Незнайко в Сонячному місті - Носов Николай Николаевич (читать полностью бесплатно хорошие книги .TXT) 📗
— Та ну вас к бісу!
— Це негарно, — сказала йому Кнопочка. — Коли перед тобою вибачаються, ти повинен сказати «будь ласка».
— Іще чого захотіла! — відповів Незнайко. — Якщо кожному казати «будь ласка», то діждешся, що хтось і на голову сяде!
Тим часом вони підійшли до високого будинку з балконами, які були з'єднані між собою мотузяними драбинами. Такі самі драбини були протягнуті до балконів з вікон горішніх і нижніх поверхів. Ті драбини та ще мотузки, які тягнулись у всіх напрямках, надавали будинкові вигляду оснащеного, готового до плавання корабля. В будинку цьому жили пожежники, котрі весь час тренувалися, лазячи по мотузках та драбинах.
Незнайко задивився на цей дивовижний будинок, а через те, що будинок був великий, то Незнайкові довелося задирати голову дуже високо. Від того капелюх злетів з його голови. Незнайко нагнувся, щоб підняти капелюх, але тут раптом трапилася непередбачена пригода. Саме в цей час по вулиці йшов малюк на ім'я Листочок, і читав на ходу книжку, яка звалася «Кумедні пригоди чудового гусеняти Яшка». Цей Листочок був з тих книгопоглинателів, котрі можуть читати книги за будь-яких умов: і вдома, і на вулиці, і за сніданком, і за обідом, при світлі, і в темряві, і сидячи, і лежачи, і стоячи, і навіть на ходу.
Захопившись книгою й не помітивши, що Незнайко нагнувся за капелюхом, Листочок наштовхнувся на нього й упав. Падаючи, він повалив Незнайка й боляче вдарив його по голові ногою.
— Ну от, уже починають сідати на голову! — закричав Незнайко. — Ах ти осел!
— Хто осел? Я осел? — запитав, підводячись Листочок.
— А хто ж? Може, гадаєш, я? — кричав далі Незнайко.
— Не можу з вами погодитися, — ввічливо сказав Листочок. — Осел — це тварина на чотирьох ніжках, з довгими вухами…
— От ви і є ця сама тварина на чотирьох ніжках!
— Ні, це ви, мабуть, тварина на чотирьох ніжках!
— Я тварина на чотирьох ніжках? — спалахнув Незнайко. — Я вам докажу, хто з нас на чотирьох ніжках!
— Ану, докажіть, докажіть!
— І докажу!
— Брешете! Нічого не докажете!
— Ах, брешу! Виходить, я брешу? — кричав Незнайко, задихаючись від люті. Він тут же махнув чарівною паличкою і сказав: — Хочу, щоб оцей коротулька перетворився на осла!
— Мало чого… — почав Листочок.
Він хотів сказати: «Мало чого ви хочете», але саме на цьому слові перетворився на осла й, махнувши хвостом, пішов геть, постукуючи по тротуару копитами. Книжка, яку він упустив, так і лишилася лежати серед тротуару. Перехожих у цей час поблизу не було, й ніхто не бачив цієї незвичайної пригоди. Кнопочка й Пістрявенький не помітили, що Незнайко заґавився перед будинком з мотузяними драбинами, й пішли вперед. Коли Незнайко наздогнав їх, вони стояли перед високим будинком з великим написом поперек стіни: «Готель «Мальвазія».
— Отут ми й зупинимось, — сказала Кнопочка. — Мандрівники завжди в готелях зупиняються.
Троє наших друзів попрямували до під'їзду готелю.
Розділ одинадцятий
Коли закінчився день
Опинившись біля входу в готель, наші мандрівники квапливо відскочили, тому що двері навстіж розчинилися, ніби хтось штовхнув їх ізсередини. Побачивши, що з будинку ніхто не виходить, Незнайко та його супутники ввійшли в приміщення, і двері за ними одразу ж зачинилися. Мандрівники злякано озирнулись довкола. Праворуч вели широкі сходи, ліворуч стояв стіл і декілька крісел. Прямо перед ними в стіні були чорні двері. Несподівано на тих чорних дверях спалахнув білий телевізійний екран. На ньому з'явилося зображення малючки. Вона була кругловида, рум'янощока й світлокоса. Її зачіску прикрашали два великих чорних банти. На вухах у неї були радіонавушники. На столі стояв мікрофон. Малючка привітно усміхнулась і сказала:
— Прошу вас підійти ближче.
Незнайко та його друзі несміливо підступили.
— Ви хочете зупинитись у готелі? — запитала малючка й, не діждавшись відповіді від розгублених мандрівників, заговорила далі: — Вільні кімнати є на п'ятому поверсі. Прошу вас увійти в ці двері й піднятися ліфтом.
Усміхнувшися ще раз, малючка зникла з екрана. Чорні двері, на яких містився екран, відчинилися. Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький увійшли туди й опинились у кабіні ліфта. Двері тут же зачинились, і кабіна стала підніматися вгору. На п'ятому поверсі вона зупинилась, і двері відчинилися знову. Подорожні вийшли в коридор, й одразу на стіні перед ними спалахнув екран, на якому з'явилось усміхнене обличчя тієї самої малючки.
— Ваш номер дев'яносто шостий, у кінці коридору праворуч, — сказала вона. — Але спочатку прошу кожного записати своє ім'я у зошиті, який лежить перед вами.
Незнайко розкрив зошит, прочитав записані в ньому на останній сторінці імена, тоді взяв ручку й написав з найсерйознішим виглядом: «Автомобільний мандрівник Незнай Незнайович Незнаєнко». Побачивши цей підпис, Пістрявенький навіть пирхнув від задоволення, потім на хвилину замислився, почухав кінчик носа і, взявши із стола ручку, старанно вивів у зошиті: «Іноземець Бруднуале Пістряніні». І лише Кнопочка без будь-яких викрутасів записала своє коротеньке ім'я у зошиті.
Покінчивши з цією справою, наші друзі попрямували по коридору повз безліч дверей. Побачивши двері, на яких було написано «№ 96» Кнопочка сказала:
— Номер дев'яносто шість. Нам сюди.
Незнайко відчинив двері, і всі опинились у просторому передпокої. На протилежній стіні знову спалахнув екран, і на ньому з'явилась та сама усміхнена малючка.
— От ви і вдома, — сказала вона. — Хочете відпочити з дороги? Ліворуч од вас двері в кімнати. Заходьте і влаштовуйтеся без церемоній. Свої капелюхи можете повісити тут у передпокої на вішалці або в шафі, що стоїть перед вами. Це удосконалена шафа-пилосос. Вона чистить одяг й автоматично висмоктує з нього пилюку. Праворуч двері до ванної кімнати. Може, хто-небудь із вас хоче прийняти душ або ванну чи хоча б просто вмитися? — запитала вона, з посмішкою глянувши на Пістрявенького.
— Ми вашу пропозицію обміркуємо, — відповів Пістрявенький.
— От, от обміркуйте, будь ласка! У кого-небудь є запитання?
— У мене є, — сказав Пістрявенький. — Хто ви, де ви і як вас звати?
— Я черговий директор готелю, моє місце в директорському кабінеті, а звати мене Лілія.
— А мене Пістрявенький, тобто… тьху! Бруднуале Пістряніні — от!
— У мене теж запитання, — сказав Незнайко. — Як увімкнути шафу-пилосос?
— Її вмикати зовсім не треба. Досить вам покласти в шафу свої речі й зачинити дверці, як механізм пилососа автоматично увімкнеться. Ще є запитання?
— Поки що більше нема, — відповів Незнайко.
Лілія кивнула головою Незнайкові й Кнопочці, потім перевела погляд на Пістрявенького, широко посміхнулась і зникла з екрана.
— Цікаво, чому вона весь час посміхається, — запитав Пістрявенький. — Як подивиться на мене, так одразу й посміхається.
— Ясно чому, — відповіла Кнопочка. — Як побачить, який ти в нас чистюля, так і не може утриматись од сміху.
Незнайко тим часом зацікавився обладнанням шафи-пилососа. Відчинивши дверцята, він заглянув усередину й побачив, що підлога й стеля шафи була в суцільних дрібних дірочках і своїм виглядом скидалася на бджолині щільники.
Незнайко поклав у шафу чарівну паличку, повісив на гачок капелюх, після чого зачинив дверцята й став прислухатися. Із шафи долинало приглушене гудіння, неначе з бджолиного вулика. Незнайко відчинив шафу — гудіння припинилося, зачинив — гудіння знову почулося.
— Ану, Пістрявенький, зараз ми зробимо дослід, — сказав Незнайко. — Я залізу в шафу, а ти мене зачини у ній. Мені хочеться побачити, як вона працює.
Відчинивши шафу, Незнайко заліз у неї, а Пістрявенький причинив дверцята. Опинившись у темноті, Незнайко почув гудіння, відчув, що на нього подуло вітром. Вітер дедалі дужчав і дужчав. За хвилину Незнайко вже не міг на ногах триматися. Його віднесло вбік і притиснуло до стінки шафи. Несподівано вітер змінив напрямок і подув у другий бік. Незнайка відкинуло до протилежної стінки. Після цього вітер подув знизу. Штани й сорочка на Незнайкові роздулися вбоки, ніби наповнились повітрям, волосся стало на голові дибки, й він відчув, що ось-ось полетить угору, як на повітряній кулі. Щоб утриматися внизу, Незнайко сів на підлогу й швиденько відчинив зсередини дверцята..
