила коробочку, відсипала трохи Румцайсові на долоню, і він нюхнув. Та йому від того зовсім не полегшало. Почервонів Румцайс, надувся і тільки й зміг видушити із себе:

— Швидше поверни мене носом на порожнє місце!

Манка і повернула його носом у бік військового плацу під Чержовською горою. Якусь мить всередині у Румцайса набирався грім, а потім із носа в нього пролунав постріл. По плацу наче буря промчала: каміння з землі повилітало, дерен догори корінцями поперевертало, навіть хмари попід небом з місця зрушило. Жах, та й годі!

Румцайс аж потом умився від напруги. Втер він носа рукою і каже:

— От клятий аптекар!

А Манка вирішила закопати в землю той порошок, щоб не вийшло через нього якоїсь біди.

Знайшли вони м'яку місцинку при межі і вже хотіли заховати там круглу коробочку, як раптом хтось за спиною в них промовив суворо:

— Хальт!

Румцайс глянув і побачив коня.

А на коні сидів прусський генерал.

— Хальт, нічого не закопувати! — сказав генерал, насварився на Румцайса рукою в рукавичці з козлячої шкіри і забрав у нього круглу коробочку. — Я приїхав сюди із Пруссії не для того, щоб дивитися, як хтось закопує такі цінні речі.

Румцайса взяло за живе, що чужинець йому наказує.

— А я хотів би знати, що ти взагалі за один? — спитав він.

Генерал зіскочив з коня.

— Я найвищий генерал артилерії, і послав мене король Фріц подивитися, звідки найзручніше стріляти по Їчину.

І почав генерал туди-сюди штурхати й тицяти Румцайса, наче то була гармата. Аж поки наставив його носом прямісінько на Їчин. Румцайс так здивувався, що не міг навіть язиком поворушити, не те що рукою.

А генерал тим часом насипав повну жменю порошку з круглої коробочки і став водити рукою під носом у Румцайса.

— Зараз ти мені вистрелиш на Їчин! — сказав він і здмухнув увесь порошок з долоні прямо Румцайсові в ніс.

Румцайс затнувся, почервонів і відчув, як у нього всередині гугонить. Тільки й спромігся вигукнути:

— Так я ж увесь Їчин розіб'ю!

Манка підскочила і миттю повернула Румцайса в інший бік.

Пролунав вибух.

Їчин залишився цілий, але з того дня на горі Зебін до сьогоднішнього дня зяє здоровецька яма.

— Краще вже так, аніж по людях, — промовив Румцайс.

Посадив він генерала у сідло і по-розбійницькому кресонув нігтем об ніготь під хвіст генеральському коню. Той як рвонув з місця, то спинився разом із своїм генералом аж у стайні прусського короля Фріца.

11. Як Румцайс ходив по сіль

Румцайс ще не зовсім видужав од нежиті і не пересердився ще на прусського генерала; тому зварила йому Манка семикратної юшки. Така юшка над усе смакує розбійникам. Однією пайкою вони снідають, другою — обідають, третьою — вечеряють, четвертою пайкою можна змастити підметки, п'ятою вичистити пістоль, шостою залити вогнище, а сьома пайка знадобиться розбійникові, якщо вночі схочеться йому пити.

Коли Манка варила таку юшку, підійшов Румцайс до казана, скуштував та й каже:

— Щось вона у тебе недосолена.

— Коли так, то треба підстерегти якогось купця і пограбувати його на пучку солі, — відповіла Манка.

Румцайс засунув за пояс пістоль, заряджений жолудем, і сховався в кущах над дорогою, якою купці возили сіль до Їчина. Полежав там якусь часину, а купець не йде та не йде. Вже хотів був Румцайс повернутись і посьорбати несолоної юшки, коли раптом вдаліші показався якийсь дивний молодик. Одягнений він був як на бал і, йдучи по дорозі, пританцьовував та сам собі пригравав на сопілці.