Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич (книги онлайн полные версии бесплатно .txt) 📗
— Сидіть тут, і ніяких балачок! — наказав він.
Кімнатка, в якій опинилися приятелі, була зовсім порожня. В ній не було ніяких меблів. Єдине, що в ній було, це чотири голі стіни без вікон та двоє дверей, одні проти одних, як у шлюзокамері.
— Ну от! — пробурчав Козлик, оглянувшись навсібіч. — Сказав — сидіти, а на чому тут сидіти?
— А навіщо нас сюди привели? — спитав Незнайко.
— Мабуть, до судді,— відповів Москіт, який краще за інших знав порядки в поліцейському управлінні.
— А чого до судді? — поцікавився Незнайко.
На це питання Москіт не встиг відповісти, бо двері у стіні навпроти відчинилися, і Дригль, заглянувши в кімнату, сказав:
— Москіт, фіть-фіть!
Москіт не ждав повторення наказу і, не гаючись, вийшов з кімнати. Через якийсь час двері знову відчинились, і Дригль сказав:
— Гримза, фіть-фіть!
Далі все йшло в тому ж порядку:
— Амба, фіть-фіть!
— Бісер, фіть-фіть!
— Болід, фіть-фіть!
Не минуло й десяти хвилин, як у кімнаті осталися лише Незнайко та Козлик. Суддя, як видно, вершив свій суд швидко, без тяганини. Почувши, нарешті, своє ім'я, Незнайко вийшов за двері й опинився у великій похмурій кімнаті з сірими стінами. Прямо перед ним височів довгий стіл, за яким сидів на м'якому високому кріслі поліцейський. Він був одягнутий так само, як і інші поліцейські, тільки замість каски у нього на голові був довгий жовтий ковпак з оранжевими помпонами і з такою ж оранжевою волохатою китичкою на кінці.
Це й був суддя, про якого казав Незнайкові Москіт. Звали його суддя Брехль. Крім судді Брехля і поліцейського Дригля, в кімнаті був уже відомий нам поліцейський Мігль. Вій стояв поряд з кріслом, на якому поважно сидів Брехль, і тримав під пахвою кілька картонних папок з описом зовнішності злочинців і відбитками їхніх пальців.
— А це що за птах? — спитав Брехль, побачивши Незнайка.
Поліцейський Мігль шанобливо нахилився до Брехля і почав щось швидко шепотіти, скоса позираючи на Незнайка. Але Брехль навіть не дослухав Мігля до кінця.
— Що ти! Що ти! — обурено сказав він. — Так, по-твоєму, це Красавчик?
— Так точно, пане Брехль, — догідливо нахилившись, пробурмотів Мігль. — Ось, будьте ласкаві, гляньте…
Мігль розгорнув одну папку й підсунув її під ніс Брехлю.
— Ви зовсім тут подуріли! — закричав роздратовано Брехль. — Хто такий Красавчик, по-твоєму? Га?.. Красавчик — особа відома! Красавчика всі знають. Красавчик — мільйонер! Красавчик підкупив половину поліції, а завтра він, коли захоче, всіх нас з усіма нашими бебехами купить… А це хто?.. — кричав далі Брехль, показуючи на Незнайка пальцем. — Хто він такий, я питаю! Хто його знає? Що він зробив? Пообідав безплатно? Так за це його сюди? А йому сюди тільки й треба, дурні ви безпросвітні! Тут йому і тепло, й світло, і блохи не кусають. Він тільки й мріє, як би скоріше потрапити в каталажку й почати об'їдати поліцію! Це не справжній злочинець, а шантрапа з порожніми кишенями. Що з нього візьмеш, коли у нього навіть на обід грошей нема? Ви мені справжніх злочинців подавайте, а з такою шушваллю розправляйтеся своїми методами! Нічого всякою дрібнотою поліцейське управління засмічувати!
— Так я ж і хотів своїми методами, а потім думаю: а що, як він Красавчик? — ніяково промимрив Мігль.
Брехль нетерпляче махнув рукою і повернувся до Незнайка:
— Отже, ти пообідав?
— Пообідав, — несміливо признався Незнайко.
— То ти, може, ще й закусити хочеш, га? Ану, Дригль, розквитайся з ним своїми методами!
Дригль схопив Незнайка за комір, поставив навпроти широких двійчастих дверей і так уперіщив кийком по шиї, що Незнайкові потемніло в очах, він полетів через усю кімнату, стукнувся головою об двері, від чого вони широко розчахнулись, і, вилетівши прямо на вулицю, гепнувся посеред бруківки. Від удару і від дії електрики він деякий час не міг прийти до тями. Поступово свідомість повернулась до нього, й він уже хотів підвестися на ноги, як раптом побачив, що двері поліцейського управління знову розчахнулись, і з них вивалився на бруківку Козлик. Незнайко схопився, підбіг до нього й став допомагати піднятися.
— Шахраї! Мерзотники! Злочинці! Негідники! Я вам покажу! — кричав з сльозами на очах Козлик.
Він підвівся і насварився кулаком у напрямку вже зачинених дверей.
— За що вони тебе так? — співчутливо спитав Незнайко.
— Сам не розумію! Цей осел у ковпаку питає: «Тобі не набридло, голубчику, в каталажці сидіти?» Я кажу: «Набридло, голубчику, та що вдієш!» — «А чи не хочеш, щоб тобі скоротили строк?» — «Хочу», — кажу. «Це, — каже, — можна влаштувати. Ану, Дригль, скороти йому строк». Ну, Дригль як уперішить мене кийком по шиї! Бачив, як я на бруківку гепнувся?
Незнайко не знав, як утішити бідолашного Козлика.
— Добре, що у вас тут сила тяжіння у шість разів менша, ніж на Землі, — сказав він. — Коли б ти у нас так брякнувся, то й кістки поламав би.
— Шахраї нещасні! — схлипнув Козлик, потираючи рукою шию, де він ударився. — Не хочеться тільки зв'язуватись, а то я б їм показав. За правилом, вони повинні були дати нам поснідати, а потім із тюрми гнати!
— А ти за що в каталажку попав? — спитав Незнайко.
— За те, що бублика понюхав, — признався Козлик. — Ти не думай, я зовсім не злодій. Просто я занадто довго ходив без роботи. Всі гроші, які в мене були, проїв, усе, що в мене було, продав і вже голодував. Одного разу два дні підряд зовсім нічого не їв. На третій день ішов повз булочну. Думаю: зайду хоч подивлюся, які бублики бувають, то, може, апетит пропаде. Зайшов у булочну, а там всюди калачі, булки, пиріжки, ватрушки, коржики, пончики. Все пахне так, що одуріти можна. А тут бублики прямо на прилавку лежать. Я взяв один бублик, понюхав. А господар помітив. Як схопить мене за руку і ну гукати поліцейського: «Він, — каже, — хотів у мене бублик з'їсти». Що там було! Бублик у мене відібрали, по шиї мені надавали та ще на три місяці засадили в холодну.
Витерши рукавом сльози і трохи заспокоївшись, Козлик спитав:
— Ти куди підеш тепер?
— Сам не знаю, — відповів Незнайко.
— А в тебе гроші є?
— Нема.
— І в мене нема. А до вечора треба було б десь заробити. Без грошей у нас не можна.
В цей час Незнайко підняв з бруківки капелюх, що злетів з голови, і побачив, як з нього випав білий конверт.
— А! — згадав Незнайко. — Це ж той лист, про який мені казав Мига. Противний Дригль так лупонув мене, що всю пам'ять відбило!
Козлик підняв конверт і прочитав написану на ньому адресу: «Кручена вулиця, Зміїний провулок, будинок № 6, власникові магазину різнокаліберних товарів панові Жуліо».
— Я знаю, де Кручена вулиця, — сказав Козлик. — Ходімо, покажу тобі, може, пан Жуліо нам яку-небудь роботу дасть.
Незнайко сховав листа знову з капелюх, а капелюха натягнув щільніше на голову. Через півгодини наші друзі дісталися до Крученої вулиці і звернули у вузенький провулок, що змією звивався серед високих будинків. Будинки по обидва боки провулка стояли так близько один до одного, що проміння світла губилось у верхніх поверхах, і тому внизу, де містилися численні магазини, панувала таємнича напівтемрява.
Побачивши над дверима одного з магазинів вивіску з написом «Продаж різнокаліберних товарів», Незнайко та Козлик увійшли в магазин і тільки тоді зрозуміли, які товари тут продавалися.
Перше, що зразу впадало в очі, були рушниці різних систем і калібрів, які стояли рівними рядами на спеціальних дерев'яних підставках. На прилавку у зразковому порядку лежали різноманітні пістолети, ножі, фінки, кинджали, обушки і кастети. Вздовж стін були обладнані вітрини, освітлені зсередини, в них красувалися набори злодійських відмичок, сталеві пилочки, свердла, обценьки, кусачки, ломики для зламування замків, автогенні апарати: для розрізування вогнетривких шаф і скринь. У вітрині, над якою висів напис «Поліцейське начиння», були виставлені гумові електричні кийки різних фасонів, сталеві наручники, кайдани, запалювальні й сльозоточиві бомби та інші речі поліцейського вжитку.
