Суперклей Христофора Тюлькина, або 'Вас викрито - здавайтесь!' (на украинском языке) - Костецкий Анатолий (лучшие книги без регистрации .TXT) 📗
-- Нема дурних! -- вiдсунувся Рубильник. -- Бачили ми таких: ти йому клей, а вiн тобi -- дулю, i тю-тю!
-- I не соромно вам! -- удав агент, що образився. -- Та невже я, чоловiк похилого вiку, можу обманювати? Та коли б я й хотiв утекти, ви, молодий i здоровий, легко наздогнали б мене.
-- Хо! -- пихато посмiхнувся Рубильник. -- Од мене, батю, не втечеш! Але грошики -- наперед.
Агент зрозумiв, що зважити клей не вдасться, i спересердя махнув рукою:
-- Що з вами робити! Тримайте!
Вiн почав вiдраховувати грошi, а Рубильник розсовував їх по кишенях i голосно шморгав носом вiд задоволення. Зрештою грошi з рук агента перекочували в кишенi злодiя, й той весело сказав:
-- От i ляля! Тримай, батю, свiй смердючий клей! -- I простягнув агентовi заповiтну пляшечку, в якiй важко бовталось майбутнє Z-003.
"От i все!" -- подумав суперагент i всмiхнувся.
"От i все!" -- подумав лейтенант Євдокименко, дiстаючи з-пiд пахви пiстолет.
I саме в ту мить, коли рука агента стиснула пляшечку, а рука лейтенанта -- пiстолет, до скверу влетiли Христофор, Васько та Семен.
Вони вiдразу ж побачили Рубильника й Z-003 й на все горло заволали:
-- Держiть їх, ловiть! Це злодiї!..
Лейтенант Євдокименко блискавично вискочив зi схованки i на всю потужнiсть своїх могутнiх легень -- а вiн був майстром спорту з плавання! -- вигукнув:
-- Руки вгору! Вас викрито!
Та недарма Z-003 був суперагентом вищого класу. Вiн теж блискавично оцiнив ситуацiю, швидким рухом сунув пляшечку з клеєм у праву бокову кишеню й щосили турнув отетерiлого Рубильника на Якима Яковича. Злодiй незграбно змахнув ручиськами, поточився i, щоб не впасти, вхопився за руку лейтенанта.
Тої ж митi вiн вiдлетiв метрiв на десять, важко гупнувся на асфальтову дорiжку, встиг на льоту зойкнути: "Ой мамо!" -- i знепритомнiв. Але цiєї митi, поки лейтенант провiв прийом самбо, цiлком вистачило агенту, щоб вiдскочити метрiв на три вбiк i щодуху кинутися навтьоки.
Лейтенант невдоволено хекнув i рвонув навздогiн.
Вони бiгли порожнiми вулицями мiста, -- всi мешканцi в цей час сидiли перед своїми телевiзорами, бо показували останню серiю багатосерiйного детективу "Слiдство ведуть знавцi", -- i їхнi кроки лунко вiдбивались у прозорому осiнньому небi, лякаючи зграйки горобцiв.
Вiдстань мiж лейтенантом Євдокименком та суперагентом поступово, але невблаганно скорочувалась -- адже Яким Якович був чемпiоном столицi з бiгу на дальнi дистанцiї! Вiн уже чув важке сопiння агента й на ходу подумки пiдсмiювався: "Давай, голубе, давай! Ще трiшечки -i твоя кар'єра скiнчиться. Я тебе, знесиленого, вiзьму голiруч!"
Небезпеку вiдчув i Z-003. Вiн нiяк не мiг перейти на друге дихання. У грудях йому кололо, вiн жадiбно хапав ротом повiтря, силкуючись збiльшити швидкiсть, але ноги майже не слухались його. I тут Z-003 прийняв рiшення...
Лейтенант устиг помiтити, що агент на якусь мить пригальмував, повернувся до нього обличчям i ледь помiтно змахнув рукою.
"Ага, -- подумав Яким Якович, -- уже здаєшся!" Але тої ж митi суперагент знову рвучко помчав далi, а лейтенант раптом наче за щось перечепився i сторчголов полетiв на асфальт.
Коли б вiн не був чемпiоном району з боротьби самбо, то, мабуть, здорово забився б. Але Яким Якович вправно зiбрався в повiтрi й пружно приземлився на ноги.
"Дивно! -- подумав лейтенант, вiдчувши досить сильний удар у п'яти. -- Невже втрачено форму?" -- I глянув на ноги.
Подиву його не було меж: вiн стояв у самих шкарпетках! Лейтенант озирнувся й побачив, що його туфлi стоять посеред вулицi з розiрваними шнурками.
"Ну й ну!" -- похитав головою Яким Якович. Вiн хотiв був пiдняти туфлi й далi переслiдувати агента, але не змiг, незважаючи на свою богатирську силу, навiть зрушити їх з мiсця. I тут вiн зрозумiв: це ж агент хлюпнув йому пiд ноги клеєм, i його туфлi -- назавжди! -приклеїлись до тротуару, а сам вiн вилетiв iз них!
Цей пiдступний хiд противника нагадав лейтенантовi, що вiн має справу iз суперагентом вищого розряду, тож надалi Яким Якович вирiшив бути обережнiшим i босонiж припустив за агентом, котрий уже повертав за рiг у якусь вуличку.
Яким Якович увiмкнув вiдразу другу швидкiсть i -- з розгону проскочив вуличку. Довелося гальмувати й розвертатись. Та коли вiн прочитав назву вулички, куди повернув агент, то лише посмiхнувся: ця вуличка упиралася в п'ятиметровий цегляний мур!..
Лейтенант перейшов на крок. Вiн поволеньки чвалав собi вуличкою i насвистував щось веселеньке.
Та знову ранувато вiн заспокоївся!
Z-003, який чималу частину свого шпигунського життя провiв у джунглях, умiв лазити навiть по дзеркальнiй поверхнi -- що йому якийсь там цегляний мур!
Яким Якович з тривогою побачив, що агент спритно подряпався вгору. Ось вiн уже на серединi! Ось -- вище!.. Ось закинув руку й ногу на гребiнь муру й навалився на нього грудьми!.. Ще мить -- i вiн зникне...
Лейтенант вихопив пiстолет i, гукнувши: "Стiй, стрiляю!" -бабахнув у повiтря.
Суперагент, почувши пострiл, злякано притиснувся грудьми до муру й завмер. Це дало виграш у кiлька дорогоцiнних секунд, за якi лейтенант Євдокименко встиг добiгти до муру й ухопитися за ледь помiтний виступ, щоб дертися вгору. Та тiльки-но вiн зробив перший рух, як почув стогiн.
Вiн звiв очi й побачив, що Z-003 чомусь нерухомо лежить на гребенi у тiй же самiй позi й стогне. Лейтенант спершу здивувався, а тодi подумав, що агент уже зовсiм знесилiв, переможно посмiхнувся й наказав:
-- Опiр даремний! Злазьте!
У вiдповiдь суперагент лиш нервово сiпнувся, а слiдом долинув його здушений голос:
-- Ваша взяла, здаюся! Але злiзти не можу...
Роздiл п'ятнадцятий
МАЙБУТНЬОМУ НАЗУСТРIЧ
Того вечора Христофор Тюлькiн довго не мiг заснути. I нiчого дивного в цьому не було: адже день видався напрочуд багатим на незвичайнi подiї.
Батьки ще не повернулися з роботи, телепередачi скiнчилися, тож Христофор просто лежав собi в лiжку й дивився у стелю, де, наче кiнокадри, знову й знову проходили перед його очима подiї останнiх годин...
Мабуть, найвеселiше було, коли агента знiмали з муру. Виявилось, що це не так уже й просто. Як ви пам'ятаєте, пiсля пострiлу лейтенанта Євдокименка агент втиснувся в мур i раптом закляк. Питаєте чому? А тому, що вiн ненароком роздушив пляшечку з клеєм, яка лежала в правiй боковiй кишенi пiджака, -- i зрозумiло, вiдразу приклеївся до муру!
