Чарiвна круговерть (на украинском языке) - Наумов Евгений (мир книг .TXT) 📗

- Де ж вони вiльнi? - загомонiли машини. - Ми не бачимо. Всi дороги забитi, запрудженi.

- Це тому, що ви дивитесь пiд колеса й далi свого радiатора нiчого не бачите! - гукав Автостоп. - А я бачу далеко. Я бачу вiльний шлях!

I вiн почав показувати машинам, куди їхати, i так блискав червоним вогнем, що всi машини швиденько розбiглись.

Автостопу дуже сподобалось командувати, й вiн залишився на перехрестi. Але всi машини об'їжджали площу - так вони боялися небаченого червоного вогню. I серед автомобiлiв пiшли страшнi чутки про перехрестя, на якому злий Автостоп живцем спалює неслухняних.

Дiд Драндулет замовк i, здається, заснув. П'яте Колесо нетерпляче забiгало навколо, потiм штовхнуло старого.

- Га? Що? - прокинувся той.

- Все ти казки розказуєш, дiду! - заверещало П'яте Колесо. - А що далi - не знаєш, не вiдаєш. Ось i мовчиш. Вигадуєш, мабуть...

- Нiчого я не вигадую, - розсердився Дiд Драндулет. - Якщо не подобається, можу не розповiдати.

- Розповiдай, розповiдай далi! - почали навперебiй Просити Малько-Ванько i П'яте Колесо. - Нам дуже цiкаво...

Дiд Драндулет пом'якшав i продовжував:

- I зажурився самотнiй Автостоп, затужив. А залишити перехрестя не зважувався: а якщо автомашини знову з'їдуться та без нього, височезного Автостопа, перечавлять одна одну?

Та одного разу занесло на площу якогось малюка, котрий втiк з дому вiд батькiв. Коли вiн побачив таку простору площу, то навiть заверещав вiд захоплення i почав носитися туди й сюди. I ледве не налетiв на Автостопа.

Вибачився чемно, позадкував, а потiм об'їхав навколо нього й питає:

- А чому ти такий витягнутий?

- Щоб далеко бачити, - вiдповiдає лагiдно Автостоп. Вiн теж зрадiв малюковi.

- А що це там свiтиться нагорi, га? У твоєму оцi?

- Це свiтиться надiя моя зелена.

- Зелена! Зелена! - застрибав малюк. - Зовсiм як м'яка травичка на лужку бiля нашого будинку.

I вiн помчав по майдану й вигукував:

- Сюди! Всi сюди! Подивiться, яке гарне свiтло я знайшов!

На його лемент збiглись автомобiлi з усього мiста. Та коли побачили, що в єдинiй фарi Автостопа палає не страшне червоне свiтло, а зовсiм iнше - променисто-зелене, невимовне зрадiли.

- Ой, як це чудово! - казали вони. - Зелене свiтло - то колiр тiнистого гаю, рiвних лiсових галявин з м'якою шовковистою травою, яка не псує шин. Це затишнi улоговини з прохолодними струмочками, де можна напитися досхочу чистої джерельної водицi, яка не засмiтить радiатора. Хай же це свiтло горить завжди, наш улюблений Автостопе, i нагадує нам про тi приємнi хвилини, коли ми гуляли на околицi Круговертi.

I вони закружляли у танку навколо Автостопа, а той розчулився i не знав, куди подiтися вiд радостi. А зелене свiтло розгорялося дедалi яскравiше i яскравiше, поки не стало чисто смарагдовим. Тодi у всiх вирвався вигук захоплення. Вони закружляли ще швидше i заспiвали:

Наш зелений,

наш зелений,

наш зелений Автобрат!

I вiднинi

прислухайтесь

до усiх його порад!

А за мiстом на смiтнику в цей час вовтузився Смiттєвоз. Вiн по саму кабiну вивалявся в багнi i в розпал веселощiв з'явився на головнiй площi. Вiн мчав щодуху й галасував:

Тра-та-та, тра-та-та,

Геть з дороги, дрiбнота!

Ось-ось очманiлий гультiпака врiжеться у танок... I раптом око Автостопа спалахнуло пронизливим жовтим вогнем. Немов саме сонце гнiвно подивилося з неба. Смiттєвоз тiльки жалiбно вискнув i рiзко загальмував.

- Як ти посмiв з'явитися сюди в такому виглядi? - загримiв Автостоп. - Менi соромно за тебе!

- Пробачте менi, - заскиглив Смiттєвоз. - Я бiльше нiколи-нiколи не буду, тiльки не заслiплюйте мене...

- Гаразд, на перший раз я тобi вибачу, - мовив Автостоп. - їдь i працюй. Добросовiсно збирай i вози смiття, наводь чистоту на вулицях.

Присмирнiлий Смiттєвоз бочком-бочком поповз у провулок, а потiм його тiльки й бачили. Кожному зустрiчному вiн розповiдав про всесильного чарiвника Автостопа, який одним поглядом може заслiпити...

- Ось так, дiти мої, i залишився Автостоп командувати на перехрестi. А щоб бачити все довкруж, завiв багато очей. I кожен, хто пiдiйде до перехрестя, знає: запалали горiшнi очi червоним свiтлом це найсуворiший наказ зупинитися. Середнi, жовтi, радять почекати. А нижнi, зеленi й лагiднi, дозволяють рухатися. I називається звiдтодi цей всесильний чарiвник...

- Знавцем-Моргунцем! - вигукнув Малько-Ванько.

- А країна стала називатися Чарiвною Круговертю. Бо кожен, хто потрапить у цю країну, не заплутається i не загубиться. Знавець-Моргунець потурбується про кожного подорожника, кожному вкаже правильний напрямок. У нього тепер багато помiчникiв - цiла дружина, - продовжував Дiд Драндулет. - Вони допомагають наводити порядок на вулицях та дорогах. I всi машини їх слухаються...

- Нi, вже не слухаються, - сумно промовив Малько-Ванько.

- Як це так? Чому не слухаються? - здивувався Дiд Драндулет. - Хто їм дозволив?

Малько-Ванько похнюпився. Адже це вiн у всьому винний! I розповiв про те, що сталося цiєї ночi у Чарiвнiй Круговертi.

- А зараз менi треба розшукати Варю, - закiнчив вiн.

- Ну, якщо ви так хоробро визволили дружину Знавця-Моргунця, то я допоможу вам, - закректав Дiд Драндулет. - Поїдемо разом шукати Варю.

- Оце добре! - зрадiв хлопчик.

- На спасибi далеко не заїдеш, - пирхнув Дiд Драндулет. - Ти спочатку почисть мене, змасти гарненько, напiй бензинчиком i водичкою, а потiм я тебе повезу. Гаразд?

- Гаразд! Тiльки... тiльки я не знаю, як це робиться.

- А я покажу! - пiдскочило П'яте Колесо. - Я тобi все-все покажу!

I хлопчик узявся за роботу. Вiн ретельно стер порохняву з кузова Дiда Драндулета, щедро змастив усi суглоби, залив води й чистого бензину...

- А тепер поверни важiль - отой, що внизу, - промовив Дiд Драндулет.

Малько-Ванько вчепився за важiль, натужився i з великим зусиллям повернув його. Пiдпiрки повiльно опустилися. Дiд Драндулет скрипнув i опинився на землi. Двигун його задеренчав, запирхав. Драндулет виїхав з-пiд накриття, зробив велике коло по двору i хвацько загальмував. Вiн блищав, мерехтiв i взагалi - сяяв!

- Згадаймо молодiсть!- вигукнув вiн. - Ну, тепер сiдай, зараз помчимо!

Малько-Ванько стрибнув на сидiння i з неприхованим задоволенням погойдався на пружному оксамитi. В кабiнi старого автомобiля було затишно й зручно.