Все - як насправдi (на украинском языке) - Костецкий Анатолий (читать бесплатно книги без сокращений .TXT) 📗
На цей раз Сергiй Кудлик не спромiгся навiть i нукнути. Вiн пiдскочив до Вiтки, вихопив у неї свого щоденника -- i тiльки дверi за ним грюкнули та бiдолашний песик Бурчик злякано сховався пiд канапу.
Вiтка залементувала, вона кричала йому навздогiн щось про обов'язок допомагати хворому однокласниковi, та Сергiй нiчого не чув i нiсся вниз, перестрибуючи через три сходинки, наче тiкав вiд скаженої собацюри.
А вдома, коли трохи вiдiйшов, Сергiй сiв за стiл i почав малювати на Вiтку карикатуру. Спершу вiн намалював товстого дядька в окулярах, батька Птурської, потiм -- руду й кирпату Вiтку, а коло неї купу цегли. "Вiкторiє, не їж камiння", -- казав батько до Вiтки, а вона, -так намалював її Сергiй, -- накидалася на купу цегли й жадiбно ковтала цеглину за цеглиною.
Сергiй трохи посидiв, розглядаючи свiй витвiр, а тодi ще пiдписав пiд малюнком вiршик:
Птурська Вiтка -- навпакитка:
попрохайте щось у Вiтки -
зразу зробить залюбки,
але тiльки -- навпаки!
Карикатуру вiн узяв до школи, на великiй перервi приколов до дошки й вiдiйшов, даючи дорогу третьокласникам, якi з'юрмилися в нього за спиною.
Третьокласники голосно реготали, хапаючись за животи, й насмiшкувато зиркали на Вiтку, яка незворушно сидiла за партою, їла яблуко й удавала, наче їй зовсiм байдуже, чого вони там веселяться. Та ось її все-таки здолала цiкавiсть: що ж там такого смiшного утнув цей пришелепкуватий Кудлик? I вона гордою ходою пiдiйшла до дошки.
Очi її забiгали по малюнку, i коли вона дочитала напис до кiнця, -- вся спалахнула, заверещала, наче кiшка, якiй наступили на хвiст, i кинулась на Сергiя! I, мабуть, таки добряче пошкрябала б його, та однокласники заступили їй дорогу.
-- Ну, вiршомазе! -- гукнула вона до Сергiя через їхнi голови. -Тепер тремти! Вiйна не на життя, а на смерть!
Саме пiсля цього випадку й почала вона робити отi дошкульнi капостi Сергiю, про якi ви вже знаєте.
Отакi складнi стосунки були в Сергiя Кудлика з Вiкторiєю Птурською, однокласницею та сусiдкою.
6
Поки Дiма дрiмав, Сергiй устиг зганяти в магазин, купити величезного "Київського" торта i тепер вертався додому.
Вiн уже був узявся за ручку дверей пiд'їзду, аж раптом за спиною в нього щось просвистiло, гупнуло щосили в спину i ляпнуло на асфальт. Сергiй озирнувся й побачив на тротуарi розiрваний пакет вiд кефiру, що тим часом величезною бiлою плямою поволi розтiкався по Сергiєвiй спинi i всотувався в його нову вельветову куртку.
Сергiй хутко зиркнув угору i встиг помiтити, як зачинилися балконнi дверi Вiтчиної квартири.
Першою думкою Сергiя було вхопити каменюку й пожбурити Вiтцi у вiкно. Вiн навiть рвучко нахилився до землi, але уявив собi, скiльки здiйметься галасу, i, спересердя плюнувши, побрiв додому.
"Чорт iз нею, -- вирiшив Сергiй, -- не псуватиму собi день народження. Але помщусь обов'язково -- iншим разом".
Дверi йому вiдчинила бабуся: вона вже повернулася з базару й готувала обiд. Тiльки-но Сергiй зiбрався повiдати їй про Вiтчину пiдступнiсть, як бабуся замахала на нього руками й приклала до рота палець.
-- Тсс! -- прошепотiла вона. -- Тихенько, Дiма ще спить.
Сергiй навшпиньки пройшов за бабусею на кухню i вже там розказав про Вiтку.
-- Не звертай уваги, -- заспокоїла його бабуся. -- Знiмай швиденько куртку, я зараз вiдмию! -- I вона з курточкою в руках поспiшила до ванної.
Тут хтось подзвонив у дверi, i Сергiй кинувся вiдчиняти.
На порозi стояв Олег.
-- Тсс! -- просичав до нього Сергiй так само, як i бабуся. -Проходь на кухню, тiльки тихо.
Вони вмостилися за кухонним столом, Олег вручив друговi свiй подарунок -- прекрасно видану книгу казок -- i поцiкавився:
-- А чого ви шепочете всi, хто там у вас?
-- Ходiм, побачиш, -- запропонував Сергiй, i вони тихцем заглянули до нього в кiмнату.
Там у крiслi безтурботно спав Дiма. Олег вiдразу побачив його, -це страшенно порадувало Сергiя!
-- Непогана лялька! Мабуть, закордонна.
-- Сам ти лялька! -- образився за Дiму Сергiй. -- Вiн справжнiй.
-- Кажи! -- не повiрив Олег, i не встиг Сергiй перепинити його, як той пiдскочив до крiсла i смикнув Дiму за бороду.
-- Ой! -- вереснув дiдок i, мов на пружинах, пiдлетiв у крiслi, сонно лупаючи своїми зеленавими оченятами. -- Ти чого причепився? Зараз я-ак врiжу! -- I вiн замахнувся на Олега своїм маленьким, сухим кулачком.
Олег аж за боки схопився.
-- Оце так штука. Диви, навiть стрибає й говорити може! -- Вiн намiрився був удруге шарпонути Дiму за бороду, але дiдок щосили ляснув його по руцi.
-- Ой! -- зойкнув на цей раз уже не Дiма, а Олег i вiд несподiванки сiв на пiдлогу. -- Таки, здається, справжнiй!
-- "Справжнiй, справжнiй"! --перекривив його Дiма. -- А то ж який iще?! От лясну ще разочок, знатимеш тодi, хулiган!
-- Вiн зовсiм не хулiган! -- заступився Сергiй за друга. -- Це вiн так, вiд несподiванки. А взагалi вiн дуже хороший. Навiть вас бачить. А ви ж самi казали, що поганi люди вас не бачать, лише хорошi!
-- А може, вiн -- виключення? -- Дiма тицьнув пальцем в Олега, який розгублено сидiв на тому ж мiсцi, де сiв, i лише клiпав очима.
-- Вибачте його, будь ласка! -- пробелькотiв Сергiй. -- Вiн справдi хороший.
-- Гаразд уже, -- полагiднiшав Дiма, -- вибачаю!
Вiн злiз iз крiсла й пiдiйшов до Олега.
-- Давай знайомитись: Дiма!
-- Олег!.. -- вiдказав той, ледь приходячи до тями. -- Олег Пчiлка! -- повторив вiн i ще тремтячою рукою потис ручку Дiми.
-- От i все, -- зрадiв Сергiй, -- мир i дружба!
-- Ох, i здорово, що ви завiтали до нас! -- вигукнув Олег, коли Сергiй розповiв йому все про Дiму. -- А можна й менi завтра з вами до лiсу? -- несмiливо поспитав вiн.
-- Як устанеш о п'ятiй -- можна! -- поблажливо згодився Дiма.
-- Ура! -- зрадiв Олег. -- Обов'язково встану! Я тата попрошу -вiн розбудить.
-- Їсти ще не схотiлося? -- зазирнула до кiмнати весела бабуся. -Обiд, мiж iншим, уже готовий! Так що вперед! Та й курточка твоя, онучку, -- знов як новенька!
Бабуся хотiла ще щось проказати, та тут знову хтось подзвонив. "Невже Вiтка? -- скривився Сергiй. -- Невже ця нахаба пiсля всього насмiлиться припертися?!"
На превеликий жаль, Сергiй не помилився: на порозi стояла Птурська власною персоною i єхидно шкiрила зуби.
-- Здрасть, iменинничку! -- солодким голосочком проспiвала вона, нiби годину тому хтось iнший, а не третьокласниця Птурська пожбурила з четвертого поверху пакет кефiру в Сергiя. -- З днем народження, вiдмiнничок майбутнiй! А от i подарунок.
