Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич (книги онлайн полные версии бесплатно .txt) 📗
Подані читачами відомості були дуже цінні для поліції, яка одразу вжила ряд необхідних заходів. По-перше, арештували банківського касира, і хоча той клявся, що грошей не крав, поліцейський комісар Пшигль сказав, що триматиме його під арештом, поки знайдуться гроші. По-друге, обнишпорили всі палісадники й двори по дорозі, де їхали грабіжники, але валізи, як і слід було чекати, ніде не знайшли. По-трете, двір будинку № 47 по Кривій вулиці поліцейські геть розрили. Наслідок: 1) валізу не знайшли; 2) знайшли одного дохлого кота; 3) від зміщення грунту завалилася стіна будинку.
Нічого й казати, що поліцейські насамперед захотіли перевірити, чи справді не заховано вкрадені гроші в шинах автомобіля. Намір цей, однак, здійснити не вдалося, бо автомобіль, на якому тікали бандити, безслідно зник. Почалися гарячкові пошуки зниклого автомобіля, в яких брало участь мало не все населення Давилона.
Як тільки на вулиці зупинявся чийсь автомобіль, до нього одразу ж кидався який-небудь коротулька й розпорював шини ножем. Такі дії пояснювалися тим, що ніхто не знав точно, якої марки була розшукувана машина. Зрештою всі шини були порізані, й автомобільний рух у місті припинився. Фірма, що торгувала автомобільним бензином, зазнала величезних збитків.
Проте найбільшу увагу поліції привернув лист, де якийсь Сарданапал доводив до загального відома, ніби гроші викрали самі поліцейські. Ця заява здалася поліцейському комісарові Пшиглю вкрай образливою, і він сказав, що не заспокоїться доти, поки не засадить цього Сарданапала в холодну.
Наказавши дати йому адресну книгу, Пшигль заходився її перегортати й був украй здивований, що не знайшов там жодного коротульки на прізвище Сарданапал.
— Прізвище явно вигадане, — мовив Пшигль, — але для поліції це не може бути перешкодою.
Прибувши до редактора газети, в якій було опубліковане це образливе послання, Пшигль наказав пред'явити йому оригінал листа, сподіваючись, що за штемпелем на конверті йому вдасться встановити, звідки листа послано. Листа негайно знайшли, але на його конверті не було ніякого штемпеля. Працівник відділу листів згадав, що лист надійшов не поштою: його приніс якийсь незнайомий суб'єкт. На запитання Пшигля, який був на вигляд цей суб'єкт, працівник пригадав тільки, що він був лисий.
— Ах, он що! — вигукнув Пшигль. — То він, значить, був лисий? Для поліції цих відомостей цілком достатньо. Не мине й трьох днів, як цей лисий буде в наших руках!
Почалися поголовні арешти всіх лисих. На вулиці дуже часто можна було бачити, як поліцейські підходили до ні в чому не винуватого коротульки і, наказавши зняти капелюх, з усієї сили смикали за волосся. Якщо коротулька верещав від болю, поліцейський відпускав його; якщо ж коротулька терпів біль мовчки, поліцейський запідозрював, що перед ним лисий, котрий заховав свою лисину під майстерно зробленою перукою, і посилав його на допит у поліцію.
В ті дні поліцейське управління працювало з ранку до ночі. Поліцейський комісар Пшигль з чотирма своїми помічниками — Диглем, Гиглем, Спиглем і Псиглем — безперервно допитували лисих, прибулих з усіх кінців міста. Якщо нещасний лисенький коротулька не міг довести, де він був під час пограбування банку, його негайно саджали в холодну. Все це було страшенно безглуздо, бо лисих запідозрювали зовсім не в пограбуванні банку, а лише в тому, що один з них написав цього дурного образливого листа.
В ці ж дні почалося кілька великих судових процесів.
Перший судовий процес був затіяний власником будинку № 47 по Кривій вулиці паном Куксом. Пан Кукс звинуватив свою квартирантку пані Кактус у тому, що вона навмисне вигадала, нібито валіза з грішми закопана у дворі його власного будинку, через що проводилися розкопки, які привели до обвалу стіни, і що зробила це пані Кактус нібито для того, щоб помститися йому за надто високу квартирну плату.
Пані Кактус намагалась довести, що ніякого листа вона не писала і, в свою чергу, подала в суд на редактора, що надрукував у своїй газеті листа, до якого вона не мала ніякого відношення.
Третій судовий процес затіяли торговці бензином, звинувативши фабриканта автомобільних шин Пудла в тому, що він надрукував від імені коротульки Брехсона листа, який спонукав давилонців (та й не тільки давилонців) псувати один одному автопокришки. Цим фабрикант Пудл начебто домігся збільшення збуту своєї продукції, оскільки всім потрібні були нові шини, й завдав непоправної шкоди торговцям бензином.
Щоправда, бензинникам не вдалося примусити пана Пудла відшкодувати завдані їм збитки, тому що Брехсон, виступивши на суді, засвідчив, що ніхто не примушував його посилати в газету листа. А припущення, що вкрадені в банку коштовності сховано в шинах, він висловив тільки тому, що саме перед цим дивився по телебаченню кінофільм про пригоди однієї знаменитої злодійської зграї, яка ховала крадені діаманти в автомобільних покришках.
Знайшлися, проте, свідки, які заявили, що Пудл і Брехсон були знайомі і їх навіть бачили разом у той день, коли пограбовано банк. Справа, таким чином, на цьому не закінчилась, і було призначено новий судовий розгляд.
Про все це писали в газетах, повідомляли по радіо й телебаченню. Публіка ні про що інше не могла ні думати, ні говорити, ні слухати. Всі тільки й говорили, що про ці судові процеси, про вкрадені гроші, про зниклі валізи, про дохлих котів, про переслідування, якого зазнали в місті лисі, і всяке таке інше. Про Незнайка, про космічний корабель, про гігантські рослини тепер ніхто навіть не згадував. Все це витіснилося з пам'яті коротульок новими, свіжими, животрепетними подіями.
Побачивши, що ніхто не з'являється в їхню контору купувати акції, Мига страшенно засмутився, він казав, що коли так піде далі, то їхнє акціонерне товариство лопне, й усі вони зостануться злиднями.
— Що ж, це цілком може бути, — підтвердив Жуліо. — Недавно в газеті писали, що в нас майже щодня лопається якесь акціонерне товариство.
— А як вони лопаються? — зацікавився Незнайко.
— Ну, буває, задумають якісь ділові коротульки організувати прибуткове товариство, випустять акції, щоб зібрати капітал, витратять грошенята, а акції у них ніхто не купує. В таких випадках кажуть, що їхнє товариство лопнуло або вилетіло в трубу. Насправді ж ніхто, звісно, не лопається. Це просто фігуральний вислів, який означає, що товариство загинуло, припинило існування — лопнуло, як мильна булька, — пояснив Жуліо.
— А то, буває, збереться яка-небудь зграя шахраїв, — сказав Козлик. — Випустять акції, продадуть їх, а самі втечуть з грішми. Тоді теж кажуть, що товариство лопнуло.
— Ось через таких пройдисвітів тепер у нас вже й чесним коротулькам не вірять, — сказав Мига. — От ми, наприклад: ми організували своє акціонерне товариство, щоб облагодіяти бідняків. Чого ми хочемо? Ми хочемо дістати для бідняків насіння з Місяця, а бідняки самі ж не хочуть давати нам для цього гроші. Де ж справедливість, я вас питаю?
— А може, у бідняків нема грошей? — висловив припущення Незнайко.
— Нема грошей, то хай знайдуть! — презирливо пирснув Мига. — Звичайно, у бідняків нема грошей, тобто у них нема великих грошей, хочу я сказати. Коли і є, то якісь жалюгідні копійки. Але ж бідняків багато! Якщо кожен бідняк нашкребе хоча б невеличку суму та принесе нам, то у нас набереться чималий капіталець і ми зможемо добряче нажитися… тобто… Тьху! Ми зможемо не нажитися, а дістати насіння гігантських рослин. Для такого діла не можна скупитися. Кому ж це вигідно? Це вигідно самим біднякам. Якщо кожен бідняк виростить у себе на городі огірка хоча б такого завбільшки як Козлик або кавуна завбільшки з двоповерховий будинок, кому від цього вигода? Мені? Тобі? Козлику? Це вигідно передусім самому біднякові. З одного такого кавуна він зможе видобути стільки солодкої цукрової юшки, що на цілий цукровий завод вистачить. Це ж багатство! У нас кожен бідняк багачем стане! І почнеться тоді благодать!
— Ось ти й скажи про це самим біднякам, — пробурчав Жуліо. — А ми й без тебе розуміємо.
