Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи (на украинском языке) - Ячейкин Юрий Дмитриевич (читать полную версию книги TXT) 📗
- Десята планета?! - зачудовано перепитав я.
- Еге ж, - холоднокровне пiдтвердив капiтан Небреха, - бо ця планета вже з моменту свого утворення мала солiдну атмосферу.
Я вiдчував, що йду гарячими слiдами свiженькоу iсторiу. Мосму хвилюванню не було меж. Ще б пак! Сонце не встигне прийняти за обрiсм свою вечiрню морську ванну, як мiй блокнот поповниться ще одним хвилюючим записом! I хто б мiг подумати, що вiкопомною вiхото в iсторiу космiчних дослiджень виявиться звичайна лопата?
Але наш вчений друг одразу зробив незграбну спробу заперечити приголомшливе повiдомлення капiтана Небрехи.
- Яка ще десята планета? - запитав вiн з таким виразом, нiби об'увся кислицями. - Науцi вiдомi лише дев'ять планет, що кружляють навколо Сонця. Меркурiй, Венера, Земля, Марс, Юпiтер... - загинав вiн пальцi.
- Досить! - зупинив капiтан Небреха цю скептичну десятипалу рахiвницю. - Казку про дев'ять планет знас кожен школяр, який хоч раз тримав у руках пiдручник з астрономiу.
Капiтан зручно вмостився у командорське крiсло, зарядив люльку добрячою пучкою тютюну, але почав свою захоплюючу розповiдь лише тодi, коли дим з вогнедихаючого кратера люльки заховав його вiд очей слухачiв разом з протезом i вусами.
- Не думаю, щоб навiть наш вчений друг наважився заперечувати загальновiдому iстину: астрономiя давно вийшла з пелюшок кабiнетноу науки i мiцно стала на ноги практичного досвiду, - повагом повiв вiн. - Скiльки вже було вiдкриттiв, але й лосi зоряна наука полонить романтикiв своуми незлiченними тасмницями i незбагненними загадками Всесвiту. Узяти хоча б космогонiю, роздiл астрономiу, що намагасться розв'язати тасмницю походження небесних тiл. Це, скажу я вам, мiцний горiшок! Та хоч як вченим важко було, а гiпотез щодо "звiдки все взялося" нiколи не бракувало.
Щоправда, тут панував повний рiзнобiй. Однi вважали, що планети утворилися з холодних кам'яних брил, iншi гадали, що з сонячних крапель, якi наше свiтило струсило з себе, як пiт з чола. Третi запевняли, що матерiалом свiтобудови була хмара газу, а четвертi доводили, що то були поклади космiчного шлаку. Була навiть висунута iдея, нiби у стерильно чистi володiння Сонця колись вдерлася гiгантська зiрка-заблуда з величезною силою тяжiння. Ну, ясно! Свiтила вчепилися у протуберанцi одне одного, як хлоп'ята у чуприни. Протуберанцi летiли клоччям! З тих шматкiв, мовляв, згодом й утворилися планети.
Але менi, мiжзоряному практиковi, ця гiпотеза видасться зовсiм смiховинною. Якби планетнi системи справдi утворювалися через отакi рiдкiснi навiть у всесвiтнiх масштабах сутички, я б ух би зараз усi порахував на пальцях, як це полюбляс робити наш вчений друг. Причому пальцi мосу сдиноу ноги ще залишилися б про запас.
Та на цьому покiнчимо з екскурсiсю у дрiмучi хащi космогонiчних гiпотез, бо зрештою честь практично розв'язати найбiльшу тасмницю свiтобудови випала на мою долю. Нинi про це знають усi моу знайомi. А знайомих у мене, самi розумiсте, бiльше, нiж незнайомих.
Втiм, не буду критися: допомiг менi нещасливий випадок. Так, я не обмовився! Якби не фатальний для мене збiг обставин, космос досi тримав би пiд сьома хитромудрими замками одну з найцiкавiших своух тасмниць.
А дiло було так.
Ми з Азимутом поверталися з далеких мандрiв у сузiр'я Вiзничого. Там ми вивчали передовий досвiд використання астероудiв, як дешевого вантажного космотранспорту.
Признатися, подорож була важкенькою.
Мало того, що пiд час чергування Азимут забув пiдтягти гирю ходикiв, i ми збилися з лiку часу, так вiн ще прогавив манюсiньку порошинку, яка з третьою космiчною швидкiстю прошила баки з пальним. I до того легко це зробила, нiби замiсть титанових бакiв коробка мала мильнi бульбашки. Ясно, гiдрат спирту миттю випарувався у простiр.
Це була непоправна втрата.
Азимут у розпачi. Сидить у кутку, мов покарана дитина, i нещадно стьобас себе батогом самокритики:
- В усьому винна тiльки моя легковажнiсть! Що я наробив! Ой-ой-ой! Капiтане, навiщо ви взяли у цю вiдповiдальну подорож таку безвiдповiдальну людину? Айай-ай! Кари за це на вас немас!
Ну, довелося суворо нагримати на нього, щоб хлопець остаточно не загубив голову i не накоув нових дурниць.
За iнерцiсю пiдлiтасмо до кордонiв Сонячноу системи, тут треба маневрувати, а в баках палива анi краплi. Сухо, як у пiщаних колодязях середньоазiатськоу пустелi.
Отут i почалася неприсмнiсть. Навiть без навiгацiйних приладiв було помiтно, як ракета вигинас трасу, повiльно, але певно стаючи на довiчний орбiтальний якiр сонячного тяжiння.
Нагальнiсть рiшучих дiй була очевидною. Якщо пустити все на самоплив, то невiдомо, скiльки рокiв нам доведеться метляти навколо Сонця за межами системи, поки мою мiкролiтражку помiтять з випадкового зорельота. Та й знайдуть, можливо, самi кiстки!
А людство ж чекас нас з трудовою перемогою, чекас не дочекасться передового досвiду цивiлiзацiй сузiр'я Вiзничого у галузi використання астероудiв як природного вантажного транспорту.
Був, правда, один хоч i ненадiйний, але вихiд: пiдживити двигуни лiками з похiдноу аптеки - вони ж всi на спирту. Та чи надовго ух вистачить? Одначе вийняв лiки з шафки i заходився бiля двигунiв поратися.
Можете менi повiрити, це справило на Азимута належний ефект. У мого штурмана вiд подиву очi рогом полiзли. Та коли отямився, безкорисливо запропонував свiй запас одеколону. Азимут завше був чепуруном!
А я, нiби нiчого видатного не сталося, любесенько пояснюю йому:
- Звичайно, оцих запасiв на двох - це крапля у морi. Не вистачить навiть до найближчоу планети, Плутона. Отже, один з нас мусить залишитися тут, на орбiтi, а другий хутенько злiтати на Плутон по паливо.
- Я! - анi секунди не вагаючись, героучно озвався Азимут. - Я залишуся!
- Нi, залишусь я, - по-доброму втовкмачую йому. - А ти, дивись, не барися.
- Що це за вигадки? - не на жарт обурився Азимут. - Де справедливiсть? - репетус вiн. - Хiба вам не вiдоме правило, що капiтан залишас корабель останнiй? - повчас мене.
Я навiть розчулився вiд тих слiв. Отака самовiдданiсть! Мiй вiрний штурман готовий зчинити бунт на борту, що завжди суворо карасться, аби врятувати життя капiтана! Та рiшення мос було непохитне. На це я мав досить пiдстав.
